Синдром Фрімена-Шелдона

Синдром Фрімена-Шелдона – Це рідкісне захворювання з різними типами спадкування, яке характеризується ураженням опорно-рухового апарату. Патологічні зміни обумовлені мутацією MYH3 на короткому плечі 17 хромосоми. Хвороба проявляється множинними контрактурами суглобів, деформацією лицьового кістяка, ульнарною девіацією кистей. Діагностика синдрому включає рентгенографію кістяка, неврологічне обстеження, генетичне тестування. Лікування передбачає хірургічні операції усунення кістково-суглобових дефектів, реабілітацію з участю фізіотерапевтів, інструкторів ЛФК, логопедів.

Хвороба отримала назву на честь британських хірургів-ортопедів Е. Фрімена, Дж. Шелдона, які у 1938 р. вперше описали патогномонічні ознаки синдрому. У науковій літературі можна зустріти інші назви патології: краніокарпотарзальна дисплазія, дистальний артрогрипоз типу 2А/2В, «особа свистячої людини». Статистичні дані про поширеність захворювання відсутні. Проблема не втрачає актуальності у сучасній медицині, оскільки зовнішні зміни поєднуються з тяжкими порушеннями функціональних можливостей організму.

Дистальний артрогрипоз виникає, коли генний дефект торкається короткого плеча 17-ї хромосоми в локусі 17p13.1. У цьому змінюється ген MYH3, необхідний освіти правильної структури білка міозину. Більшість дослідників вважають синдром Фрімена-Шелдона аутосомно-домінантним захворюванням, але в медицині досі точаться дискусії щодо типу спадкування. Сприятливі фактори не встановлені.

Механізм розвитку краніокарпотарзальної дисплазії продовжує залишатися незрозумілим. Стійкі контрактури зазвичай пов’язують із дефектом міозину, внутрішньоутробними патологіями диференціювання кісткової та м’язової тканин. Порушення артикуляції та жування можуть бути викликані гіпоплазією рухової гілки лицевого нерва. Формування ульнарної девіації обумовлено ураженням ліктьового нерва.

Діти народжуються доношеними, мають нормальну масу тіла. Відразу після народження помітні типові деформації обличчя. Для синдрому Фрімена-Шелдона характерний маленький ніс із недорозвиненими ніздрями, збільшена відстань від нижньої лінії носа до верхньої губи, широко розставлені очі з антимонголоїдним розрізом. Обов’язковим симптомом є звужена ротова щілина, яка доповнюється недорозвиненням нижньої щелепи, зменшенням розмірів язика.

Внаслідок деформацій ротової щілини пацієнти зазнають складнощів при прийомі їжі, не можуть її повноцінно пережовувати. З віком ця проблема стає не такою помітною. Мікростомія створює незручності при мовленні, тому у дітей нерідкі випадки відставання в мовному розвитку. Також хворі стикаються з естетичними проблемами, оскільки фенотипові прояви синдрому деформують зовнішність.

Захворювання супроводжується множинними скелетними деформаціями. У пацієнтів спостерігаються як мінімум 2 суглобові контрактури в дистальних відділах кінцівок, найчастіше обмежується рухливість пальців кисті. Також зустрічаються кінська стопа, клишоногість. Найчастіше з’являються вивихи кульшових суглобів, викривлення хребта. Згодом виникає стійка ульнарна девіація кисті, яку викликає ураження ліктьового нерва.

Синдром Фрімена-Шелдона протікає без залучення до процесу внутрішніх органів, тому соматичне здоров’я пацієнтів залишається задовільним. Проте, у 91% хворих поступово формуються тяжкі ступеня сколіозу, у 62% випадків відзначається відставання темпів зростання, у 31% дітей виявляється затримка розвитку мовлення та інтелектуальних функцій легкої чи середньої тяжкості.

