Синдром Костелло

Синдром Костелло – Це рідкісне спадкове захворювання, яке проявляється характерними особливостями фенотипу, множинними вродженими вадами. Хвороба обумовлена ​​мутацією гена HRAS і успадковується за аутосомно-домінантним типом. Типовими ознаками синдрому є дисфагія, серцево-судинні захворювання, затримка росту, психомоторного розвитку. План діагностичних заходів включає молекулярно-генетичні випробування, консультацію невролога, інструментальне обстеження серця. Для лікування синдрому Костелло призначається підтримуюча терапія відповідно до симптоматики.

Синдром був вперше описаний у 1977 р. лікарем Дж. Костелло з Нової Зеландії, на честь якого він отримав свою назву. У 1983 р. було встановлено молекулярно-генетичні передумови патології. Захворювання зустрічається дуже рідко – 1 випадок на 24 млн. населення, щорічно народжується 10 дітей із таким діагнозом. За статистичними даними, зараз у світі живуть близько 300 людей із синдромом Костелло. Незважаючи на низьку поширеність, хвороба не втрачає своєї актуальності у сучасній генетиці, потребує грамотної комплексної реабілітації хворих.

До виникнення синдрому призводить мутація гена HRAS, розташованого на короткому плечі 11 хромосоми в локусі 11р13-3. На сьогоднішній день описаний аутосомно-домінантний тип передачі генного дефекту. Однак більшість страждаючих на синдром Костелло безплідні, тому він не має великого практичного значення. Мутації генетичного матеріалу відбуваються спонтанно, сприятливі чинники доки встановлено.

Ген HRAS кодує утворення надактивного білка, який необхідний стимуляції розмноження різних клітин організму. При хворобі Костелло відбувається надлишковий синтез протеїну, внаслідок чого в тканинах починається безперервний неконтрольований клітинний поділ. Такі процеси не тільки порушують внутрішньоутробний онтогенез, а й викликають множинні доброякісні та злоякісні пухлини у хворих.

Хвороба маніфестує на першому році життя дитини. Основним проявом синдрому Костелло в цьому віці вважається порушення ковтання, внаслідок чого немовля випльовує або зригує їжу, відчуває сильне занепокоєння під час годування. При цьому смоктальний рефлекс у нормі, апетит збережений. Нестача поживних речовин провокує затримку фізичного та психомоторного розвитку. Згодом відзначається відставання у зростанні.

Хворі мають характерні зовнішні особливості. Для синдрому типова округла форма голови, широке обличчя з великим ротом та повними губами. Привертає увагу високий лоб, широка перенісся, епікант. На долонях та підошвах спостерігається надмірна складчастість шкіри, осередки гіперкератозу, на тілі з’являється гіперпігментація, множинні папіломи. Через в’ялість шкіри, рідкого сухого волосся пацієнти виглядають старшими за паспортний вік.

Близько 87% дітей із клінікою синдрому Костелло страждають від гіпертрофічної кардіоміопатії, надшлуночкових форм тахікардії. У 44% зустрічаються вроджені серцеві аномалії: дефекти міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок, стеноз клапана легеневої артерії. Психоневрологічні порушення проявляються розумовою відсталістю, епілептичними нападами, гідроцефалією.

У дітей дошкільного та молодшого шкільного віку посилюється затримка росту, синдром ускладнюється множинними ортопедичними порушеннями: деформацією стоп, «тугим сухожиллям п’яти», кіфосколіозом. Близько 15% пацієнтів зіштовхують із злоякісними новоутвореннями. Найчастіше виникають нейробластоми, рабдоміосаркоми, рак сечового міхура. Онкопатологія є основною причиною передчасної смерті синдрому Костелло.

Обстеження хворих відбувається у педіатра (сімейного лікаря), невролога, генетика. Досвідчені лікарі можуть запідозрити захворювання на типові особливості зовнішності, що поєднуються з вираженою дисфагією, відставанням у психомоторному розвитку. Щоб підтвердити чи спростувати діагноз, призначаються різні лабораторно-інструментальні методи дослідження:

• Генетичне тестування Дослідження геному на предмет специфічної генної мутації – єдиний спосіб верифікувати діагноз, оскільки у зв’язку з рідкісною зустрічальністю синдрому Костелло інші діагностичні критерії не розроблені.
• Неврологічний огляд. Порушення м’язового тонусу, рефлексу ковтання, затримка інтелектуального розвитку – показання до обстеження у невролога. Крім фізикального огляду використовуються методики електронейроміографії, ЕЕГ, КТ або МРТ головного мозку.
• УЗД серця. Ехокардіографія – найбільш безпечний метод виявлення вроджених вад серця у пацієнтів будь-якого віку. Для уточнення параметрів кровотоку її доповнюють доплер-УЗД. За потреби проводиться розширена діагностика кардіальних проявів синдрому із застосуванням ЕКГ, рентгенографії ОГК, ангіографії.
• Пренатальна діагностика. На скринінговому УЗД, як правило, визначається брахіцефальна форма голови плода, диспропорційне скорочення проксимальних відділів кінцівок, багатоводдя. Ці ознаки є специфічними, тому для підтвердження діагнозу необхідний молекулярно-генетичний аналіз.

Терапія синдрому Костелло обмежується симптоматичними заходами, оскільки етіотропне лікування патології відсутнє. Пацієнтам потрібна медична допомога з дитинства. Лікувальний план складається індивідуально з урахуванням особливостей клінічної картини конкретного хворого. Основні напрямки терапії:

• Нутритивна підтримка. Для адекватного годування дітей в умовах дисфагії використовується назогастральний зонд, а у тяжких випадках потрібна постановка гастростоми або проведення фундоплікації Ніссеном. Найчастіше у 4-6-річному віці ситуація з годуванням нормалізується.
• Нейрореабілітація. Оскільки у всіх пацієнтів відзначаються когнітивні порушення різного ступеня, їм потрібні заняття з корекційними педагогами, логопедами, а також спеціальні виховні програми.
• Ортопедична корекція. Для усунення чи мінімізації скелетних деформацій, типових синдрому, призначаються спеціальні комплекси ЛФК, механотерапія, масаж. За показаннями рекомендується лікувальна фіксація, хірургічні втручання.
• Кардіохірургічна допомога. Хворим із вродженими аномаліями серця та магістральних судин виконуються операції у стандартні терміни згідно з кардіологічними протоколами. Більшість втручань планується у віці 1-3 років.

Комплексні реабілітаційні програми допомагають покращити інтелектуальний розвиток пацієнтів, усунути психомоторні порушення, тож прогноз щодо сприятливий. Найбільшу небезпеку становлять часті супутні онкологічні захворювання, тяжкі вроджені вади серця. Ефективні заходи профілактики синдрому відсутні, що пояснюється орфанним характером хвороби, неясністю факторів, що провокують.