Синдром Гольденхара

Синдром Гольденхара – Це рідкісне вроджене захворювання, яке проявляється множинними вадами розвитку, вираженим клінічним поліморфізмом. Виникає внаслідок мутації генів, локалізованих у 5, 14, 20 хромосомах. Для синдрому характерні різноманітні аномалії лицьового скелета, патології органів чуття, найчастіше хвороба супроводжується затримкою психічного розвитку. p align=”justify”> План обстеження включає генетичне тестування для верифікації діагнозу, лабораторно-інструментальні методи з урахуванням провідних клінічних ознак. Лікування підтримуюче, багатьом хворим потрібне слухопротезування, комплексна нейрореабілітація.

Синдром названо на честь американського вченого Моріса Гольденхара, який описав його типові клінічні прояви у 1952 р. У 1963 р. Р.Дж. Горлін та його колеги повідомили про власні спостереження пацієнтів, давши хворобі другу назву «окуло-аурикуло-вертебральна дисплазія». Стан виявляється із частотою від 1:3500 до 1:7000 живонароджених новонароджених, співвідношення хлопчиків та дівчаток становить 3:2. Якщо в сім’ї є хвора дитина, то ймовірність появи синдрому Гольденхара у наступних дітей не більше 3%.

Захворювання виникає при порушенні диференціювання 1-2 зябрових дуг, що провокується мутацією в генах GSC і TCOF1. У 98% випадків синдрому роль спадковості не вдається простежити. Однак близько 2% хворих мають родичів із аналогічною клінічною симптоматикою. У літературі описані випадки аутосомно-домінантного та аутосомно-рецесивного успадкування.

Основними факторами вважаються:

• вплив тератогенних факторів на ранніх термінах гестації;
• наявність у матері цукрового діабету, надмірної ваги;
• попередні штучні переривання вагітності та викидні.

Механізми формування характерних для синдрому Гольденхара фенотипічних змін вивчаються. На сьогоднішній день провідною є теорія порушень утворень лицьових структур на ранніх гестаційних термінах (з 3-го по 8-й тиждень ембріогенезу). Імовірно, в цей період внаслідок поєднаного впливу несприятливих зовнішніх факторів та генетичних аномалій порушується диференціювання парних першої-другої зябрових дуг.

Як наслідок, лобовий, нижньо- і верхньощелепні ектодермальні відростки, що походять з першої зябрової дуги, і вушні раковини, утворені 1 і 2 зябровими дугами, розвиваються асиметрично. Після народження дитини це проявляється специфічними змінами верхньої та нижньої щелеп, очей і очних ямок, мімічної та жувальної мускулатури, структур зовнішнього та середнього вуха, аномаліями прикусу, дефіцитом м’яких тканин.

Основні ознаки синдрому Гольденхара – аномалії будови особи, які у 70% випадків є правосторонніми. У всіх пацієнтів спостерігається асиметрія, недорозвинення нижньої щелепи, зменшення розмірів, деформація або відсутність вушних раковин. Патології органу слуху найчастіше бувають односторонніми, супроводжуються атрезією слухового проходу, преаурикулярними виростами. Іноді формується додаткова рудиментарна вушна раковина.

Також характерно зменшення розміру очних яблук (мікрофтальмія), косоокість, атрезія райдужної оболонки, катаракта. Близько 50% пацієнтів із хворобою Гольденхара мають високе готичне небо, широкий рот (макростомію), розщеплення язика, аномальний прикус, відсутність частини зубів. У 40% випадків відзначаються клишоногість, аномалії хребта (сколіоз, spina bifida), викривлення ребер. У 30% хворих виникають уроджені патології внутрішніх органів: вади серця, гіпоплазія легень, дисплазія нирок.

Найнебезпечнішим наслідком синдрому Гольденхара вважається розумова відсталість, яка зумовлена ​​двосторонньою приглухуватістю, зниженням гостроти зору. При цьому у більшості дітей спостерігається нормальне функціонування нервової системи, проте сенсорна депривація створює труднощі при мовному та психомоторному розвитку. Ускладнений перебіг синдрому зустрічається при тяжких вроджених вадах серця, легень, нирок.

Найчастіше попередній діагноз встановлюється виходячи з характерних фенотипічних ознак: деформації вух, асиметрії обличчя, патології розвитку нижньої щелепи. Для підтвердження синдрому Гольденхара обов’язково призначається консультація генетика, проводиться комплекс діагностичних заходів:

• Генетичний аналіз Тестування на специфічну мутацію генів 14q32, 5p15, MYT1 дозволяє 100% підтвердити діагноз. Дослідження виконується у спеціальних генетичних лабораторіях з використанням методів секвенування екзону, флуоресцентної гібридизації.
• Аудіометрія. Оцінка слуху в динаміці необхідна всім пацієнтам, щоб вчасно виявити кондуктивну приглухуватість, забезпечити заходи щодо її корекції. Розширене обстеження у отоларинголога може містити імпедансометрію, оцінку рефлексу стапедіального м’яза.
• Неврологічний огляд. Консультація дитячого невролога потрібна визначення причин затримки психомоторного розвитку, оцінки функціонування центральної і периферичної нервової системи. За наявності показань хворого направляють на дообстеження до психіатра.
• Інструментальна візуалізація. Щоб підтвердити чи виключити соматичні вади, при синдромі Гольденхара проводяться рентгенографія грудної клітки, ехокардіографія, УЗД органів черевної порожнини. Для дослідження ЦНС застосовується КТ чи МРТ головного мозку.

Оскільки основною проблемою є приглухуватість, у ранньому віці рекомендовано слухопротезування, щоб запобігти глухоті та затримці психомовного розвитку, що виникає на її тлі. Також хворий оглядається пластичним хірургом, щоб якомога скоригувати типові зовнішні прояви синдрому, виправити асиметрію, гармонізувати риси обличчя.

Пацієнти, у яких діагностовано хворобу Гольденхара, підлягають довічному динамічному спостереженню. Їм призначаються регулярні обстеження у офтальмолога, отоларинголога, невролога та інших фахівців для контролю стану здоров’я. Курси підтримуючого лікування включають кілька напрямів допомоги, основними з яких є:

• Метаболічна терапія. Для правильного розвитку ЦНС, покращення когнітивних навичок використовуються ноотропи, вітаміни групи В.
• Нейрореабілітація. Щоб покращити мовний розвиток, рекомендовано тривалі курси занять із логопедами, сурдологами. За показаннями проводиться психологічна корекція.
• Спеціальне навчання. Пацієнтам із ознаками ЗПР необхідно продовжувати навчання у корекційних класах із дефектологами, сурдопедагогами.

За відсутності у хворого вроджених соматичних вад і достатньому рівні інтелекту прогноз сприятливий, більшість пацієнтів доживають до зрілого та похилого віку. Викликають побоювання випадки синдрому Гольденхара, які супроводжуються кардіологічними, пульмонологічними або нефрологічними вадами, також несприятливий прогноз встановлюють при тяжкій розумовій відсталості.

Основу профілактики синдрому становить антенатальна охорона плода. Критичним періодом є перший триместр, оскільки саме у цей час виникають характерні кісткові аномалії. Вагітним жінкам рекомендовано уникати контакту з хімікатами, рентгенівським випромінюванням, а також дотримуватись протиепідемічних заходів для захисту від вірусних інфекцій.