Синдром Клайнфельтера

Синдром Клайнфельтера – хромосомна патологія, обумовлена ​​наявністю в чоловічому каріотипі однієї чи кількох додаткових жіночих статевих хромосом. Синдром Клайнфельтера характеризується первинним гіпогонадизмом, дрібними розмірами тестикул, безпліддям, гінекомастією, неглибоким зниженням інтелекту. Вирішальна роль діагностиці синдрому Клайнфельтера належить кариотипированию; також проводиться аналіз фенотипічних ознак, визначення статевого хроматину, екскреції фолікулостимулюючого гормону з сечею, спермограма та ін.

Синдром Клайнфельтера – дисомія або полісомія по жіночій статевій хромосомі, при якій в осіб чоловічої статі є не менше двох Х-хромосом і одна Y-хромосома. Синдром Клайнфельтера зустрічається із частотою 1 випадок на 850-1000 новонароджених хлопчиків. Серед дітей, які страждають на олігофренію, поширеність синдрому Клайнфельтера становить 1–2%. Синдром отримав назву на прізвище американського лікаря Гаррі Клайнфельтера, який вперше описав його в 1942 р. Каріотип таких хворих з додатковою Х-хромосомою був визначений у 1959 р. Оскільки провідним клінічним проявом синдрому Клайнфельтера є первинний гіпогонадизм, веденням таких пацієнтів займаються фахівці в галузі ендок. андрології.

Як і у випадку синдрому Дауна, хромосомна аберація при синдромі Клайнфельтера пов’язана з нерозбіжністю хромосом (в останньому випадку – статевих) у процесі мейозу або порушенням поділу зиготи. При цьому значно частіше (у 60%) хлопчики із синдромом Клайнфельтера отримують зайву материнську Х-хромосому, ніж батьківську.

Серед можливих причин таких хромосомних аномалій називаються вірусні інфекції, пізня вагітність, неповноцінність регуляторних механізмів материнської та батьківської імунної системи.

За наявності зайвої X-хромосоми розвивається аплазія епітелію яєчок, їх подальша гіалінізація та атрофія, що у дорослому віці супроводжується азооспермією та ендокринною безплідністю. Серед причин чоловічої безплідності синдром Клайнфельтера становить 10%, про що завжди повинні пам’ятати фахівці у галузі репродуктивної медицини.

Найбільш частим цитогенетичним типом є повний варіант синдрому Клайнфельтера з каріотипом 47ХХY. Рідше зустрічається мозаїцизм (46XY/47XXY; 46XX/47XXY), набагато рідше – полісомія 48,XXXY; 48, XXYY; 49,XXXXY і т. д. При мозаїчному варіанті (близько 10% випадків) частина клітин має нормальний каріотип, тому чоловіки з синдромом Клайнфельтера можуть мати нормально розвинені та функціонуючі статеві залози та збережені репродуктивні здібності.

Дитина з синдромом Клайнфельтера народжується з нормальними росто-ваговими показниками, правильним диференціюванням зовнішніх геніталій, звичайними розмірами тестикул. У ранньому віці у хлопчиків із синдромом Клайнфельтера може відзначатися часта захворюваність на ГРВІ, бронхіт, пневмонії. Такі діти зазвичай відстають у моторному розвитку (пізніше починають тримати голівку, сидіти, стояти, ходити), мають затримку мовного розвитку. Вже у віці 5-8 років хлопчики з синдромом Клайнфельтера відрізняються високим зростанням, диспропорційною статурою (довгими кінцівками, високою талією). У допубертатному віці може бути один або двосторонній крипторхізм.

Розумова відсталість помірного ступеня, проблеми встановлення контакту з однолітками, порушення поведінки відзначаються у половини хворих на синдром Клайнфельтера.

Виразні зовнішні ознаки, що свідчать про наявність у дитини синдрому Клайнфельтера, виявляються у препубертатному та пубертатному періодах розвитку. До них відносяться євнухоїдний тип статури, пізніше поява вторинних статевих ознак, гіпоплазія яєчок, малий статевий член, гінекомастія. У післяпубертатному періоді онтогенезу спостерігається інволюція тестикул, що супроводжується втратою фертильності. При огляді підлітка з синдромом Клайнфельтера виявляється відсутність або мізерне зростання волосся на обличчі та в пахвових западинах, оволосіння на лобку за жіночим типом. У більшості хворих присутні рідкісні полюції, ерекція, збереження статевого потягу, проте через виражений андрогенний дефіцит у середньому до 30 років відбувається зниження лібідо та розвивається імпотенція.

