Синдром Кандінського-Клерамбо

Синдром Кандінського-Клерамбо – це психопатологічний симптомокомплекс, що включає псевдогалюцинації, психічні автоматизми, маячні ідеї про вплив та переслідування. Психотичні прояви мають характер зробленості. Пацієнтам здається, що їхні думки доступні іншим та змінені, емоції та дії – керовані ззовні, мимовільні. Для діагностики психіатри використовують клінічні процедури – збирання анамнестичних даних, клінічну бесіду, спостереження. Лікування переважно медикаментозне: призначаються антипсихотики, антидепресанти, седативні засоби.

Синдром Кандинського-Клерамбо названо на честь дослідників, які докладно описали його прояви. В.Кандинський вивчав автоматизми за життя, та його роботи було опубліковано посмертно 1890 року. Г.Клерамбо підсумував наявну інформацію і виділив три типи автоматизмів (1927). Інші назви розладу – синдром психічного автоматизму, синдром відчуження та впливу. Поширеність найбільш висока серед хворих на шизофренію, вона становить 50-60%. У загальній популяції цей показник – не більше 1%.

Синдром Кандинського-Клерамбо властивий шизофренії. Це захворювання слід розглядати як основну причину. Симптоми психічних автоматизмів можуть виявитися в доманіфестному періоді, їх ускладнення відбувається з розвитком ендогенної патології. Зазначено, що у групі підвищеного ризику перебувають пацієнти із вираженим емоційним компонентом – страхом, тривогою, депресією. Рідкісними причинами синдрому можуть стати:

• Органічні психози. Автоматизми можливі при епілепсії, черепно-мозкових травмах, новоутвореннях головного мозку, порушення мозкового кровообігу. Зазвичай вони проявляються у гострому періоді.
• Тяжкі інтоксикації. Галюцинаторно-маячна симптоматика виникає при отруєнні алкоголем, психостимуляторами (амфетамінами, кокаїном). Часті та тривалі інтоксикації стають провокуючими факторами для дебюту шизофренії та активного розвитку синдрому Кандинського-Клерамбо.
• Інфекційні захворювання. Психози, спричинені інфекцією, можуть протікати з автоматизмами, маренням та галюцинаціями. Продуктивна симптоматика згасає, якщо відбувається одужання пацієнта.

Синдром Кандинського-Клерамбо розвивається з урахуванням психотичного розладу. Перша патогенетична теорія, запропонована Клерамбо, описує психічний автоматизм як результат дезавтоматизації психічної діяльності: природний перебіг пізнавальних функцій та емоцій порушується, приєднується патологічна рефлексивність. Наслідком цього стає відчуття відчуженості власних думок, відчуттів, дій.

Останні десятиліття активно відроджується теорія А. Меграбяна. У її основі лежить припущення, що психічні автоматизми та деперсоналізація виникають у разі порушення гностичного почуття. Воно є складним комплексом емоційного та інтелектуального компонентів пізнання. При синдромі відчуження відбувається розщеплення розумового та чуттєвого процесів.

Існує кілька типів класифікації синдрому Кандінського-Клерамбо. За особливостями клінічної картини виділяють:

• класичний варіант ‒ хворому здається, ніби його дії та думки керуються кимось іншим;
• інтровертований варіант ‒ пацієнт вважає, що здатний впливати на оточуючих, змінювати їхній настрій, відчуття та вчинки. Часто такий розлад супроводжується ідеями величі, парафренією.

Інша класифікація визначає синдром маячного та галюцинаторного типу. Якщо розвивається маячний тип, то домінує маячня та автоматизми, а галюцинації вкрай рідкісні чи відсутні. Галюцинаторний тип характеризується переважанням псевдогалюцинацій, слабкою вираженістю маячної симптоматики та автоматизмів. За характером перебігу синдром класифікується на два види:

1. хронічний. Клінічні ознаки довго залишаються непомітними, посилюються поступово. Від початку синдрому до його діагностики минають роки. Виявлення розладу відбувається після нагромадження, ускладнення автоматизмів. Маячня систематизована, спрямована на конкретних людей та ситуації. Переживання хворих мають фантастичний зміст (вплив інопланетян, агентів спецслужб).
2. Гострий. Симптоми наростають дуже швидко, розлад протікає нападоподібно, супроводжується яскравим, образним, слабо систематизованим маренням. Емоції яскраві, від страху та підозрілості до піднесеного настрою. Автоматизми виражені. Залежно від клінічних проявів психозу гострий синдром може бути включений до параноїду, чуттєвого або інтерпретативного марення.

Психічні автоматизми

Ключова ланка синдрому – психічні автоматизми. Дані явища є патологічним відчуттям «зробленості», «нав’язаності», «навіювання» думок, емоцій і дій. Пацієнти переконані, що на них впливають різні види енергії: промені, хвилі, «сила свідомості». Відповідно до змісту, автоматизми бувають ідеаторні, сенсорні та сенестопатичні.

Ідеаторний (асоціативний) автоматизм є наслідком уявного впливу на інтелект, пам’ять, увагу та інші пізнавальні процеси. Найпростіший варіант – ментизм. Це відчуття мимовільності перебігу уявлень, ідей, спогадів. Інший приклад – симптом відкритості. Він виражається відчуттям, що всі оточуючі знають про зміст думок пацієнта та обговорюють їх потай від нього.

До асоціативних автоматизмів належать також шелест думок – нерозбірливий шум через рух ідей у ​​голові; звучання думок – внутрішнє звучання слів та речень, про які думає хворий; відібрання думок – зникнення всіх ідей та спогадів внаслідок цілеспрямованих зусиль іншої людини. Інші симптоми – зроблені іншим думки та сновидіння, навмисне розмиття спогадів, створені ззовні емоції.

