Синдром емоційного вигоряння

Синдром емоційного вигоряння – Це комплекс симптомів, що характеризується поступовою втратою емоційної залученості до діяльності, наростанням розумової та фізичної втоми, особистісної відстороненості від змісту праці. Виявляється байдужістю до роботи, формальним виконанням посадових обов’язків, негативізмом щодо колег, клієнтів, пацієнтів, невротичними та психосоматичними розладами. Діагностикою синдрому займаються психологи та психіатри, використовується метод бесіди, а також низка специфічних опитувальників. Лікування проводиться методами психотерапії.

Поняття «синдром емоційного вигоряння» запроваджено психологію американським психіатром Р. Фрейденбергером в 1974 року. Синонімічні назви – емоційне згоряння, перегорання, психічне вигоряння, професійне вигоряння. Синдрому схильні фахівці, робота яких передбачає постійне глибоке взаємодію Космосу з людьми. У групі ризику перебувають лікарі, психологи, вчителі, викладачі, соціальні працівники, рятувальники, правоохоронці. Поширеність РЕВ серед таких фахівців сягає 80-90%. Емоційне вигоряння найчастіше виявляється у працівників, стаж яких перевищує 10 років. Існує гендерна схильність, серед хворих переважають жінки.

Чинники, які сприяють розвитку РЕВ, активно досліджуються клінічними та соціальними психологами, психіатрами, кадровими фахівцями. Встановлено, що провідну роль відіграють психологічні особливості та загальний стан здоров’я людини, зміст та організація процесу праці. Причини емоційного згоряння можуть бути розподілені на три групи:

• Особистісні. Відсутність мотивації до виконання може бути пов’язані з неоціненістю роботи, недоліком автономності (свободи дій). Емоційно згораючими найчастіше виявляються люди, схильні до співчуття, прояву гуманності, які захоплюються, співпереживають, одержимі нав’язливими ідеями.
• Організаційні. Імовірність розвитку синдрому збільшується за відсутності чітких обов’язків та справедливого розподілу відповідальності. Найчастіше у колективах підвищено конфліктність і конкуренція, спільні зусилля не узгоджені, існує дефіцит часу та/або матеріальних ресурсів, успішний результат досягається рідко.
• Змістовні. Синдрому вигоряння сприяє напружена психоемоційна діяльність. Вона включає різні види особистісної взаємодії, переробку та інтерпретацію складної інформації, прийняття рішень, несення відповідальності за результат. До особливої ​​групи належить важкий контингент, з яким необхідно працювати – тяжкохворі, правопорушники, конфліктні клієнти.

Емоційне вигоряння зазвичай пов’язують з певними професіями, проте цьому синдрому також піддаються домогосподарки, молоді мами, творчі особистості. Патогенетичні механізми частково збігаються з такими у разі розвитку стресу, організм відчуває постійне тривале вплив несприятливих чинників. На першому етапі розгортається фаза опору – використовуються фізіологічні та психологічні резерви (змінюється рівень активації ЦНС, вироблення гормонів), людина відчуває напругу, але успішно з нею справляється. Інтерес та задоволеність роботою збережені.

Другий етап – фаза виснаження. Втрачається здатність організму протистояти стресу, негативні фактори (організаційні, змістовні, особистісні) призводять до порушень на фізіологічному та психологічному рівні. Знижується мотивація, зацікавленість діяльністю, наростає пригніченість настрою, дратівливість. На третьому етапі виснаження проявляється стійкими емоційними та соматичними розладами: розвивається депресія, загострюються хронічні хвороби, виникають нові захворювання на психосоматичній основі.

РЕВ розглядається дослідниками як багатокомпонентний та поетапний процес. Класифікації з урахуванням складових синдрому докладно описують його клінічну картину. p align=”justify”> Процесуальні моделі розглядають динаміку розвитку вигоряння через зростання емоційного виснаження, в результаті якого формуються негативні установки по відношенню до суб’єктів діяльності та праці. Серед теорій, що виділяють стадії синдрому, широко відома п’ятиступінчаста класифікація Дж. Грінберга:

1. Медовий місяць. Ставлення до роботи позитивне, домінують ентузіазм та захопленість. Чинники стресу не викликають напруги.
2. Нестача палива. Накопичується втома, збільшується апатія. Без додаткової стимуляції посилення мотивації продуктивність знижується.
3. хронічний процес. Розвивається підвищена дратівливість, почуття пригніченості, загострюється незадоволеність роботою, з’являються думки про безперспективність майбутнього. Постійна втома змінюється фізичними нездужаннями.
4. Криза. Здоров’я погіршується, виникають хронічні захворювання, які частково або повністю знижують працездатність. Посилюється депресія, незадоволеність якістю життя, власною продуктивністю.
5. Пробивання стіни. Соматичні та психічні порушення загострюються, можуть стати загрозою життю. Формується дезадаптація у професійній сфері, сім’ї, дружніх стосунках.

Синдром психічного вигоряння проявляється як реакція на тривалий стрес із подальшою депресією, при цьому симптоми пов’язані зі сферою праці, професійною діяльністю. Базова тріада проявів – почуття байдужості та психічного виснаження, дегуманізація, негативне сприйняття себе фахівцем. На емоційно-вольовому рівні формується байдужість до робочих процесів, невпевненість у своїй компетентності (силах, навичках, знаннях), руйнація індивідуальних ідеалів, втрата професійної мотивації, дратівливість, невдоволення, поганий настрій. Залежно від стадії РЕВ дані ознаки з’являються іноді і лише робочий час або виявляються постійно, поширюючись на сімейні та дружні відносини.

