Синдром Елерса – Данлоса

Синдром Елерса Данлоса – Спадкова системна сполучнотканинна дисплазія, обумовлена ​​недостатнім розвитком колагенових структур. Залежно від клінічного типу синдром Елерса-Данлоса може проявлятися гіпермобільністю суглобів, надзвичайною вразливістю та розтяжністю шкіри, схильністю до крововиливів та кровотеч, деформаціями хребта та грудної клітини, міопією, косоокістю, птозом внутрішніх органів та ін. При діагностиці синдрому Елерса дані, результати біопсії шкіри та генотипування; можлива пренатальна діагностика патології. Лікування синдрому Елерса-Данлоса зводиться до дотримання щадного режиму, білкової дієти, симптоматичної терапії.

Синдром Елерса-Данлоса (недосконалий десмогенез, гіпереластична шкіра), поряд з недосконалим остеогенезом, синдромом Марфана та іншими захворюваннями відноситься до спадкових колагенопатій. Синдром Елерса-Данлоса неоднорідний і включає гетерогенну групу спадкових уражень сполучної тканини (сполучнотканинних дисплазій), пов’язаних з порушенням біосинтезу білка колагену. Прояви синдрому Елерса-Данлоса мають системний характер і зачіпають опорно-руховий апарат, шкіру, серцево-судинну, зорову, зубощелепну та інші системи. Тому синдром Елерса-Данлоса становить практичний інтерес не тільки для генетики, а й травматології та ортопедії, дерматології, кардіології, офтальмології, стоматології.

Складність верифікації та наявність легких форм ускладнює отримання точних відомостей про справжню поширеність синдрому Елерса-Данлоса; частота діагностованих середньоважких випадків становить 1:5000 новонародженим, важких форм – 1:100000.

Різні варіанти синдрому Елерса-Данлоса розрізняються на кшталт успадкування, первинним молекулярним і біохімічним дефектам. Однак у основі всіх клінічних форм лежать мутації генів, що зумовлюють кількісну чи структурну патологію колагену. На сьогоднішній день молекулярні механізми синдрому Елерса-Данлоса встановлені не для всіх форм захворювання.

Так, відомо, що тип I синдрому характеризується зниженням активності фібробластів, посиленням синтезу протеогліканів, відсутністю ферментів, що відповідають за нормальний біосинтез колагену. Синдром Елерса-Данлоса IV типу пов’язаний із недостатністю продукції колагену III типу; при VI типі захворювання має місце недостатність ферменту лізилгідроксилази, що бере участь у гідроксилюванні лізину в молекулах проколагену. VII тип обумовлений порушенням перетворення проколагену I типу на колаген; X тип – патологією плазмового фібронектину, що бере участь в організації міжклітинного матриксу і т.п.

Патоморфологічна картина при різних типах синдрому Елерса-Данлоса характеризується витонченням дерми, порушенням орієнтації та втратою компактності колагенових волокон, розростанням еластичних волокон, збільшенням кількості судин та розширенням їх просвіту.

Усього виділяють 10 типів синдрому Елерса-Данлоса, що відрізняються за генетичним дефектом, характером успадкування та клінічним проявам. Розглянемо основні з них:

І тип синдрому Елерса-Данлоса (класичний тяжкий перебіг) – найчастіший варіант захворювання (43% випадків) з аутосомно-домінантним типом успадкування. Провідним симптомом є гіпереластичність шкіри, розтяжність якої порівняно з нормою збільшена у 2-2,5 рази. Характерна гіпермобільність суглобів, що носить генералізований характер, деформації скелета, підвищена ранимість шкіри, схильність до зовнішніх кровотеч, утворення рубців, погане загоєння ран. У частини хворих виявляється наявність молюскоподібних псевдопухлин та варикозного розширення вен нижніх кінцівок. Вагітність у жінок із I типом синдрому Елерса-Данлоса часто ускладнюється передчасними пологами.

II тип синдром Елерса-Данлоса (класичний м’якого перебігу) – характеризується вищеописаними ознаками, але вираженими меншою мірою. Розтяжність шкіри перевищує нормальну лише з 30%; гіпермобільність відзначається переважно у суглобах стоп та кистей; кровоточивість та схильність до рубцювання незначні.

