Синдром хронічної втоми

До синдрому хронічної втоми відносять постійну фізичну і психічну слабкість, що виникла з невідомої причини і триває понад півроку. Вперше діагноз синдрому хронічної втоми був поставлений в 1988 р. Припускають, що він зустрічався і раніше, приблизно з 30-х років XX століття, але не вважався захворюванням і не був класифікований. Ймовірно, деякі випадки синдрому хронічної втоми відносили до інфекційних захворювань, що незвичайно протікають. Наразі вважають, що виникнення синдрому хронічної втоми обумовлено прискоренням темпу життя та зростанням потоку інформації, яку необхідно сприймати людині.

Почуття крайньої втоми знайоме більшості людей. Як правило, воно пов’язане з психічним чи фізичним перенапругою та швидко проходить під час відпочинку. Подібний стан може виникнути після якогось авралу на роботі, складання сесії, посадки городу, генерального прибирання в будинку тощо. У таких випадках людина зазвичай може визначити, коли вона відчула втому і з чим вона пов’язана. При синдромі хронічної втоми пацієнт може точно сказати, коли в нього з’явилася втома. Він не може чітко назвати її причину і переживає через тривале перебування в такому стані.

Точні причини розвитку синдрому хронічної втоми перебувають у стадії вивчення. Немаловажну роль відіграє інфекційний фактор. У пацієнтів виявляють цитомегаловірус, герпетична інфекція, коксакі-віруси, вірус Епштейна-Барр та ін. Передбачається, що синдром розвивається внаслідок постійної стимуляції імунних клітин інфекційними антигенами. В результаті для боротьби з інфекцією виробляються цитокіни, з якими пов’язане підвищення температури тіла, озноб, біль у м’язах і загальне нездужання. Американські вчені виявили зв’язок синдрому хронічної втоми з порушеннями у роботі лімбічної системи ЦНС, з якою пов’язана емоційна сфера, працездатність, пам’ять, добовий ритм сну та неспання, вегетативне регулювання багатьох внутрішніх органів. Адже саме ці функції страждають у пацієнтів із синдромом хронічної втоми.

Синдром хронічної втоми зазвичай зустрічається у молодому віці, у жінок частіше, ніж у чоловіків. Характерно розвиток синдрому у активних, відповідальних і процвітаючих людей, трудоголіків за своєю суттю. Вони намагаються зробити більше, вантажать себе непомірною відповідальністю і часто багато чого домагаються. Однак при такому постійному перенапрузі нервової системи у них у будь-який час може статися зрив.

Захворювання може розпочатися з будь-якої інфекційної хвороби, навіть із простої застуди. Після гострого періоду інфекційного захворювання в нормі протягом 2-3 тижнів може спостерігатися загальна слабкість, періодичні головні болі, підвищена стомлюваність, депресивний фон настрою. При синдромі хронічної втоми ці симптоми не минають навіть за півроку і пацієнт починає звертатися до лікарів. Якщо його турбують порушення сну, він йде на прийом до невролога, екзема – на консультацію дерматолога, при послабленні випорожнення – до гастроентеролога. Але призначене лікування зазвичай не дає хорошого та тривалого ефекту, оскільки справжня причина цих проявів залишається поза увагою.

Основний симптом – це постійна втома, яка не минає після тривалого сну і навіть кількох днів відпочинку. У деяких пацієнтів виникає сонливість, у більшості хворих розвивається безсоння. До її виникнення може призвести будь-яка зміна в режимі – зміна часового поясу, зміна графіка роботи тощо. Часто при синдромі хронічної втоми спостерігається порушення працездатності, послаблення уваги. Пацієнти скаржаться на те, що їм погано вдається зосередитись. Відбуваються зміни у емоційному стані: апатія, іпохондрія, депресія, можуть виникнути фобії. Характерними є порушення терморегуляції у вигляді зниження або підвищення температури на тривалий період часу. У деяких пацієнтів спостерігається зниження маси тіла (до 10 кг за кілька місяців). Можливі головні болі, світлобоязнь, запаморочення, фарингіт, сухість ока, тахікардія, болючість лімфовузлів, у жінок посилення передменструального синдрому.

Діагноз синдрому хронічної втоми ставиться на підставі наступних критеріїв:

A. Великі критерії

• Втома протягом півроку та більше. Періодична або втома, що посилюється періодами, відсутність поліпшення після сну або тривалого відпочинку. Денна активність знижена вдвічі.
• Відсутність соматичних причин подібної втоми (інтоксикації, хронічні соматичні захворювання, ендокринні порушення, інфекційні захворювання, пухлинні процеси) та психіатричних захворювань.

