Синдром Карлсона у дітей

Синдром Карлсона у дітей – Особливість психічного розвитку, що характеризується наявністю уявного друга. Персонаж – людина, тварина, казкова істота, літературний герой – створюється уявою дитини. Синдром проявляється епізодами спілкування, гри, побутових ритуалів із невидимим товаришем. Дитина питає, озвучує прохання, ставить додаткову тарілку, ділиться одягом, іграшками. Діагностика проводиться шляхом розмови, спостереження. Надмірно замкнутим дітям, що віддають перевагу фантазії реальному світу, потрібна сімейна, індивідуальна психотерапія.

Назва синдрому виникла завдяки повісті А. Ліндгрен «Малюк і Карлсон» про хлопчика та уявного чоловічка, який живе на даху. Особливість дружби персонажів книги – зустрічі відбуваються при переживанні самотності, образи, смутку дитиною. Спілкування з Карлсоном компенсує м’якість, нерішучість Маля, спрямоване проти вимог, заборон батьків. Синонімічні назви синдрому – невидимий друг, уявний партнер. Ця психологічна особливість проявляється у дітей з 3 років, до 6 років симптоми зникають. Інформація про поширеність синдрому відсутня – часто прояви не викликають занепокоєння батьків, проходять самостійно, не заважаючи розвитку, соціалізації дитини.

Активне формування уяви в дітей віком стає основою до створення невидимого товариша. Відсутність зовнішніх стимулів, здатних захопити дитину, робить фантазування джерелом розваг. Причинами вираженого синдрому Карлсон є психологічні проблеми. Вигаданий персонаж допомагає впоратися з негативними емоціями, компенсує особисті якості. Провокуючими факторами є:

• Дефіцит спілкування. Вік 3-7 років – період інтенсивного розвитку комунікативних навичок. Вигаданий товариш задовольняє потребу дитини спілкуватися, грати, усуває почуття занедбаності, непотрібності, що виникає за надмірної зайнятості батьків, неприйняття однолітками.
• Страхи, фобії. Вигаданий персонаж наділяється хоробрістю, відвагою, стає захисником дитини. Фантазія дозволяє перемогти почуття невпевненості, дитячі страхи.
• Почуття провини. Діти відчувають свою причетність до сімейних сварок, проблем батьків. Відносини з другом-невидимкою застосовуються для перенесення провини чи отримання виправдань, підтримки.
• Гіперопіка, заборони. Тотальний батьківський контроль, надмірна турбота, обмеження, правила не залишають простору для самостійності, реалізації бажань дитини. Дружба з уявним партнером стає способом відчути свободу, власну значущість.
• Нестача цікавих подій. Фантазія використається для переживання нових вражень. Дитина вигадує персонажів, обстановку, події, які захоплюють емоційно – дозволяють пережити радість, захоплення, подив, страх.

Феномен придуманого супутника відстежується на ранніх етапах філогенезу – у ранні історичні часи уявні партнери були надприродними істотами: духами, домашніми богами, домовиками, ангелами-охоронцями, музами. Оберігали, забезпечували комфорт, допомагали приймати важливі рішення, ставали джерелами натхнення. В онтогенетичному розвитку вигадані друзі виникають у 3-6 річних дітей, виконують аналогічні функції. Основою синдрому Карлсона є інтенсивний розвиток уяви – функції мислення, що реалізує відокремлення від конкретної ситуації, створення нових образів. Поява вигаданого товариша провокується психологічними проблемами різного типу – страхами, самотністю, блокованими потребами. Персонаж приписуються риси, що дозволяють знизити почуття дискомфорту, компенсувати емоційну напруженість. Фантазійне спілкування, ігри, побутові ритуали відновлюють комфортний стан дитини.

Уявний товариш – людина (дитина, дорослий), тварина, герой казки, міфу, релігійного вчення – наділяється певним набором якостей, які від особливостей психологічної проблеми, що становить основу синдрому. Діти, які мають страх, створюють хороброго, готового захищати персонажа. Почуття самотності породжує доброго, товариського, веселого компаньйона, готового грати, розважатися. Товариш, схильний до проказ, витівок, пригод компенсує батьківську гіперопіку, суворі правила виховання. Діти, які страждають від почуття провини, мають партнера, здатного підтримати, висловити схвалення, виправдати чи запозичити провину.