III тип синдрому Елерса-Данлоса – має аутосомно-домінантне успадкування, доброякісний перебіг. Клінічні прояви включають генералізовану підвищену рухливість суглобів, скелетно-м’язові деформації. Інші прояви (гіпереластичність і рубцювання шкіри, геморагії) мінімальні.

IV тип синдрому Елерса-Данлоса – зустрічається рідко, протікає важко; може успадковуватися різними шляхами (домінантно чи рецесивно). Гіпереластичність шкіри незначна, відзначається підвищена рухливість суглобів тільки пальців рук. Провідним проявом даного типу захворювання є геморагічний синдром: схильність до утворення екхімозів, спонтанних гематом (у т. ч. у внутрішніх органах), розривів порожнистих органів та судин (у т. ч. аорти). Супроводжується високою летальністю.

V тип синдрому Елерса-Данлоса – має Х-зчеплене рецесивне успадкування. Характеризується підвищеною розтяжністю шкіри, помірно вираженими гіпермобільністю суглобів, кровоточивістю та ранимістю шкіри.

VI тип синдрому Елерса-Данлоса – успадковується за аутосомно-рецесивним типом. Крім гіпереластичності шкіри, схильності до кровотеч, підвищеної рухливості суглобів, є м’язова гіпотонія, важкий кіфосколіоз, клишоногість. Характерною рисою синдрому Елерса-Данлоса VI типу є очний синдром, що проявляється короткозорістю, кератоконусом, косоокістю, глаукомою, відшаруванням сітківки і т.д.

VII тип синдрому Елерса-Данлоса (артроклазія) – успадковується як аутосомно-домінантно, так і аутосомно-рецесивно. Клінічну картину визначає низьке зростання пацієнтів та гіперрухливість суглобів, що призводить до частих звичних вивихів.

VIII тип синдрому Елерса-Данлоса – переважно успадковується аутосомно-домінантно. Провідну роль клініці грає крихкість шкіри, виражений періодонтит, що призводить до ранньої втрати зубів.

X тип синдрому Елерса-Данлоса – характеризується аутосомно-рецесивним успадкуванням; помірною гіпереластичністю шкіри та гіпермобільністю суглобів, стріями (смугоподібною атрофією шкіри), порушенням агрегації тромбоцитів.

XI тип синдром Елерса-Данлоса – має аутосомно-домінантний тип успадкування. У хворих відзначаються рецидивні вивихи плечових суглобів, вивихи надколінка, зустрічається вроджений вивих стегна.

IX тип (Х-спінений варіант млявої шкіри) в даний час виключений із класифікації синдрому Елерса-Данлоса. У сучасному варіанті класифікації синдрому Елерса-Данлоса розглядається 7 основних типів захворювання:

• класичний (типи I та II)
• гіпермобільний (тип ІІІ)
• судинний (тип IV)
• кіфосколіоз (тип VI)
• артроклазія (тип VIIB)
• дермоспараксис (тип VIIC)
• недолік тенасцину-X

Зважаючи на те, що докладна характеристика різних типів синдрому Елерса-Данлоса дана вище, у цьому розділі узагальнемо основні прояви захворювання. Оскільки сполучна тканина є практично у всіх органах, прояви синдрому Елерса-Данлоса носять системний, генералізований характер.

Провідним у клінічній картині є шкірний синдром: гіпереластичність шкіри, яка легко збирається у складку та відтягується. На дотик шкіра бархатиста, ніжна, слабо фіксована з тканинами, що підлягають, зморшкувата на долонних і підошовних поверхнях. Гіпереластичність шкіри при синдромі Елерса-Данлоса відзначається від народження або дошкільного віку, що з роками має тенденцію до зниження.

Крім гіперрастяжимости, характерна підвищена ранимість, крихкість шкіри, що виявляється у віці старше 2-3-х років. Мінімальна травматизація призводить до утворення ран, що довго не гояться, на місці яких через час формуються атрофічні або келоїдні рубці, псевдопухлини.

