Синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля

Синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля – це аутосомно-рецесивна нейроендокринна хвороба, для якої характерне ожиріння, дистрофічні ураження сітківки очей, інтелектуальні розлади. Патологія також проявляється різноманітними деформаціями скелета, вродженими вадами розвитку внутрішніх органів, неврологічними ускладненнями. Для діагностики захворювання потрібне проведення нейровізуалізації, огляду очного дна, комплексного лабораторного обстеження. Підтримуюча терапія включає медикаменти (ноотропи, гормони), дотримання дієти, логопедичну та дефектологічну корекцію.

Перші відомості про патологію з’явилися в 1866 р., коли англійський офтальмолог Д. Лоренс і американський офтальмолог Р. Мун описали сімейний випадок ожиріння, розумової відсталості і тетрапарезу, що розвинувся згодом. У 20-х роках. ХХ століття французький лікар Дж. Барде та угорський фахівець А. Бідль заявили про подібні клінічні спостереження, які в 1925 р. були об’єднані в одне захворювання — синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля. У Європі та США хвороба зустрічається з частотою 1 випадок на 140-160 тис. населення, а в азіатських та африканських країнах – у 2-3 рази частіше.

На сьогодні описано більше 15 варіантів генних дефектів, при яких виникає синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля. 45% випадків пов’язані з мутацією в локус BBS1 (11q13), також часто зустрічається поразка BBS2 (16q22), BBS3 (3р13), BBS4 (15q21). Спадкування захворювання відбувається за аутосомно-рецесивним типом, проте чіткий сімейний характер простежується лише у 40% пацієнтів. Патологія має варіабельну пенетрантність.

За механізмом розвитку синдром належить до категорії циліопатій, що характеризуються порушенням будови та функціонування вій. У нормі ці утворення знаходяться на поверхні клітин різних тканин, причому вони поділяються на первинні (нерухомі) та вторинні (рухливі). Для патології Лоренса-Муна-Барде-Бідля характерне ураження первинних вій, що складаються з 9 пар периферичних мікротрубочок, однієї пари центральних мікротрубочок.

Незважаючи на свою нерухомість, вії беруть участь у багатьох фізіологічних процесах у клітині: допомагають у транспорті клітинних сигналів, впливають на особливості перебігу біохімічних реакцій, сприяють правильній орієнтації площини поділу. У фізіологічних умовах вони містяться в фоторецепторах, кіноциліях, остеоцитах, інших клітинах внутрішніх органів, тому у хворих на синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля спостерігається поліморфізм симптоматики.

Перші клінічні прояви синдрому виникають вже в ранньому дитинстві, проте внаслідок різноманітності симптоматики та відсутності патогномонічних ознак вони не завжди діагностуються своєчасно. Найбільш типові органи-мішені: очі, трубчасті кістки, органи ендокринної системи, головний мозок. Деякі вчені пропонують виділяти окремо синдроми Лоренса-Муна та Барде-Бідля, але ця теорія поки не отримала належної підтримки.

Для синдрому Лоренса-Муна-Барде-Бідля характерна надмірна маса тіла, у 72-92% пацієнтів формується ожиріння по центральному типу – максимальна кількість жирових відкладень зосереджена в животі. Внаслідок метаболічних розладів у половини хворих розвивається цукровий діабет 2-го типу. Виражений гіпогонадизм (недорозвиток статевих органів) виявляється у 74-85% чоловіків, 45-53% жінок.

Специфічними ознаками хвороби є вади розвитку скелета за типом короткопалості (брахідактилії), що зустрічається у 42-100% хворих, збільшення числа пальців на руках або ногах (полідактилії) – 63-81%, зрощення пальців (синдактилії) – 8-95%. Ураження зорового апарату в основному представлено пігментним ретинітом (у 93% хворих), що призводить до прогресуючого погіршення зору. Рідше діагностуються астигматизм, косоокість, катаракта.

Ще одна типова група симптомів при хворобі Лоренса-Муна-Барде-Бідля – психоневрологічні порушення. У ранньому дитячому віці у 90% пацієнтів відзначається затримка мовного розвитку різного ступеня тяжкості, а згодом понад 80% хворих мають мовні дефекти. Розумова відсталість зустрічається у 75-90% випадків. Неврологічні порушення представлені розладами координації рухів, зниженням функції нюхового нерва.

Перебіг синдрому Лоренса-Муна-Барде-Бідля нерідко ускладнюється різноманітними соматичними захворюваннями. У 68% випадків розвивається ниркова недостатність, обумовлена ​​??гідронефрозом, полікістозом або іншими аномаліями нирок. Більше половини хворих зіштовхуються зі стоматологічними проблемами, великим каріозним ураженням зубів. До рідкісних ускладнень спадкової хвороби відносять фіброз печінки, вроджені вади серця.