На соціально-поведінковому рівні визначається прагнення ізоляції: контакти з оточуючими зводяться до мінімуму, обмежуються безпосередніми обов’язками – обслуговування пацієнтів, клієнтів. Ініціативність, ентузіазм помітно знижуються. Людина прагне уникнути ситуацій ухвалення рішень, несення відповідальності. За невдач схильний звинувачувати оточуючих (начальство, систему). Часто виявляє невдоволення щодо робочого навантаження, оплати, організації умов праці. У судженнях переважають песимістичні прогнози. Спроби втечі від дійсності реалізуються через зловживання алкоголем, застосування наркотичних засобів, переїдання.

Фізичні прояви РЕВ включають хронічну втому, м’язову слабкість, млявість, часті головні болі, порушення сну, апетиту, схильність до інфекцій (зниження імунітету), перепади кров’яного тиску, запаморочення, напади пітливості або ознобу, потемніння в очах, ниючі області спини. Людина з великими труднощами прокидається вранці, неохоче йде на роботу, довго «включається» в трудовий процес, збільшує тривалість і частоту перерв. Він не встигає виконати завдання своєчасно, у результаті розтягує робочий день до пізнього вечора, переносить виконання додому. Такий режим лише посилює РЕВ, позбавляючи нормального відпочинку.

На пізніх стадіях емоційне вигоряння ускладнюється психосоматичними захворюваннями та депресією. Характерний розвиток ускладнень, що перешкоджають виконанню професійних обов’язків. Серед найпоширеніших – сезонні інфекції (ГРВІ, ангіна, грип), мігрені, артеріальна гіпертонія, остеохондроз. Захворювання стають своєрідним підсвідомим захисним механізмом, забезпечують перерву, відпочинок від основної діяльності. Депресія виникає через незадоволеність роботою, відчуття власної «некорисності». Вона знижує працездатність, призводить до дезадаптації на роботі та в сім’ї.

Необхідність діагностики РЕВ усвідомлюється пацієнтами на останніх стадіях, коли виявляються соматичні порушення, стає вираженою депресія та дратівливість, наростає професійна та сімейно-побутова дезадаптація. Обстеження проводиться лікарем-психіатром, психологом, психотерапевтом. Використовуються клінічні та психодіагностичні методи:

• Опитування. У розмові з хворим лікар звертає увагу на наявність трьох ключових ознак РЕВ: виснаження, персональної відстороненості, відчуття втрати власної ефективності. Усі симптоми відображають зміни у провідній діяльності – професійній, побутовій, виховній, творчій.
• Специфічна психодіагностика. Стандартизованими методами виявлення РЕВ є опитувальники. Найбільш поширене застосування тесту MBI (Maslach Burnout Inventory), опитувальників емоційного вигоряння В. В. Бойка та Є. П. Ільїна. Результати відбивають вираженість симптомів, ризик дезадаптації, стадію процесу виснаження.
• Загальна психодіагностика. Додатково проводиться дослідження емоційно-особистісної сфери пацієнта. Більш широкий погляд на наявні відхилення дозволяє визначити рівень депресії, тривожності, вираженість психосоматичних розладів, ризик агресивної та аутоагресивної поведінки. Використовуються комплексні методики дослідження особистості (ЗМІЛ, опитувальник Айзенка, метод колірних виборів).

Для усунення емоційного вигоряння потрібна допомога психолога, психотерапевта, підтримка сім’ї та колег. Важливу роль відіграє мотивація пацієнта – готовність змінити звички, режим відпочинку та праці, оцінку себе та своєї роботи. Для досягнення стійкого результату важливим є комплексний психо-медико-соціальний підхід, який включає:

• Психотерапію. Сеанси спрямовані на зміну особистісних установок пацієнта щодо професійної діяльності, формування мотивації та зацікавленості роботою, уміння розподіляти ресурси (час, сили) на різноманітні сфери життя. Психотерапія проводиться у формі бесід, виконання вправ, домашніх завдань.
• Медикаментозне лікування. Препарати підбираються психіатром індивідуально, схема терапії залежить від клінічної картини. Нерідко призначаються антидепресанти, протитривожні засоби, седативні та стимулюючі ліки на рослинній основі.
• Загальнозміцнювальні заходи. Хворим показано дотримання режиму дня: повноцінний сон вночі, помірні регулярні фізичні навантаження, правильний раціон. Для відновлення працездатності рекомендовано курс масажу, санаторно-курортне лікування.

При своєчасній діагностиці та лікуванні синдром вигоряння має сприятливий прогноз. Його прояви добре піддаються психотерапевтичної та медикаментозної корекції. Так як в основі РЕВ лежить фізичне та психічне виснаження, профілактика має бути націлена на зміцнення здоров’я та вироблення навичок подолання стресу. Необхідно щодня виділяти час для відпочинку, не переносити робочі завдання на вихідний день, використовувати методи психологічного розвантаження – спорт, рухливі ігри, творчі заняття, хобі. Для підтримки фізичного здоров’я важливо дотримуватися правильного харчування (достатньо калорійного, насиченого вітамінами, мікроелементами), гуляти чи працювати на свіжому повітрі, спати не менше ніж 7-8 годин на добу.