Синдром Ганзера

Синдром Ганзера – гострий психоз, сутінкове затьмарення свідомості з «невимовністю» та «мімодіяннями». Є своєрідною імітацією тяжкого психічного розладу, наприклад, шизофренії. При цьому на відміну від звичайної симуляції хворі щиро вірять, що страждають на психічне захворювання. Синдром Ганзера розвивається при підвищеній потребі у увазі та співчутті оточуючих. Поштовхом зазвичай стає безмежний хронічний стрес при попаданні в незвичні, вкрай некомфортні, можливо небезпечні умови, наприклад, в умови ув’язнення. Діагноз виставляється на підставі анамнезу та опитування хворого. Лікування – усунення травмуючих факторів, психотерапія.

Синдром Ганзера – гострий психічний розлад психотичного рівня. Входить до групи психопатологічних істеричних синдромів. Вперше був виявлений німецьким психіатром С. Ганзером у 1897 році під час обстеження пацієнтів, які перебувають в умовах тюремного ув’язнення, тому відомий під назвами «тюремний психоз» та «тюремний синдром». При синдромі Ганзера хворі імітують тяжкий психічний розлад, але така імітація перестав бути симуляцією. Пацієнти щиро переконані в наявності захворювання, сумлінно співпрацюють з лікарем, погоджуються на огляд досвідченими фахівцями, проходження комісії тощо. Діагностику та лікування синдрому Ганзера здійснюють фахівці у галузі психіатрії.

Основною причиною розвитку синдрому Ганзера є важкі емоційні потрясіння і помірні хронічні стреси, обумовлені перебуванням у вкрай некомфортному середовищі, що становить небезпеку для життя, здоров’я та майбутнього пацієнта. Типовим прикладом таких обставин є умови ув’язнення. Як другий за значимістю фактора, що провокує виникнення синдрому Ганзера, психіатри вказують потребу у співчутті оточуючих, бажання убезпечити себе від конфліктних ситуацій та уникнути неприємних наслідків.

Синдром Ганзера частіше розвивається у підлітковому та юнацькому віці, іноді виникає у людей середнього віку. Розгорнута клінічна картина трапляється рідко. В анамнезі у хворих можуть виявлятися черепно-мозкові травми та зловживання психоактивними речовинами (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія). У деяких пацієнтів, які страждають на синдром Ганзера, діагностуються інші психічні розлади: психопатії, маніакально-депресивний психоз та ін. Багато хворих виховувалися в антисоціальному середовищі, не мають твердих моральних і моральних орієнтирів. Цей фактор, що посилюється несприятливими умовами тюремного ув’язнення, провокує агресію та виражену асоціальність поведінки.

Найяскравішими проявами синдрому Ганзера є несамовитість та мимодії. Промовистість проявляється в свідомо безглуздих, абсурдних відповідях на найпростіші питання. Наприклад, хворий не може правильно відповісти скільки пальців у нього на руці. Мимодії трапляються рідше за часи розмови і виявляються в неправильних діях у відповідь на елементарні вказівки. Наприклад, пацієнт піднімає руку замість ноги, намагається вдягнути сорочку на ноги, а штани – на руки. При дослідженні шкірної чутливості хворий із синдромом Ганзера не реагує на холод, тепло та больові подразники (укол шпилькою).

Орієнтування в навколишньому порушено, зв’язок із зовнішнім світом різко обмежена, сприйняття реальності утруднено. Пацієнт повністю зосереджено на вузькому колі проблем. Виникають афективні порушення, спостерігаються коливання від тривоги та страху до радості та оптимізму. При синдромі Ганзера можуть виявлятися галюцинаторні розлади. Галюцинації переважно зорові, як правило, пов’язані з реальною ситуацією, що нерідко лякають. Носять сценоподібний характер, можуть включати судові засідання, читання вироку тощо.

При синдромі Ганзера можливі короткочасні напади екстравагантної поведінки з імітацією тяжких психічних розладів, наприклад, шизофренії. Хворий може виглядати розгубленим, розповідати про свою велич і виняткове становище, брехати про галюцинації та імітувати амнезію, наприклад, стверджувати, що він не пам’ятає, де народився чи як провів останній місяць. Симптоми синдрому Ганзера зазвичай зберігаються протягом кількох діб, після виходу із сутінкового стану спостерігається амнезія.

Діагноз встановлюється на підставі анамнезу та опитування пацієнта. Відмітними ознаками синдрому Ганзера є явний зв’язок з типовою психотравмуючої ситуацією (зазвичай – тюремним ув’язненням) та характерна клінічна картина з несамовитістю та мимодіями. Диференціальний діагноз синдрому Ганзера проводять з кататонічною шизофренією, псевдодеменцією, пуерилізмом та патологічними станами, зумовленими органічним ураженням головного мозку.

Промовистість при кататонії проявляється промовою, що не має відношення до поставленого питання. Хворі із синдромом Ганзера відповідають неправильно, але їхні відповіді не виходять за межі заданого питання. Іншою ознакою, що дозволяє відрізнити синдром Ганзера від кататонії, є відсутність характерних позитивних та негативних проявів шизофренії. Для виключення органічних уражень мозку може знадобитися консультація невролога. У сумнівних випадках призначають додаткові дослідження: рентгенографію черепа, МРТ головного мозку та ін.

Псевдодеменція, як і синдром Ганзера, може розвиватися за умов тюремного ув’язнення. Ступінь абсурдності відповідей при псевдодеменції виражена негаразд яскраво. Переважає демонстрація безпорадності, театральна розгубленість при спробі вчинити якісь дії чи відповісти на запитання. Характерне для синдрому Ганзера промовистість відсутня, найчастіша відповідь – «я не знаю». При цьому хворі добре орієнтуються в навколишньому та зберігають здатність захищати свої інтереси. При пуерилізмі спостерігається яскраво виражена інфантильна поведінка – хворі говорять голосом, що сюсюкає, використовують зменшувальні слова, будують прості примітивні пропозиції, грають, роблять вчинки, характерні для маленьких дітей.

У гострій фазі слід переконатися, що пацієнт не становить небезпеки для себе чи оточуючих. Як правило, прояви синдрому Ганзера зникають після усунення психотравмуючої ситуації, але в обставинах ув’язнення це неможливо, тому виходом стає тимчасова зміна обстановки (госпіталізація до тюремної лікарні). Цей захід дозволяє одночасно зменшити стрес і убезпечити як хворого із синдромом Ганзера, так і інших людей. Застосовують аміназин. За наявності супутніх психічних розладів (депресії, маніакально-депресивного психозу, неврозу) проводять відповідну фармакотерапію.

Після усунення гострої психотичної симптоматики хворого із синдромом Ганзера направляють на консультації до психолога чи психотерапевта для моніторингу психічного стану, виявлення та усунення психологічних проблем, що сприяють виникненню бурхливих дезадаптивних реакцій на стрес. Прогноз при синдромі Ганзер сприятливий. Одужання настає протягом кількох діб, дефекти мислення, інтелекту та емоційної сфери у віддаленому періоді відсутні.