Через вузький отвор рота і неможливості повністю відкрити рот часто виникають труднощі з виконанням інтубації трахеї в рамках анестезіологічного посібника. Це викликає серйозні труднощі під час надання медичної допомоги, оскільки пацієнти з синдромом Фрімена-Шелдона потребують численних ортопедичних та пластичних операцій. Також описані випадки м’язової ригідності, злоякісної гіпертермії як ускладнень анестезії.

При обстеженні пацієнта у досвідченого лікаря попередній діагноз може бути поставлений вже при зовнішньому огляді, оскільки синдром супроводжується змінами патогномонічними фенотипу. Фізикальний огляд також включає базову перевірку неврологічного статусу, оцінку роботи серцево-судинної та дихальної систем. Для підтвердження діагнозу використовуються лабораторно-інструментальні методи:

• Рентгенографія скелета. Рентгенологічні зміни різноманітні: вивихи суглобів, сколіоз, дистальні та проксимальні контрактури. Характерними ознаками синдрому є вертикальна орієнтація таранної кістки, усунення 2-ї плюсневої кістки кзади.
• Офтальмологічний огляд. При косоокості хворий проходить повне обстеження з проведенням проби на бінокулярний зір, оцінкою здатності конвергенції, виміром кута косоокості. За показаннями виконується візометрія, комп’ютерна рефрактометрія.
• Неврологічний огляд. Для виключення інших причин м’язових контрактур та порушень рухливості призначається електроміографія, електронейрографія, дослідження викликаних потенціалів. При затримці розвитку може знадобитися консультація психолога, психіатра.
• Генетичні випробування. Секвенування геному виявлення дефекту гена MYH3 — основний метод підтвердження синдрому. Обстеженню також підлягають найближчі родичі пробанда встановлення варіанта успадкування ознаки.

Медична допомога при дистальному артрогрипозі є серйозним завданням, що пов’язано з неможливістю повністю усунути кістково-м’язові аномалії, необхідністю комплексного підходу до реабілітації та соціалізації хворих. Виділяють такі напрями лікування синдрому Фрімена-Шелдона:

• Хірургічна корекція. Оперативні втручання проводяться у різних вікових інтервалах з метою усунення суглобових контрактур, підвищення естетики зовнішності, створення умов правильного розвитку міміки, артикуляції.
• Застосування ортезів. Щоб мінімізувати труднощі під час ходьби, використовуються різноманітні ортопедичні пристрої. Вони підбираються індивідуально з урахуванням характеру, ступеня важкості кісткових деформацій.
• Фізіотерапія. Масаж, лікувальна фізкультура, кінезіотейпування призначаються підвищення рухливості суглобів, поліпшення скоординованої роботи всіх відділів опорно-рухової системи.
• Логопедична корекція. У зв’язку з маленькими розмірами рота та утрудненнями при його відкритті більшість пацієнтів страждають від дефектів мови. Для їх максимально можливого усунення потрібна тривала робота з дитячим логопедом.
• Стоматологічна допомога. Багатьом хворим проводиться екстракція частини зубів, щоб знизити щільність зубного ряду, покращити прикус, полегшити гігієнічний догляд ротової порожнини.

Пацієнти, які страждають на дистальний артрогрипоз, вимагають регулярного диспансерного спостереження у кількох фахівців: хірурга-ортопеда, клінічного генетика, отоларинголога та офтальмолога. Розширені профогляди необхідні, щоб контролювати стан здоров’я, вчасно виявляти посилення кістково-м’язових деформацій, максимально ранні терміни коригувати лікувально-реабілітаційні заходи.

На тривалість життя пацієнтів патологія не впливає, тому прогноз щодо сприятливий. Однак, незважаючи на вдосконалення програм лікування, такі хворі страждають на косметичні дефекти, а прогресування синдрому нерідко закінчується інвалідністю. Враховуючи неясний характер успадкування, профілактичні заходи за хвороби Фрімена-Шелдона не розроблені.