Синдром Едвардса

Синдром Едвардса – Хромосомне захворювання, обумовлене трисомією за 18-ою хромосомою і супроводжується множинними вадами розвитку. Для синдрому Едвардса характерні своєрідні фенотипічні ознаки (долихоцефалічна форма черепа, мікрофтальмія, недорозвинення вушних раковин, мікроретрогнатія та ін), аномалії опорно-рухової, серцево-судинної, травної, сечостатевої системи, ЦНС. Синдром Едвардса може бути діагностований на етапі вагітності (УЗД-скринінг, інвазивна пренатальна діагностика) або вже після народження дитини на підставі зовнішніх ознак та цитогенетичного дослідження. Діти з синдромом Едвардса потребують симптоматичного лікування та хорошого догляду.

Синдром Едвардса – кількісна хромосомна аберація, за якої має місце часткова або повна трисомія по 18 аутосомі. Синдром отримав назву на ім’я генетика J. Edwards, який докладно описав захворювання в 1960 р. і виділив понад 130 характерних для цієї патології симптоматичних дефектів. Синдром Едвардса – друге за поширеністю хромосомне захворювання після синдрому Дауна; частота народження дітей із синдромом Едвардса становить 1:5000-7000. Приблизно три чверті всіх хворих на синдром Едвардса – дівчатка; передбачається, що більшість вагітностей плодом чоловічої статі закінчується внутрішньоутробною загибеллю і мимовільним абортом.

Розвиток синдрому Едвардса пояснюється хромосомними порушеннями, що відбуваються на стадії гаметогенезу (овогенезу або сперматогенезу) або дроблення зиготи і призводять до збільшення числа хромосом 18 пари. У 80-90% випадків цитогенетичні варіанти синдрому Едвардса представлені простою трисомією 18, рідше мозаїчною формою або незбалансованими перебудовами (транслокаціями).

Причиною повної трисомії є мейотичне нерозбіжність хромосом. Практично у всіх випадках зайва хромосома є материнською за походженням. Цей варіант синдрому Едвардса є найважчим за своїми проявами та несприятливим у плані прогнозу. Виникнення мозаїцизму пов’язані з нерозбіжністю хромосом на ранній стадії дроблення зиготи. У цьому випадку зайву хромосому будуть містити не всі клітини плода, а лише їхня частина. Транслокація – приєднання частини 18-ї хромосоми до іншої пари може статися як у процесі дозрівання гамет, так і після запліднення. При цьому клітини організму містять дві гомологічні 18 хромосоми і її додаткову частину, прикріплену до іншої хромосоми.

Як і у випадку із синдромом Дауна, вік матері є найбільш значущим ризик-фактором народження дитини із синдромом Едвардса. У поодиноких випадках у батьків може виявлятися носійство збалансованої транслокації.

Під час вагітності спостерігається багатоводдя, слабка активність плода, маленька плацента, єдина пупкова артерія. Дитина із синдромом Едвардса народжується з низькою масою тіла (близько 2170 г) та пренатальною гіпотрофією при доношеній або навіть переношеній вагітності. Частина дітей визначається стан асфіксії при народженні.

У новонароджених із синдромом Едвардса є характерні фенотипічні ознаки, що дозволяють припустити цю хромосомну патологію. В першу чергу привертає увагу доліхоцефалічна форма черепа з переважанням поздовжнього розміру над поперечним, низький лоб, виступає потилиця, мікрогнатія, маленький рот, мікрофтальмія. У дітей із синдромом Едвардса часто зустрічаються ущелини верхньої губи та піднебіння, епікант, птоз, екзофтальм, косоокість, коротка шия з надмірною шкірною складкою. Типові деформації вушних раковин включають маленькі мочки, відсутність козелків, вузькі слухові проходи, низьке розташування вух.

Зовнішній вигляд дітей доповнюється характерними для синдрому Едвардса деформаціями скелета – схрещеними пальцями кистей, укороченою грудиною, аномаліями ребер, вродженим вивихом стегна, клишоногістю, «стопою-качалкою», синдактилією стоп та ін.

