Синдром котячого крику

Синдром «котячого крику» – Хромосомне порушення, обумовлене делецією (відсутністю) фрагмента короткого плеча 5-ї хромосоми. Плач новонароджених із синдромом «котячого крику» за звуком нагадує котяче нявкання, що й послужило назві патології. Крім цього, у дітей має місце мікроцефалія, луноподібна особа, косоокість, аномалії прикусу, різні вроджені вади, грубе інтелектуальне недорозвинення і т. д. Синдром «котячого крику» діагностується на підставі сукупності характерних ознак та цитогенетичного дослідження. Специфічного лікування синдрому «котячого крику» немає; діти можуть потребувати хірургічної корекції важких вроджених аномалій.

Синдром «котячого крику» (синдром Лежена) – часткова моносомія, що з порушенням структури короткого плеча 5-ой хромосоми (втратою від 1/3 до 1/2 його довжини, рідше – повною втратою короткого плеча). Синдром «котячого крику» відноситься до рідкісних хромосомних захворювань з популяційною частотою 1:45-50 тис. Серед новонароджених із синдромом «котячого крику» відзначається переважання дівчаток над хлопчиками у співвідношенні 4:3. Захворювання було описано у 1963 р. французьким генетиком та педіатром Ж. Леженом і за автором отримало назву «синдром Лежена». Однак у літературі за цією патологією закріпилася образна назва, пов’язана зі специфічною ознакою – плачем новонароджених, що нагадує котячий крик.

Розвиток синдрому «котячого крику» пов’язані з втратою фрагмента 5-ой хромосоми, отже, генетичної інформації, що зберігається у цій ділянці. У 85-90% випадків делеція короткого плеча утворюється внаслідок випадкової мутації, у 10-15% успадковується від батьків, які є носіями збалансованої транслокації.

Найчастішими цитогенетичними варіантами хромосомної аберації є втрата однієї третини або половини довжини короткого плеча п’ятої хромосоми. Втрата меншої ділянки або всього плеча зустрічається дуже рідко. При цьому для ступеня вираженості клінічної картини синдрому «котячого крику» важливим є не розмір втраченого фрагмента, а відсутність конкретної ділянки хромосоми. Так, при втраті невеликої ділянки хромосоми в ділянці 5p15.2 розвиваються всі клінічні ознаки синдрому, крім котячого крику; критичним виникнення характерного крику є випадання ділянки хромосоми в області 5p15.3.

Поряд із простою делецією можуть зустрічатися інші цитогенетичні варіації синдрому «котячого крику»: мозаїцизм, кільцева 5-а хромосома з делецією ділянки короткого плеча, реципрокна транслокація короткого плеча 5-ої хромосоми на іншу хромосому.

Безпосередньою причиною мутації можуть виступати різні шкідливі фактори, що впливають на статеві клітини батьків або на зиготу (алкоголь, куріння, наркотичні речовини, іонізуюча радіація, лікарські препарати, хімікати та ін.). Імовірність появи дитини із синдромом «котячого крику» вища у сім’ях, де вже народжувалися діти з подібним захворюванням.

Новонароджені із синдромом «котячого крику», як правило, народжуються доношеними, але з невеликою пренатальною гіпотрофією (середня маса при народженні близько 2500 г). Вагітність у матері може протікати абсолютно нормально або супроводжуватися загрозою мимовільного переривання не частіше, ніж у популяції. Найбільш патогномонічною ранньою ознакою синдрому є плач дитини, який нагадує нявкання кішки. Високе та пронизливе звучання дитячого крику обумовлено анатомічними особливостями будови гортані при даному синдромі – вузькістю її просвіту, невеликим надгортанником, незвичайною складчастістю слизової оболонки, м’якою консистенцією хрящів. Деякі автори вважають, що специфічний крик має центральне походження і пов’язані з недорозвиненням гортані. Приблизно в третини дітей «котячий крик» зникає до 2-х років, в інших залишається все життя.

Фенотип дітей із синдромом «котячого крику» відрізняється переважанням лицьової частини черепа над мозковою, луноподібним обличчям, гіпертелоризмом, антимонголоїдним розрізом очей, епікантом, деформацією вушних раковин, плоскою спинкою носа, короткою шиєю з крилоподібними складками. При обстеженні у дітей виявляється мікроцефалія, м’язова гіпотонія, зниження рефлексів, порушення ссання та ковтання. У неонатальному періоді може розвиватися інспіраторний стридор та ціаноз.

