Синдром Луї-Бар

Синдром Луї-Бар (Атаксія-телеангіектазія) – спадкове захворювання, що проявляється мозочковою атаксією, телеангіектазії шкіри та кон’юнктиви очей, недостатністю Т-клітинної ланки імунітету. Останнє призводить до того, що синдром Луї-Бар супроводжується частими респіраторними інфекціями та схильністю до виникнення злоякісних пухлин. Діагностується синдром Луї-Бар на підставі анамнезу та клінічної картини захворювання, даних імунограми, результатів офтальмологічного та отоларингологічного обстеження, МРТ головного мозку та рентгенографії легень. В даний час синдром Луї-Бар не має специфічного та ефективного лікування.

Синдром Луї-Бар вперше був описаний 1941 року у Франції. Немає точних даних про те, з якою частотою синдром Луї Бар зустрічається серед сучасного населення. За деякими відомостями, ця цифра становить 1 випадок на 40 тисяч новонароджених. Однак, необхідно враховувати, що при смерті в ранньому дитячому віці синдром Луї Бар зазвичай залишається не діагностованим. Відомо, що захворювання однаково часто вражає хлопчиків та дівчаток. У неврології синдром Луї-Бар відноситься до так званих факомотозів – генетично обумовлених поєднаних уражень шкіри та нервової системи. До цієї групи також входять нейрофіброматоз Реклінгхаузена, ангіоматоз Стерджа-Вебера, туберозний склероз та ін.

В основі патологічних змін, що супроводжують синдром Луї-Бар, лежать генетичні порушення, що призводять до розвитку вродженої нейроектодермальної дисплазії. Синдром Луї-Бар є аутосомно-рецесивним захворюванням, тобто проявляється клінічно лише при отриманні рецесивного гена відразу від обох батьків.

Морфологічно атаксія-телеангіектазія характеризується дегенеративними змінами тканин мозочка, зокрема втратою зернистих клітин та клітин Пуркіньє. Дегенеративні зміни можуть зачіпати зубчасте ядро ​​мозочка (nucleus dentatus), чорну субстанцію (substantia nigra) та деякі відділи кори головного мозку, іноді уражаються спиномозжечкові шляхи та задні стовпи спинного мозку.

Синдром Луї-Бар поєднується з гіпоплазією або аплазією тимусу, а також із вродженим дефіцитом IgA та IgE. Ці порушення в системі імунітету призводять до появи у пацієнтів частих інфекційних захворювань, схильних до тривалого та ускладненого перебігу. Крім того, імунні порушення можуть потенціювати розвиток злоякісних новоутворень, що часто беруть свій початок у структурах лімфоретикулярної системи.

Атаксія. Найчастіше синдром Луї-Бар починає проявлятись клінічно у віці від 5 місяців до 3 років. У всіх випадках захворювання синдром Луї-Бар маніфестує з появи мозочкової атаксії, ознаки якої стають очевидними, коли дитина починає ходити. Спостерігаються порушення рівноваги та ходи, тремтіння під час рухового акту (інтенційний тремор), хитання тулуба та голови. Найчастіше атаксія настільки виражена, що хворий, що має синдром Луї-Бар, не може ходити. Мозочкова атаксія поєднується з мозочковою дизартрією, що характеризується невиразною скандованою мовою. Відзначається м’язова гіпотонія, зниження або повне зникнення сухожильних рефлексів, ністагм, окорухові порушення та косоокість.

Телеангіектазії. У більшості випадків поява супроводжуючих синдром Луї-Бар телеангіектазії відбувається у віці від 3 до 6 років. У деяких випадках їх виникнення відзначається в пізніший період і дуже рідко протягом першого місяця життя. Телеангіектазії (судинні зірочки) являють собою червоні або рожеві цятки або розгалуження, що мають різну форму. Вони зумовлені розширенням дрібних судин шкіри. Слід зазначити, що телеангіектазії можуть бути проявом багатьох інших захворювань (наприклад, розацеа, ВКВ, дерматоміозиту, пігментної ксеродерми, хронічного променевого дерматиту, мастоцитозу та ін.). Однак у поєднанні з атаксією вони дають специфічну для синдрому Луї Бар клінічну картину.