Суглобові прояви синдрому Елерса-Данлоса представлені гіпермобільністю (розбовтаністю) суглобів, яка може мати локальний (наприклад, перерозгинання міжфалангових суглобів) або генералізований характер. Суглобовий синдром проявляється з початком ходьби дитини, що призводить до повторних підвивихів та вивихів. З віком гіпермобільність суглобів зазвичай зменшується.

З боку серцево-судинної системи у дітей із синдромом Елерса-Данлоса нерідко виявляються вроджені вади серця, пролапс мітрального клапана, аневризми судин головного мозку, варикоз. Відзначається схильність до кровотеч – екхімозів, гематом різної локалізації, носових, ясенних, маткових, шлунково-кишкових кровотеч.

Очні прояви синдрому Елерса-Данлоса можуть включати гіпереластичність шкіри повік, міопію, птоз, косоокість, розриви рогівки та очного яблука при мінімальних механічних пошкодженнях, спонтанне відшарування сітківки.

Зміни скелета при синдромі Елерса-Данлоса характеризуються лійкоподібною або кільоподібною деформацією грудної клітини, сколіозом, кіфозом, клишоногістю, неправильним прикусом, частковою адентією. Вісцеральні порушення представлені птозом внутрішніх органів, пупковими, паховими, діафрагмальними грижами, рецидивуючим спонтанним пневмотораксом, дивертикулезом кишечника та ін. Розумовий розвиток дітей із синдромом Елерса-Данлоса зазвичай відповідає віку.

Діагностика синдром Елерса-Данлос проводиться медичним генетиком на підставі генеалогічних даних, анамнезу, клінічного аналізу, молекулярно-генетичних досліджень. Попередньо синдром Елерса-Данлоса може бути запідозрений за наявності великих діагностичних критеріїв (гіпермобільності суглобів, гіпереластичність шкіри, схильності до кровотеч) та додаткових малих (крихкості шкіри, патології серця, судин, очей тощо).

Деякі форми захворювання вимагають проведення біопсії шкіри для гістологічного, гістохімічного, електронно-мікроскопічного дослідження.

Наявність у сім’ї хворих на синдром Елерса-Данлоса є показанням до медико-генетичного консультування та проведення інвазивної пренатальної діагностики.

Хворі з різними типами синдром Елерса-Данлоса можуть потребувати спостереження та обстеження дитячим травматологом-ортопедом, дитячим кардіологом, дитячим офтальмологом, дитячим стоматологом, судинним хірургом.

Ефективна специфічна терапія синдрому Елерса-Данлос не розроблена. Дітям потрібно створення щадного режиму, що виключає зайву травматизацію суглобів та шкіри; обмеження фізичних навантажень; дотримання білкової дієти з включенням до раціону кісткових бульйонів, заливних страв, колодця. Обов’язковими є регулярні курси масажу, лікувальної фізкультури, фізіотерапії (магнітотерапії, електрофорезу, лазеропунктури).

Медикаментозна терапія синдрому Елерса-Данлоса включає застосування амінокислот (карнітину), вітамінів (С, Е, D, групи В), хондроїтину сульфату, глюкозаміну, мінеральних комплексів (препаратів кальцію та магнію), метаболічних препаратів (рибоксин, АТФ, коензим Q10) курсами до 1-1,5 міс. 2-3 рази на рік.

При синдромі Елерса-Данлоса може бути показано хірургічне лікування: реконструкція грудної стінки, видалення псевдопухлин, корекція ВВС та ін.

На якість та тривалість життя хворих на синдром Елерса-Данлоса впливає тип захворювання. Найбільш серйозний прогноз має IV тип синдрому Елерса-Данлоса – летальний кінець може настати внаслідок розривів судин, внутрішніх органів та кровотеч. Наявність синдрому І типу суттєво обмежує якість життя. Відносно сприятливе перебіг II-III типів хвороби.

Загалом наявність синдрому Елерса-Данлоса пов’язана з безліччю соціальних труднощів, обмежує повноцінну фізичну активність і вибір професії.