B. Малі критерії

• Помірне підвищення температури тіла (до 38,5 ° С).
• Фарингіт.
• Невелике збільшення (до 2 см) і болючість лімфатичних вузлів на шиї та в пахвових западинах.
• М’язові болі
• Загальна м’язова слабість.
• Тяжкі головні болі, які раніше не спостерігалися у пацієнта.
• Погана переносимість фізичного навантаження (слабкість після навантаження, що триває більше доби), яка раніше нормально переносилася пацієнтом.
• Артралгії та ломота в суглобах, що не супроводжуються їх почервонінням або набряклістю.
• Порушення сну.
• Психоемоційні порушення: погіршення пам’яті та уваги, депресія, апатія, світлобоязнь та ін.
• Раптовий початок захворювання.

Синдром хронічної втоми підтверджується за наявності 2 великих критеріїв і 6 малих критеріїв, якщо є перші 2-3 критерії. Якщо перші 3 малі діагностичні критерії відсутні або є лише 1, то діагноз ставиться за наявності 2-х великих і 8-ми малих критеріїв.

У ході діагностики необхідно виключити виникнення хронічної втоми, як початкового симптому інфекційного, онкологічного, соматичного, ендокринного або психіатричного захворювання, що розвивається. Тому пацієнта всебічно обстежує як невролог, а й ендокринолог, інфекціоніст, терапевт, ревматолог. Проводять дослідження крові на різні інфекції та насамперед на СНІД. Обстежують стан внутрішніх органів та систем. При діагностиці синдрому хронічної втоми слід пам’ятати, що хронічна втома може спостерігатися як нормальне явище протягом тривалого після серйозних травм або захворювань.

Перший крок у лікуванні синдрому хронічної втоми – це зниження психічного навантаження. Слід зменшити кількість справ, що виконуються, не менше ніж на 20%. Краще позбавитися тих обов’язків, які вимагають найбільшої психічної напруги. Для деяких пацієнтів це буває важко, тоді необхідні сеанси психотерапії, можливе застосування аутотренінгу та релаксуючих методик. Пацієнт повинен зрозуміти, що він не може виконувати цю роботу через хворобу. Раціональна психотерапія також спрямована на нормалізацію психоемоційного стану хворого, навчання його методам об’єктивної самооцінки, щоб він реально оцінював перевантаження і розумів необхідність відпочинку. Наступні сеанси психотерапії можуть бути спрямовані на вироблення у пацієнта здатності ефективно відпочивати, боротися зі стресом та знімати нервову напругу.

Важливе значення має дотримання правильного порядку дня, режиму праці та відпочинку, чергування сну та неспання. Корисні процедури, що оздоровлюють: піші прогулянки, перебування на свіжому повітрі, контрастний душ, помірна фізична активність. До лікувальної програми обов’язково включають спеціальний комплекс фізичних вправ. Навантаження та тривалість занять поступово збільшують залежно від стану пацієнта. Рекомендовані ходьба, плавання, біг підтюпцем, гімнастика, дихальні вправи.

Пацієнту рекомендовано позитивні емоції. Причому в кожного є своє індивідуальне джерело таких емоцій: діти, домашні вихованці, відвідування театру, вечір у товаристві друзів тощо. підмаренник чіпкий, щавель кучерявий та інші. Можливе застосування аромотерапії.

Правильне та здорове харчування, вживання продуктів, багатих мікроелементами та вітамінами зміцнює імунітет та нервову систему організму, підвищує стійкість до стресів. При синдромі хронічної втоми необхідно вживати більше рідини, але рекомендується прийом спиртного чи напоїв, які містять кофеїн. Пацієнтам слід утриматися від вживання у великій кількості їжі, що містить цукор. Це може викликати підвищення рівня глюкози в крові, після якого відбувається зниження цукру крові нижче норми, що виявляється почуттям втоми.

Захворювання не є загрозливим для життя пацієнта і, як правило, закінчується одужанням. Відновлення організму може статися мимоволі або внаслідок лікування. Однак у цілого ряду пацієнтів спостерігалися повторні випадки захворювання, особливо після перенесених стресових ситуацій або соматичних захворювань. У деяких випадках синдром хронічної втоми може призвести до серйозних відхилень у роботі імунної системи.

Здорове харчування, адекватні фізичні та психічні навантаження, об’єктивна самооцінка та правильний розпорядок дня – це те, що дозволить уникнути розвитку синдрому хронічної втоми. По можливості необхідно уникати стресових ситуацій і уникати перевтоми. Якщо це не вдалося зробити, то після стресу чи перевантажень слід повноцінно відпочити і розслабитися.

Під час роботи кожні 1-1,5 години треба робити невелику перерву. Якщо робота розумова та сидяча, то під час перерви корисно зайнятися фізкультурою. Що дозволяє тимчасово переключитися з розумової праці на фізичну та зняти втому від постійного сидіння. Особливо необхідні паузи та перемикання уваги при монотонній роботі. Важливе значення має виробничий шум, що викликає підвищену стомлюваність. По можливості, необхідно знизити вплив цього шкідливого фактора. Корисною для нормальної психічної діяльності є зміна обстановки і вражень. Тому іноді слід виїжджати на природу та подорожувати під час відпустки.