Інші клінічні прояви синдрому «котячого крику» можуть значно змінюватись за своїм поєднанням у окремих хворих. З боку зорової системи нерідко виявляється вроджена катаракта, короткозорість, косоокість, атрофія зорового нерва. Зміни з боку кістково-м’язової системи проявляються синдактилією стоп, вродженим вивихом стегна, клишоногістю, плоскостопістю, клинодактилією V пальця кисті, сколіозом, діастазом прямих м’язів живота, пахвинними та пупковими грижами. Частими супутниками синдрому «котячого крику» є порушення прикусу, «готичне» піднебіння, мікрогенія, ущелини піднебіння і верхньої губи, розщеплення язичка.

У багатьох пацієнтів спостерігаються вроджені вади серця (ДМЖП, ДМПП, відкритий артеріальний потік, зошит Фалло), вади розвитку нирок (гідронефроз, підковоподібна нирка), крипторхізм, гіпоспадія. Рідше відзначається мегаколон, запори, кишкова непрохідність. Дерматогліфічними ознаками синдрому «котячого крику» можуть бути одна долонна складка, поперечні складки згинання та інших.

Поведінка дітей характеризується гіперактивністю, одноманітними рухами, схильністю до агресії та істериків. Дітям із синдромом «котячого крику» властива глибока розумова відсталість у ступені імбецильності та ідіотії, грубе системне недорозвинення мови, виражене відставання у моторному та фізичному розвитку.

Статева та репродуктивна функції в осіб із синдромом «котячого крику» зазвичай не страждають. Іноді у жінок виявляється дворога матка, у чоловіків – зменшення розмірів тестикул, проте сперматогенез суттєво не порушений, як при синдромі Клайнфельтера.

Тривалість життя хворих із синдромом «котячого крику» значно вкорочена; Більшість дітей гине в перший рік життя через супутні вади та їх ускладнень (частіше від серцевої та ниркової недостатності). Лише близько 10% доживають до підліткового віку, хоча є окремі повідомлення про хворих, які досягли 50 років.

Якщо сім’ї вже були випадки хромосомних захворювань, ще етапі планування вагітності майбутнім батькам рекомендується відвідати генетика і пройти генетичне тестування. У процесі вагітності наявність у плода синдрому «котячого крику» може бути запідозрена на підставі результатів ультразвукового пренатального скринінгу. У цьому випадку для остаточного підтвердження хромосомної аномалії рекомендується проведення інвазивної пренатальної діагностики (амніоцентезу, біопсії ворсин хоріону або кордоцентезу) та безпосереднього аналізу генетичного матеріалу плода.

Після народження попередній діагноз синдрому «котячого крику» встановлюється неонатологом на підставі типових діагностичних ознак (характерного плачу, фенотипних рис, множинних стигм дизембріогенезу). Для підтвердження хромосомної патології проводиться цитогенетичне дослідження.

Враховуючи наявність у дітей із синдромом «котячого крику» множинних аномалій розвитку, необхідно, щоб у перші дні життя новонароджені були оглянуті дитячим кардіологом, дитячим офтальмологом, дитячим урологом, дитячим ортопедом та іншими фахівцями.

Специфічного лікування цього хромосомного захворювання нині немає. Для стимуляції психомоторного розвитку під наглядом дитячого невролога проводять курси медикаментозної терапії, масажу, фізіотерапії, ЛФК. Діти із синдромом «котячого крику» потребують допомоги психологів, дефектологів, логопедів.

Вроджені вади серця при синдромі «котячого крику» часто вимагають хірургічної корекції, тому дітям необхідна консультація кардіохірурга, проведення ЕхоКГ та інших необхідних досліджень. Діти з патологією сечовидільної системи повинні перебувати під наглядом дитячого нефролога та періодично проходити комплекс необхідних обстежень (УЗД нирок, загальний аналіз сечі, біохімічне дослідження крові та сечі та ін.).

На тривалість та якість життя хворих впливає тяжкість самого синдрому та супутніх вроджених вад, рівень надання медичної та психолого-педагогічної допомоги. Загалом довготривалий прогноз несприятливий. При спеціальному навчанні діти мають словниковий запас, достатній для побутового спілкування, проте за рівнем психомоторного розвитку зазвичай не піднімаються вище за дошкільнят.

Профілактика синдрому «котячого крику» полягає у ретельній підготовці до вагітності та виключенні можливих несприятливих впливів на організм батьків ще задовго до зачаття. При народженні в сім’ї дитини з синдромом «котячого крику», батьки обов’язково повинні пройти цитогенетичне обстеження для виключення носійства реципрокної збалансованої транслокації.