Синдром гіперзбудливості у дітей

Синдром гіперзбудливості у дітей – симптомокомплекс у дітей раннього віку, що характеризується різними соматовегетативними розладами та підвищеною нервово-рефлекторною збудливістю. Синдром гіперзбудливості у дітей проявляється руховим занепокоєнням, тремором підборіддя та кінцівок, безпричинним плачем, порушенням сну, підвищеним м’язовим тонусом, частими та рясними відрижками і т. д. Для виявлення органічної основи синдрому гіперзбудливості дітям проводиться нейросонографія, ЕНМГ, УЗД чи рентгенографія шийного відділу хребта. Лікування синдрому гіперзбудливості у дітей проводиться дитячим неврологом та може включати медикаментозну терапію, масаж, водні процедури, ЛФК.

Синдром гіперзбудливості у дітей (синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості) – комплекс патологічних проявів, що розвиваються у дітей із легкою формою перинатального ураження нервової системи. У дітей раннього віку синдром гіперзбудливості діагностується у 42-44% випадків. У вітчизняній та зарубіжній дитячій неврології склалося різне ставлення до синдрому гіперзбудливості у дітей. Так, вітчизняні неврологи розглядають цей стан виключно як патологічний синдром, тоді як їхні закордонні колеги схильні вважати його швидше за прикордонним станом, який не завжди вимагає активної корекції. Разом з тим, за наявними спостереженнями, несприятливий перебіг синдрому гіперзбудливості у дитини та відсутність своєчасної терапії може бути ризик-фактором розвитку стійких невротичних розладів.

Синдром гіперзбудливості може бути наслідком перинатальної патології ЦНС (гіпоксичної, травматичної, інфекційної, токсико-метаболічної) чи інших захворювань дітей раннього віку.

Найчастіше причина синдрому гіперзбудливості у дітей криється у неблагополучному перебігу вагітності та пологових травмах новонародженого, що призводять до внутрішньоутробної гіпоксії та ураження ЦНС. Цьому можуть сприяти токсикози вагітності, фетоплацентарна недостатність, інфекційні захворювання майбутньої мами, передчасні пологи, переношена вагітність, затяжний або стрімкий розродження, вузький таз породіллі та ін. Несприятливим чином на розвиток нервової системи плода впливає неконтрольований прийом , що викликає фетальний алкогольний синдром Тому діти із синдромом гіперзбудливості часто мають клінічний діагноз «перинатальна енцефалопатія».

Поява минущої гіперзбудливості у дітей може бути пов’язана з порушенням реакції адаптації внаслідок стресу, захворюваннями дитячого віку (кишковими коліками, прорізуванням зубів, спазмофілією та рахітом, грижами, дисбактеріозом та ін.). Зрештою, до гіперзбудливості схильні діти з особливостями темпераменту (холеричним типом реагування). Синдром гіперзбудливості характерний для дітей з нервово-артритичним діатезом.

Прояви синдрому гіперзбудливості зазвичай розвиваються у перші місяці життя дитини. Основні ознаки синдрому гіперзбудливості у дітей включають соматовегетативні розлади, підвищену нервово-психічну збудливість та одночасно виснажування.

У дітей із синдромом гіперзбудливості відзначається посилена спонтанна рухова активність, порушення сну (подовження періоду неспання, труднощі засинання, уривчастий сон, здригання уві сні). Незважаючи на хороший догляд і достатню кількість їжі, діти поводяться неспокійно, часто і так плачуть. Під час крику у дитини розвиваються вегетативні реакції: акроціаноз, мармуровість або почервоніння шкірних покривів, тахіпное, тахікардія, посилення пітливості. Діти з синдромом гіперзбудливості погано беруть груди, часто перериваються під час годування, схильні до рясних зригування, травних розладів (чергування проносів і запорів), поганого додають у вазі.

Характерними ознаками синдрому гіперзбудливості у дітей є змінний м’язовий тонус, тремор підборіддя та рук, клонуси стоп, пожвавлення вроджених безумовних рефлексів (спонтанного рефлексу Моро), горизонтальний ністагм. Різні зовнішні стимули викликають у дітей швидкий розвиток рухових, сенсорних та емоційних реакцій, які так само швидко згасають, що свідчить про підвищену психічну виснажливість.

У недоношених дітей синдром гіперзбудливості зазвичай є відображенням зниження порога судомної готовності, тому у таких малюків можуть легко розвиватися судоми (при гіпертермії, дії надмірних подразників тощо).

У разі сприятливого перебігу вираженість проявів синдрому гіперзбудливості в дітей віком зазвичай зменшується до 4-6 місяців і зникає терміном до 1 року. В іншому випадку, у міру розвитку дитини може виявлятися негрубе відставання в психомоторному та мовному розвитку, гіперактивність, енурез, енкопрез, заїкуватість, тики, парасомнії, тривожні розлади, епілепсія.

Правильна оцінка причин та проявів синдрому гіперзбудливості у дітей може бути дана лише дитячими фахівцями: педіатром та дитячим неврологом. Огляд таких дітей повинен проводитися обережно, оскільки незнайома обстановка, роздягання, торкання тіла холодними інструментами може викликати у дитини опір обстеженню, підвищення тонусу м’язів, плач, що ускладнює інтерпретацію об’єктивних даних.

Після збору перинатального анамнезу для уточнення діагнозу може знадобитися інструментальне дообстеження: УЗД та рентгенографія шийного відділу хребта, нейросонографія, УЗДГ та дуплексне сканування судин головного мозку, електроенцефалографія, електронейроміографія. Додаткові дослідження дають уявлення про наявність або відсутність органічних уражень тканини та судин головного мозку, особливості перебігу електрофізіологічних процесів у нервово-м’язовій тканині.

Головним завданням діагностики синдрому гіперзбудливості у дітей є визначення його причин (неврологічних, метаболічних, психологічних, соматичних та ін), від чого залежатиме лікувальна тактика.

При синдромі гіперзбудливості, пов’язаному з перинатальним ураженням ЦНС, на першому році життя дітям показані неодноразові курси масажу, ЛФК, гідротерапії (плавання, сольові та хвойні ванни), фізіотерапії (електрофорез, ампліпульстерапія, парафінові аплікації та ін.), парафінові аплікації та ін. чаї). Діти з синдромом гіперзбудливості потребують чіткого дотримання режиму дня, комфортної спокійної обстановки, тривалих прогулянок на свіжому повітрі. За потреби, за призначенням лікаря, проводиться медикаментозне лікування з призначенням ноотропних, судинних, седативних, сечогінних, протисудомних препаратів.

У міру її дорослішання дитині може знадобитися допомога логопеда та дитячого психолога.

Профілактика синдрому гіперзбудливості у дітей полягає в попередженні перинатального ураження ЦНС: внутрішньоутробної гіпоксії та інфікування плода, внутрішньочерепних пологових травм, пошкоджень хребта у новонароджених і т. д. Після народження малюка найбільшого значення набуває повноцінного вигодовування, загартовування, дотримання .

За відсутності уваги до проблеми гіперзбудливості всі прояви синдрому у дітей можуть посилитися в ранньому та дошкільному віці. У майбутньому такі дітей можуть сформуватися стійкі невротичні розлади, порушення поведінки і соціальна дезадаптація. Діти з синдромом гіперзбудливості потребують спостереження невролога та періодичних курсів підтримуючої терапії.