Патологія характеризується швидким набором ваги, тому ожиріння спостерігається, починаючи з дошкільного віку і швидко досягає 3-4 ступеня. На тлі цього виникають тяжкі метаболічні розлади, у рази підвищується ризик ендокринних захворювань, серцево-судинних хвороб – у 50% пацієнтів віком від 34 років проявляється артеріальна гіпертензія. При тяжкому ураженні церебральних структур можливі судомні напади, спастична параплегія або тетраплегія, екстрапірамідні порушення.

При розгорнутій клінічній картині діагностика не становить труднощів, постановка діагнозу синдрому Лоренса-Муна-Барде-Бідля можлива після клінічного обстеження у педіатра чи лікаря-генетика. Однак неповні форми захворювання найчастіше упускаються дитячими лікарями, через що підтримуюча терапія призначається із запізненням. Для підтвердження діагнозу застосовуються такі методи:

• Рентгенографія скелета. Дослідження виконується для детального вивчення будови пальців кистей та стоп, оцінки ступеня кісткових деформацій, підготовки до хірургічної корекції полідактилії та синдактилії.
• Офтальмоскопія. По всій поверхні очного дна визначаються скупчення пігменту у поєднанні зі звуженням сітківки артерій, ознаками дегенерації в макулярній зоні. Така картина свідчить про виникнення пігментного ретиніту.
• Нейровізуалізація. За результатами КТ або МРТ головного мозку у більшості пацієнтів виявляється агенезія мозолистого тіла, аномалії структур задньої черепної ямки. Хворим із судомним синдромом діагностика доповнюється ЕЕГ.
• Обстеження бруньок. Як скринінговий метод діагностики використовується УЗД нирок, за даними якого виявляються вроджені структурні аномалії органу. Функціональна активність нирок оцінюється за допомогою реносцинтиграфії.
• лабораторні методи. Пацієнтам рекомендовано розширений біохімічний аналіз крові, ліпідограма, аналіз на глюкозу натще та глюкозотолерантний тест. Також проводиться дослідження рівнів інсуліну, С-пептид, вміст статевих гормонів.

Специфічного лікування захворювання відсутнє. Наданням медичної допомоги займається мультидисциплінарна команда, що складається з ендокринолога, невролога, нейропсихолога, корекційних педагогів та інших фахівців. З урахуванням провідних клінічних симптомів у конкретного пацієнта використовуються такі напрями терапії:

• Дієтотерапія. Для контролю маси тіла, попередження цукрового діабету та гіперліпідемії підбирається харчування із зменшеною кількістю простих вуглеводів, насичених жирів. Хворим рекомендується збалансований за калорійністю раціон із підвищеним вмістом вітамінів, мікроелементів.
• Гормонотерапія. Замісна терапія гонадотропінами застосовується для корекції гіпогонадизму, можливого відновлення репродуктивної функції. При метаболічних порушеннях може знадобитися інсуліну.
• Захист очей від ультрафіолету. Щоб запобігти пігментному ретиніту, пацієнтам показано носіння якісних сонцезахисних окулярів, у підлітковому віці розглядається варіант контактних лінз з УФ-фільтрами.
• Ноотропна терапія. Специфічні препарати призначаються для стимуляції мозкового кровообігу, покращення метаболічних процесів у нервовій тканині. Лікування дозволяє коригувати інтелектуальні порушення, затримку розвитку мовних навичок.
• Нейропсихологічна реабілітація. Хворим зі зниженим інтелектом потрібна допомога дефектологів, підбір спеціальних навчальних програм. Для ліквідації мовленнєвих порушень необхідна логопедична корекція.
• Хірургічне лікування. Допомога хірургів необхідна для усунення вроджених аномалій пальців рук та ніг для покращення їхньої функціональності, досягнення максимально можливого косметичного результату.

Враховуючи ймовірні ускладнення, пацієнтам із синдромом Лоренса-Муна-Барде-Бідля потрібне довічне диспансерне спостереження у офтальмолога, кардіолога, нефролога. Щоб контролювати стан внутрішніх органів регулярно проводиться лабораторно-інструментальне тестування, при виявленні відхилень у показниках здоров’я призначається відповідне лікування.

Синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля відноситься до невиліковних патологій, але при ранньому початку терапії вдається значно підвищити якість життя хворих, попередити ускладнення, що загрожують життю. Менш оптимістичний прогноз за наявності важких вроджених вад, що результують поліорганною недостатністю. Для профілактики хвороби парам із обтяженою спадковістю показано медико-генетичне консультування під час планування сім’ї.