Сенестопатичний (сенсорний) автоматизм – хворобливе, дискомфортне відчуття, що розвивається як наслідок уявних сторонніх сил. Виявляється почуттям холоду, жару, болем у тілі та внутрішніх органах. При тривалому перебігу синдрому сенестопатії стають химерними, незвичайними. Пацієнти повідомляють про відчуття пульсації, стискання, скручування та розпирання.

Кінестетичні (моторні) автоматизми – переконаність, що рухи хворих відбуваються ними без волі, під впливом ззовні. Пацієнти вірять, що хтось забирає їхню здатність діяти довільно: невидима сила рухає кінцівками, створює почуття оніміння та параліч, змушує говорити певні слова (рухати мовою). Автоматизми, як правило, розвиваються у певній послідовності: спочатку ідеаторні, потім сенестопатичні, за ними – кінестетичні.

Псевдогалюцинації

Крім автоматизмів, синдром Кандинського-Клерамбо проявляється пседогалюцинаціями різної модальності. Хворі відрізняють їхню відмінність від об’єктів дійсності, оскільки всі образи мають характер нав’язаності, зробленості. Поширені зорові образи – особи, панорами, нібито пацієнти, що демонструються, за допомогою спеціальної апаратури. Слухові галюцинації представлені шумами, словами, фразами, що передаються хворому за допомогою радіо чи іншого обладнання. Вони можуть бути нейтральними чи імперативними.

При несприятливому перебігу шизофренії синдром Кандинського-Клерамбо швидко прогресує. Автоматизми ускладнюються, проявляються часто, призводять до розвитку деперсоналізації – тяжкого розладу самосприйняття з відчуженням особистості хворого. Втрачається відчуття власного «Я», можливість керувати власними думками, емоціями, діями.

При переважанні маячного компонента формується марення деперсоналізація – переконаність, що відбулися зміни у суті хворого, у результаті він перетворився на щось інше. Пацієнти вважають себе завербованими агентами, тінями інших людей. Деперсоналізація важко піддається лікуванню, розцінюється як ознака несприятливого перебігу шизофренії, швидко призводить до психічного дефекту.

У більшості випадків синдром Кандинського-Клерамбо виявляється у пацієнтів із підтвердженим діагнозом шизофренії. Рідко він передує дебюту захворювання, виявляючись одиничними психічними автоматизмами, або розгортається з урахуванням органічного, інфекційного чи інтоксикаційного поразки ЦНС.

Обстеження хворих проводить лікар-психіатр, з метою визначення причин синдрому може бути потрібна допомога невролога, інфекціоніста, лікаря функціональної діагностики. Спеціальних діагностичних процедур виявлення синдрому автоматизмів немає. Психіатр використовують клінічні методи:

• Збір анамнезу. Нерідко у обстежуваного є діагноз шизофренії чи спадкова обтяженість з цього захворювання, важкі інфекції, інтоксикації, новоутворення у мозку, травми голови. Провокуючим фактором може стати тяжкий стрес, гостре отруєння алкоголем, наркотичними речовинами.
• Розмова. Під час спілкування з хворими лікар зазначає характерні зміни у мовленні та мисленні: непослідовність та алогічність суджень, маячні, у тому числі параноїдні, ідеї. Зазвичай пацієнти відкрито розповідають про автоматизми і галюцинації, але фабула абсурду може перешкоджати цьому (наприклад, якщо лікар оцінюється як один із тих, хто впливає на психіку хворого).
• Спостереження. При розгорнутій клінічній картині синдрому в поведінці часто наголошується на неадекватності: надмірна настороженість або збудженість, спроби втекти з кабінету лікаря, розгляд порожніх стін (галюцинаторних образів). Емоції нестійкі, що не відповідають ситуації. Часто переважає страх, напруженість, агресивність.

Терапія здійснюється комплексно. Основні заходи проводяться в стаціонарі, додаткові та підтримуючі – вдома. Вони орієнтовані на усунення гострих симптомів, і, якщо це можливо, усунення причини автоматизмів. Найчастіше хворим призначаються процедури на лікування шизофренії чи зменшення її проявів:

• Медикаментозна терапія. Щоб знизити психотичну продуктивну симптоматику (маячня, галюцинації), зняти психомоторне збудження призначаються нейролептиками. Стабілізувати емоційне тло і відновити нормальний сон дозволяють антидепресанти, транквілізатори, седативні препарати.
• Біологічна терапія. При деяких формах шизофренії на початкових стадіях хвороби можливе застосування інсулінокоматозної або електроконвульсивної терапії. Дані методи дають хороший результат, але мають багато побічних ефектів, тому проводяться лише за добровільною згодою пацієнта.
• Психотерапія. На етапі одужання чи ремісії запроваджується психотерапевтична допомога. Вона допомагає хворому впоратися із почуттям розгубленості, тривогою, пригніченістю. Ефективними є техніки, створені задля відновлення особистісних структур – формування цінностей, установок, життєвих цілей.

Синдром Кандинського-Клерамбо може мати сприятливий прогноз, якщо його лікування розпочато на ранніх стадіях. При розгорнутих галюцинаторно-маячних явищах інтенсивне лікування допомагає зменшити вираженість симптомів, досягти ремісії.

Профілактика полягає в регулярному лікарському спостереженні хворих із шизофренією. Людям із груп ризику розвитку даного психічного захворювання необхідні періодичні, не рідше 1 десь у рік, обстеження у психіатра. Також варто виключити всі фактори, що провокують психоз – прийом наркотиків, зловживання алкоголем, сильні стресові дії.