Синдром Луї-Бар характеризується початковим виникненням телеангіектазій на кон’юнктиві очного яблука, де вони мають вигляд павучків. Потім судинні зірочки з’являються на шкірі повік, носа, обличчя та шиї, ліктьових та колінних згинів, передпліч, тильної поверхні стоп та кистей. Телеангіектазії можуть також спостерігатися на слизовій оболонці м’якого та твердого піднебіння. Найбільш виражені судинні зірочки у тих місцях шкірного покриву, де він піддається впливу сонячних променів. Насамперед це обличчя, де телеангіектазії утворюють цілі «пучки». При цьому шкіра втрачає свою еластичність і стає щільною, що нагадує зміни, типові для склеродермії.

Шкірні прояви атаксії-телеангіектазії можуть включати появу ластовиння і плям кольору кави з молоком, ділянок знебарвленої шкіри. Наявність гіпо-і гіперпігментацій робить шкірні симптоми синдрому Луї-Бар схожими з клінікою пойкілодермії. У багатьох хворих відзначається сухість шкіри та ділянки гіперкератозу. Може спостерігатися гіпертрихоз, рання сивина волосся, шкірні елементи, що нагадують акне або прояви псоріазу.

Інфекції дихальних шляхів. Поразка імунної системи, що характеризує синдром Луї-Бар, призводить до виникнення частих рецидивуючих інфекцій дихальних шляхів і вуха: хронічних ринітів, фарингітів, бронхітів, пневмоній, отитів, синуситів. Їх особливостями є: стертість меж між періодом загострення та ремісії, убогість фізикальних даних, погана чутливість до антибактеріальної терапії та тривалий перебіг. Кожна подібна інфекція може стати для хворого на атаксію-телеангіектазію смертельно небезпечною. Часті захворювання легень призводять до розвитку бронхоектазів та пневмосклерозу.

Злоякісні новоутворення. Серед пацієнтів, які мають синдром Луї-Бар, злоякісні пухлинні процеси відзначаються у 1000 разів частіше, ніж у середньому у населення. Найбільш поширеними серед них є лейкемія та лімфома. Особливістю онкопатології у разі синдрому Луї-Бар є підвищена чутливість пацієнтів до впливу іонізуючого випромінювання, що виключає застосування променевої терапії при їх лікуванні.

Постановка діагнозу атаксії-телеангіектазії потребує комплексного підходу, що враховує анамнез захворювання, його клінічні прояви, дані імунологічних та інструментальних досліджень, а також результати ДНК-діагностики. Пацієнт із підозрою на синдром Луї-Бар має пройти обстеження не тільки у невролога, а й у дерматолога, отоларинголога, офтальмолога, імунолога, пульмонолога, онколога.

Лабораторна діагностика синдрому Луї-Бар включає клінічний аналіз крові, у якому у 1/3 пацієнтів спостерігається зниження кількості лімфоцитів. Обов’язково проводиться дослідження рівня імуноглобулінів крові, яке виявляє значне зниження IgA та IgE, у 10-12% випадків IgG. Приблизно у 40% пацієнтів синдром Луї-Бар супроводжується аутоімунними реакціями, про які свідчить наявність аутоантитіл до мітохондрій, тиреоглобуліну, імуноглобулінів.

З інструментальних способів діагностики синдрому Луї-Бар можуть застосовуватися: УЗД тимусу, МРТ головного мозку, фарингоскопія, риноскопія, рентгенографія легень. За допомогою УЗД діагностується аплазія чи гіпоплазія тимусу. МРТ головного мозку виявляє атрофію мозочка, розширення IV шлуночка. Рентгенографія легень необхідна для діагностики осередкової або крупозної пневмонії, виявлення осередків пневмосклерозу та бронхоектатичних змін.

Синдром Луї-Бар слід диференціювати з атаксією Фрідрейха, хворобою Рандю-Ослера, атаксією П’єра-Марі, хворобою Гіппеля-Ліндау та ін.

На жаль, ефективні методи лікування синдрому Луї-Бар досі залишаються предметом пошуку. У сучасній медицині можливе застосування лише паліативного симптоматичного лікування соматичних та імунологічних порушень. Продовження життя пацієнтів, які мають синдром Луї-Бар, сприяє імунокорегуюча терапія препаратами тимусу та гамма-глобуліном, вітамінотерапія у високих дозах та інтенсивна терапія будь-якого інфекційного процесу. За показаннями застосовують противірусні препарати, антибіотики широкого спектра дії, протигрибкові засоби, глюкокортикостероїди.

У зв’язку з відсутністю ефективних способів лікування синдром Луї-Бар має несприятливий прогноз як одужання, так життя. Хворі на це захворювання рідко доживають до 20 років. У більшості випадків вони гинуть від інфекційних ускладнень та онкологічних захворювань.