Синдром Карпентера

Синдром Карпентера (Акроцефалополісіндактилія 2-го типу) – це надзвичайно рідкісне спадкове захворювання, обумовлене мутацією гена RAB23. Патологія передається за аутосомно-рецесивним типом. Хвороба має характерну тріаду симптомів: раннє зарощення черепних швів (краніосиностоз) із вродженими дизморфіями лицьового скелета, множинні вади розвитку кінцівок, ожиріння. Діагностика синдрому Карпентера містить рентгенографію або КТ скелета, ехокардіографію, молекулярно-генетичну діагностику для виявлення специфічної мутації. Основу лікування становить хірургічна корекція краніосиностозу, що створює умови для розвитку головного мозку.

Захворювання вперше описано англійським педіатром Джорджем Альфредом Карпентером, який у 1909 році помітив характерний набір симптомів у 3-х дітей з однієї родини. Генетичні причини появи патології було встановлено 2000 р. Хвороба зустрічається дуже рідко, у літературі описано лише 40 випадків, через що статистичні показники захворюваності відсутні. Незважаючи на рідкість синдрому, він не втрачає своєї актуальності у сучасній генетиці, оскільки потребує раннього виявлення, проведення комплексу хірургічних заходів у дитячому віці.

Синдром виникає внаслідок генного дефекту RAB23, що кодує однойменний білок. Ген розташований на короткому плечі 6 хромосоми, складається з 237 залишків амінокислотних. Для розвитку захворювання необхідно, щоб дитина отримала по одній копії мутантного гена кожного батька. У цьому ймовірність синдрому Карпентера становить 25%, незалежно від статі новонародженого.

За біохімічною структурою RAB23 являє собою гуанозинтрифосфатазу суперродини Ras. Основна функція протеїну – участь у внутрішньоклітинному транспорті білків, що необхідно в процесі закладення та диференціювання тканин. Він розташований у клітинних мембранах, цитоплазмі клітин, везикулах та ендосомах. Крім того, RAB23 контролює активність гена SHH, що відповідає за розвиток клітин у періоді онтогенезу.

При дефіциті протеїну внаслідок синдрому Карпентера насамперед страждають процеси диференціювання кісткової тканини. Внаслідок цього відбувається раннє зрощення черепних швів, що формує замкнутий простір голови без можливості його збільшення відповідно до зростання головного мозку. Також патологія RAB23 викликає порушення сигнальних каскадів для формування центральної нервової системи.

З урахуванням особливостей заростання швів формується 2 типи краніосиностозу – сагітальний (довгий вузький череп з виступаючим чолом і великою потилицею) і бікорональний (широкий короткий череп з деформованими чолом і очницями). Тип краніосиностозу має найбільший вплив на особливості формування неврологічних розладів.

Кісткові аномалії при хворобі Карпентера формуються у внутрішньоутробному періоді, тому вони визначаються одразу після народження. Батьки звертають увагу на витягнуту вежоподібну форму голови (акроцефалію). Згодом череп деформується через раннє закриття швів (краніосиностоз), які обмежують зростання кісток і не дозволяють голові збільшуватися в обсязі. Також спостерігаються множинні вроджені аномалії лицьового скелета.

Краніосиностоз проявляється різноманітними симптомами. При бікорональній деформації черепа відзначаються патології зорового апарату: косоокість, сльозотеча, екзофтальм (випинання очних яблук). Характерна затримка психомоторного розвитку: дитина пізно починає тримати голову, погано сидить і стоїть, насилу вчиться ходити. Також велике значення має косметичний дефект, який викликає у пацієнта за відсутності корекції психологічну травму.

Ще одна типова ознака синдрому Карпентера – аномалії розвитку пальців рук та ніг. Найчастіше виникає шкірна синдактилія – ​​зрощення м’яких тканин сусідніх пальців, також можлива відсутність середніх фаланг, деформація великого пальця. Деякі хворі мають шестипалість, причому на руках найчастіше є додатковий мізинець, а на ногах – будь-який палець з I по IV. У міру дорослішання пацієнта стає помітна короткопалість, відставання у зростанні.