При синдромі Едвардса є множинні важкі аномалії з боку багатьох систем організму. Врожденные пороки сердца могут быть представлены дефектами межжелудочковой и межпредсердной перегородок, коарктацией аорты, транспозицией магистральных сосудов, дисплазией клапанов, тетрадой Фалло, аномальным дренажом легочных вен, декстракардией и др. При синдроме Эдвардса может выявляться патология развития желудочно-кишечного тракта: диафрагмальные, пупочные и пахові грижі, дивертикул Меккеля, трахеостравохідні нориці, пілоростеноз, атрезія клубової кишки та анусу. Найбільш частими аномаліями сечостатевої системи у дітей із синдромом Едвардса служать підковоподібна нирка, гідронефроз, дивертикули сечового міхура, гіпоспадія та крипторхізм (у хлопчиків), дворога матка, внутрішньоматкова перегородка та гіпертрофія клітора (у дівчаток).

Пороки розвитку центральної нервової системи характеризуються наявністю мікроцефалії, менінгомієлоцеле, гідроцефалії, аномалії Арнольда-Кіарі, кіст арахноїдального сплетення, гіпоплазії мозочка та мозолистого тіла. У всіх дітей з синдромом Едвардса є інтелектуальні порушення – олігофренія в ступені глибокої імбецильності або ідіотії.

Новонароджені із синдромом Едвардса зазнають труднощів із ссанням, ковтанням та диханням, через що їм потрібне зондове харчування або тривала ШВЛ. Діти з синдромом Едвардса, як правило, гинуть на першому році життя через важкі вроджені вади розвитку та пов’язані з ними ускладнення (серцево-судинної та дихальної недостатності, пневмонії, кишкової непрохідності тощо).

Найважливішим завданням діагностики є антенатальне виявлення синдрому Едвардса у плода, оскільки дана патологія є медичним показанням для штучного переривання вагітності. Запідозрити наявність синдрому Едвардса можна в процесі УЗД плода та доплерографії матково-плацентарного кровотоку за непрямими ознаками (множинним аномаліям розвитку плода, агенезії пупкової артерії, малій величині плаценти, багатоводдя тощо).

Найбільше діагностичне значення має стандартний пренатальний скринінг, що включає аналіз крові на сироваткові маркери: βХГЧ і PAPP на 11-13 тижні вагітності; βХГЛ, альфа-фетопротеїн та вільний естріол на 20-24 тижні гестації.

При оцінці ступеня ризику народження дитини із синдромом Едвардса враховуються дані біохімічного та ультразвукового скринінгу, термін вагітності, вік та маса тіла жінки. Вагітним, які потрапляють до групи високого ризику, пропонується проведення інвазивної допологової діагностики (біопсії хоріону, амніоцентезу, кордоцентезу) з подальшим каріотипуванням плода.

У разі народження живої дитини з синдромом Едвардса необхідно якомога раннє всебічне обстеження, спрямоване на виявлення важких вад розвитку. Новонароджений із синдромом Едвардса повинен бути оглянутий неонатологом, дитячим кардіологом, дитячим неврологом, дитячим хірургом, дитячим ортопедом, дитячим урологом та ін. Найбільш важливими діагностичними дослідженнями, які повинні бути виконані дитині з синдромом Едвардса порожнини та УЗД нирок.

Оскільки в більшості випадків аномалії розвитку виявляються несумісними з життям, лікування дітей із синдромом Едвардса зводиться до надання симптоматичної допомоги, спрямованої на підтримку фізіологічних функцій, продовження життя та покращення її якості. Хірургічна корекція вроджених вад, як правило, є ризикованою та невиправданою.

Оскільки діти з синдромом Едвардса ослаблені і схильні до частої захворюваності на інфекції сечовивідних шляхів, середній отит, кон’юнктивіт, синусити, пневмонії тощо, вони потребують ретельно організованого догляду, повноцінного харчування, регулярного спостереження з боку педіатра.

У всіх випадках прогноз при синдромі Едвардса вкрай несприятливий: у середньому хлопчики живуть 2-3 місяці, дівчатка – 10 місяців. До 1 року доживає лише 10% хворих, до 10 років – трохи більше 1%. Відносно сприятливі шанси щодо виживання мають діти із мозаїчною формою синдрому Едвардса.

Ризик народження дитини з синдромом Едвардса теоретично існує в будь-якій подружній парі; відомо, що така ймовірність вища у вікових батьків (для жінок старше 45 років – 0,7%). З метою своєчасного виявлення хромосомної патології у плода не слід нехтувати антенатальним скринінгом, що входить до програми введення вагітності.