Синдрому Клайнфельтера часто супроводжують аномалії скелета (деформації грудної клітки, остеопороз), порушення прикусу, вроджені вади серця та ін. Характерно переважання ваготонічних реакцій: брадикардії, акроціанозу, пітливості долонь та стоп. З боку органу зору часто відзначається ністагм, астигматизм, птоз століття.

Хворі із синдромом Клайнфельтера схильні до розвитку супутніх захворювань: епілепсії, раку молочної залози, цукрового діабету, ХОЗЛ, жовчнокам’яної хвороби, варикозного розширення вен, ожиріння, гіпертонічної хвороби, ІХС, ревматоїдного артриту, гострого мієлоїду. Можуть відзначатися психічні захворювання – маніакально-депресивний психоз, шизофренія та ін. Є дані, що підтверджують схильність хворих із синдромом Клайнфельтера до алкоголізму, наркоманії та гомосексуалізму.

Як і інші хромосомні аномалії, синдром Клайнфельтера у плода може бути виявлений ще на етапі вагітності під час проведення інвазивної пренатальної діагностики (амніоцетеза, біопсії хоріону або кордоцентезу з подальшим аналізом каріотипу або КФ-ПЛР).

Постнатальна діагностика синдрому Клайнфельтера проводиться ендокринологами, андрологами та генетиками. При дослідженні статевого хроматину в клітинах слизової оболонки ротової порожнини присутні тільця Бара, що є маркером синдрому Клайнфельтера. Іншими характерними ознаками є особливі зміни шкірного малюнка на пальцях. Проте остаточний діагноз хромосомної аномалії може бути встановлений лише після дослідження каріотипу.

УЗД мошонки виявляє зменшення обсягу яєчок. При дослідженні андрогенного профілю рівень тестостерону в крові хворих на синдром Клайнфельтера знижений, проте при цьому відзначається підвищення рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів. При аналізі спермограми виявляється оліго-або азооспермія. Морфологічне дослідження матеріалу, отриманого шляхом біопсії яєчок, виявляє гіаліноз насіннєвих канальців, гіперплазію клітин Лейдіга, зменшення числа клітин Сертолі, відсутність сперматогенезу.

Протягом життя чоловіки із синдромом Клайнфельтера можуть звертатися до андролога, сексолога, ендокринолога з проблемами безплідності, імпотенції, гінекомастії, остеопорозу та ін., проте нерідко основне захворювання так і залишається нерозпізнаним.

Повністю вилікуватися від синдрому Клайнфельтера неможливо. Проте, всі хворі потребують проведення симптоматичної та патогенетичної терапії. У дитячому віці необхідна профілактика інфекційних захворювань, загартовування, заняття ЛФ, корекція порушень мови за допомогою логопеда.

З підліткового віку пацієнтам із синдромом Клайнфельтера призначається довічна замісна терапія статевими гормонами (внутрішньом’язові ін’єкції тестостерон-пропіонату, сустанону-250; сублінгвальний прийом метилтестостерону та ін.). Рання та адекватна гормонотерапія перешкоджає атрофії яєчок, сприяє підвищенню статевого потягу, розвитку вторинних статевих ознак. При різко вираженому збільшенні молочних залоз проводиться операція з корекції гінекомастії.

З метою підвищення працездатності та соціальної адаптації, попередження психопатизації особистості та її асоціальної спрямованості показано психотерапію.

Пацієнти із синдромом Клайнфельтера мають нормальну тривалість життя, проте схильність до розвитку хронічних захворювань може стати ризик-фактором ранньої смертності. Більшість хворих із синдромом Клайнфельтера безплідні; єдино можливим варіантом народження дітей у сім’ях, де партнер хворий є використання донорської сперми. Проте при мозаїчній формі синдрому Клайнфельтера чоловіки можуть стати батьками самостійно або скориставшись допоміжними репродуктивними технологіями (ЕКЗ).

Для оцінки ймовірності народження дитини із синдромом Клайнфельтера у процесі ведення вагітності жінкам пропонується проходження пренатального скринінгу. Однак навіть у разі отримання позитивних даних за наявність синдрому Клайнфельтера у плода наполягання на перериванні вагітності з боку акушера-гінеколога є неприпустимим. Вирішення питання про доцільність пролонгування вагітності має прийматися батьками. При нормальному каріотипі батьків ризик повторної появи дитини з такою самою хромосомною аномалією становить не більше 1%.

Диспансерне спостереження хворих із синдромом Клайнфельтера здійснюється ендокринологом.