Синдром Карлсона проявляється розповідями про придуманого партнера. Діти рідко приховують існування в уяві, вони організують повсякденні ритуали, ігри з урахуванням потреб, бажань товариша. Під час їди ставлять додатковий столовий прилад, просять маму дати їжі, кладуть другу подушку, ділять іграшки на двох, озвучують правила гри. Спілкуючись, підбадьорюють, засуджують, сперечаються із фантазійним персонажем. При яскраво вираженої симптоматиці діти більшість часу проводять з вигаданим героєм на шкоду реальним міжособистісним контактам.

Ускладнення синдрому Карлсона – проблеми соціальної адаптації. При вираженій клінічній картині дитина відмовляється грати з однолітками, не намагається потоваришувати, уникає контакту з матір’ю, батьком. Дружба-фантазія стає пріоритетною – будь-яка ситуація піддається контролю, є емоційно комфортною. У дітей 5-8 років симптоми поступово редукуються. Відхід у фантазії може закріпитися як засіб психологічного захисту, виявлятися у підлітків, дорослих. Він знижує соціальну активність, перешкоджає встановленню продуктивних міжособистісних контактів.

Більшість випадків синдрому Карлсона не стають причиною звернення до лікаря – дитина має «особливий» друг, але зберігається соціальна активність, інтерес до спілкування з дітьми, батьками. Поступово вигадана дружба замінюється на реальні відносини, навчання, спорт, творчість. Питання необхідності медичної допомоги виникає, коли дитина замикається, відмовляється контактувати з людьми, не відокремлює фантазію від реальності, не виявляє інтересу до діяльності, властивої віку (ігри, навчання, творчість). Діагностика здійснюється лікарем-психіатром, психологом, психотерапевтом. Використовуються такі методи:

• Розмова. Фахівець опитує батьків про особливості проявів синдрому, їх тривалість, частоту, супутні емоційно-поведінкові особливості. Розмова з дитиною дозволяє дізнатися про ім’я друга, вік, особисті якості.
• Спостереження. Оцінюється поведінка дитини, емоційні реакції, взаємини з мамою, татом, переважаючий спосіб виховання. Фантазійний персонаж може бути присутнім на прийомі лікаря, в такому випадку спостереження дозволяє припустити причини розвитку дружби.
• Проектна психодіагностика. Малювальний метод дослідження дає найбільш докладну інформацію про вигаданий персонаж, його якості, особливості дружби. За особливостями зображення, результатами опитування пострижу визначаються емоційні проблеми (страх, переживання провини, невпевненість, самотність).

У дитячому віці диференціальна діагностика не є складною: основний симптом – наявність вигаданого персонажа – є унікальним. Епізодичні прояви синдрому Карлсона у пацієнтів підліткового, юнацького віку вимагають розрізнення з галюцинаторною, маячною симптоматикою, характерною для шизофренії. Ключовий критерій – критичне сприйняття «друга», розрізнення дійсності та фантазії. Додатково досліджуються емоційно-особистісні риси, особливості мислення.

Якщо нафантазована дружба не стає центральною у житті дитини, не замінює спілкування з реальними людьми, то лікування не потрібне. Симптоми добігають кінця дошкільного дитинства. Допомога психотерапевта необхідна, коли синдром розвивається з урахуванням серйозних психічних проблем – підвищеної тривожності, невпевненості, страхів, пригніченої агресії, заниженої самооцінки. Застосовуються:

• Консультування. Психотерапевт проводить розмову з батьками, пояснюючи вплив виховання, сімейних взаємин у розвиток синдрому. Дає індивідуальні рекомендації: проводити більше часу разом, зменшити рівень заборон, вимог, висловлювати похвалу, підтримувати.
• Когнітивно-біхевіоральна терапія. Індивідуальні заняття спрямовані на усунення наявних поведінкових та емоційних порушень. Психотерапевт допомагає дитині відчути, проговорити страх, образи, неприємні почуття, замінити їх продуктивними.
• Сімейна психотерапія. Зустрічі психотерапевта, дитини та батьків дозволяють змінити внутрішньосімейні відносини, що сприяють розвитку синдрому. Під час тренінгів, ігор учасники навчаються помічати та коригувати поведінку, стиль виховання.

Синдром Карлсона проблема соціального характеру. Прогноз визначається готовністю батьків стати уважнішими до проблем дитини. Результат сприятливий – фантазійна дружба змінюється на реальну. Профілактика полягає в підтримці довірчих, доброзичливих сімейних відносин, є основою емоційного комфорту дитини. Розвиток дитячої уяви необхідно підтримувати творчими заняттями малюванням, моделюванням, ліпленням, іграми. Важливо пам’ятати: вигаданий друг – помічник малюка. Не можна лаяти, карати за дружбу. Рівне, спокійне ставлення до фантазії без зайвого підігравання сприяє поступовому самостійному зникненню симптомів.