Дизембріогенез внутрішніх органів, як правило, проявляється уродженими серцевими аномаліями, які виявляються у третини хворих. Поступово у дітей розвивається ожиріння, спочатку легкого, а потім середнього ступеня, з переважним розподілом жиру по обличчю, тілу, проксимальним частинам кінцівок. У хлопчиків можливий крипторхізм. Інтелектуальний рівень приблизно у 75% пацієнтів відповідає легкій розумовій відсталості.

Найбільш серйозна проблема при краніосиностозі – внутрішньочерепна гіпертензія, яка проявляється відрижками, повторним блюванням, занепокоєнням внаслідок сильного головного болю. Можливий розвиток судом, менінгеального синдрому, у тяжких випадках настає кома. Небезпеку становлять вади серця, що загрожують критичними порушеннями кровообігу.

Обстеженням пацієнта займається неонатолог/педіатр, за показаннями до діагностики підключають щелепно-лицевого хірурга та нейрохірурга, генетика, дитячого кардіолога. Запідозрити синдром Карпентера вдається за характерними фенотиповими особливостями, проте для підтвердження діагнозу проводяться лабораторні та інструментальні дослідження:

• КТ черепа. Для уточнення ступеня кісткових деформацій стану черепних швів застосовується спіральна комп’ютерна томографія, яка дає максимально детальне зображення всіх структур, допомагає у виборі тактики хірургічного лікування.
• УЗД серця. Враховуючи високу ймовірність кардіологічних вад, усім пацієнтам з підозрою на хворобу Карпентера показано ехокардіографію. При виявленні аномалій додатково роблять ЕКГ, МРТ серця, катетеризацію серця.
• Генетичне тестування Секвенування геному з метою діагностики мутантного гена RAB23 – єдиний можливий спосіб 100% підтвердити діагноз. Після встановлення захворювання доцільно провести генетичне дослідження батькам, найближчим кровним родичам.
• Пренатальна діагностика При обтяженій спадковості або виявленні підозрілих ознак при УЗД-скринінгу виконується біопсія хоріону у 2-му триместрі вагітності. Отриманий матеріал використовують для молекулярно-генетичного тестування.

Консервативна терапія

Етіопатогенетичне лікування захворювання не розроблено. Щоб коригувати надмірну вагу тіла, хворим рекомендується дотримання довічної дієти зі зниженим калоражем. Для зменшення виразності можливих супутніх розладів показано:

• Спеціальні методи навчання. Дітям із розумовою відсталістю необхідно навчатися за спеціальними програмами, складеними олігофренопедагогами. Також значної ролі грає вироблення навичок побутового самообслуговування.
• Корекція емоційних розладів. За наявності ознак невротичних чи депресивних порушень використовуються методи психотерапії, підбираються заспокійливі фітопрепарати, м’які антидепресанти.
• Офтальмологічна допомога. При зниженні гостроти зору, косоокості, сльозотечі та інших порушеннях зору, типових для бікоронального кранісиностозу, хворому може знадобитися відповідна корекція.

Хірургічне лікування

При синдромі Карпентера основним завданням стає корекція краніосиностозу, що виконується лише хірургічно. Оптимальний вік для проведення операції – 3-9 місяців. Раннє усунення деформації черепа створює сприятливі умови для фізичного та інтелектуального розвитку пацієнта. Нейрохірурги роблять ендоскопічну або відкриту краніопластику, використовують біодеградовані та артифіковані титанові імплантати.

Хворим із синдактилією рекомендовано операцію з поділу пальців. При термінальному типі зрощення хірургічне втручання показано у другому півріччі життя немовляти, у випадках операція проводиться у віці 4-5 років. При шестипалості застосовується метод ампутації додаткового пальця. У разі вроджених серцевих вад потрібно консультація кардіохірургів для індивідуального підбору способу усунення дефектів.

При своєчасному виявленні синдрому Карпентера та проведенні хірургічної корекції краніосиностозу вдається повністю нівелювати ознаки захворювання. Прогноз сприятливий за умови відсутності розумової відсталості та важких вад серця. Профілактика патології передбачає медико-генетичне консультування батьків, які вже мають хвору дитину чи обтяжений сімейний анамнез.