Синдром Мауглі

Синдром Мауглі – Сукупність симптомів, що спостерігаються у дітей, які виросли в умовах повної соціальної ізоляції. Відсутність досвіду спілкування, людських відносин формує виражене відставання та спотворення розумового, емоційного, особистісного розвитку. Рухи, поведінка дітей схожі на активність тварин: пересуваються на чотирьох кінцівках, вправно стрибають. Замість мови – звуконаслідування. Емоційні реакції примітивні, відбивають гнів, страх, задоволення. Діагностика психопатологічних відхилень проводиться шляхом спостереження. Лікування засноване на розвиваючих та корекційних заняттях, реабілітації.

Назву синдром отримав завдяки збірці оповідань Д. Р. Кіплінга «Книга джунглів». Головний герой на ім’я Мауглі з ранніх років виховувався вовками у джунглях. Автор приписує йому щодо розвинений інтелект, фізичні навички людей (прямоходження, використання знарядь), диференційовані соціальні емоції та почуття. На відміну від героя книги реальні діти переймають поведінку тварин і значно відстають у розвитку інтелекту. Синонімічні назви синдрому Мауглі – дикі, дикі, феральні діти. У Росії суспільної ізоляції частіше схильні діти алкоголізованих і психічно хворих батьків.

Питання причин абсолютної соціальної ізольованості дітей продовжує досліджуватися. Коли розвиток протікає в дикій природі, неможливо визначити умови, за яких дитина опинилась серед тварин. При штучно створеній ізоляції вдається встановити контакт із матір’ю та/або батьком. Імовірно, причинами синдрому Мауглі стають:

• Загибель батьків. Найімовірніша причина у невеликих поселеннях, розташованих поблизу диких лісів. Діти залишаються одні, блукають, примикають до звіриних родин.
• Недостатній нагляд. Немовлята можуть бути вкрадені деякими тваринами (наприклад, великими видами мавп). Старші малюки йдуть з дому самостійно, дезорієнтуються в природних умовах, не знаходять зворотний шлях.
• Психічні розлади батьків. Дітей-Мауглі знаходили у підвалах, клітинах для тварин, закритих кімнатах будинку. Умови ув’язнення створювалися батьками, які мають психопатологію, зокрема спровоковану вживанням наркотиків, алкоголю.

У психічному розвитку дитини існують сенситивні періоди – тимчасові інтервали, які характеризуються оптимальним поєднанням внутрішніх умов у розвиток певних психічних процесів. Психіка стає максимально чутливою до зовнішніх соціальних впливів, що сприяють формуванню довільності пам’яті, мислення, уваги, освоєння мови, різних форм діяльності. При дефіцитарності середовища виникає затримка психічних функцій.

Синдром Мауглі – результат тотальної соціально-психологічної депривації у сензитивні періоди розвитку. Нестача спілкування, виховання, любові та інших форм людської взаємодії призводить до вираженого інтелектуального, емоційного та поведінкового дефекту. Педагогічні, виховні, корекційні дії, які здійснюються після завершення сенситивних періодів, виявляються малоефективними. Базові психічні функції розвиваються до 5 років, тому що менше вік, у якому малюк опинився в «диких» умовах, то більш вираженим і стійким буде дефект.

Типологія синдрому поки що остаточно не розроблена. Недостатня кількість емпіричних даних, застарілі методи дослідження більшості випадків (XIX, початок і середина XX століття) не дозволяють зробити класифікацію за клінічними проявами, характером перебігу, патогенетичними механізмами. З середини минулого століття як різновид синдрому Мауглі стали розглядати синдром Каспара Хаузера, названого на честь імені хлопчика, який був ув’язнений з раннього віку. В даний час пацієнти поділяються на дві групи:

• Феральні діти. Розвиток та виховання відбувається в умовах дикої природи без присутності людей. Наслідки практично не піддаються корекції.
• Діти із синдромом Хаузера. До цієї групи віднесені діти, залишені самостійно і піддалися висновку. Імовірно, насильницька ізоляція у ранні роки проявляється менш стійкими порушеннями психіки.

Тривале перебування у ізоляції відбивається усім сферах психіки – на інтелектуальному розвитку, емоційному реагуванні, поведінці. Рівень когнітивного дефіциту можна порівняти з важкою розумовою відсталістю. «Діти джунглів» не володіють промовою, абстрактним образним та логічним мисленням. Усі функції психіки реалізуються на наочному, конкретному рівні: доступне освоєння простих знарядь, маніпулятивні (рідше предметні) події, образне запам’ятовування. Мова замінена звуконаслідуванням, діти імітують виття, гавкіт, скуління, рохкання, шипіння.

Відсутня здатність до прямоходіння, пересування здійснюється на чотирьох кінцівках – повзання, стрибки. Діти не можуть встановлювати та підтримувати контакти з людьми, при їх наближенні демонструють переляк чи лють – забиваються в кут, скиглять, гарчать, скалюються, кусають, хапають за волосся, дряпаються. Емоції яскраво виражені, примітивні, зумовлені інстинктом виживання – страх, гнів. Найчастіше «мауглі» не вміють усміхатися, задоволення проявляється гримасою зі скривленням рота. Діти ідентифікують себе з тваринами, іноді виявляють любов до представників рідного вигляду.

Змінено особливості фізичного розвитку, сенсорної чутливості. Кістки скелета (особливо кінцівок) деформовані, чутливість до температурних, больових впливів знижена, добре розвинені слух, зір, нюх. Не встановлено добових ритмів, сон переважає вдень або хаотично розподіляється протягом доби. Звичним раціоном є ягоди, фрукти, горіхи, сире м’ясо. Навички використання столових приладів, предметів побуту немає. Діти їдять руками, відмовляються від ложки та виделки, пручаються проведенню гігієнічних процедур, використанню одягу.

Ускладнення найімовірніші у випадках тривалої ізоляції, відсутності педагогічного та виховного впливу. Основна проблема диких дітей – неможливість повноцінної соціалізації. Випадки пізнього оволодіння мовою, розвитку вищих форм поведінки поодинокі. Найчастіше формується бездумне повторення слів та фраз, освоюються найпростіші форми побутової взаємодії, але навчання у школі, освоєння професії залишається недоступним. Невивченим ускладненням є раптова смерть деяких дітей-мауглі у неволі. Перед загибеллю вони виявляють виражене прагнення втечі, повернення дику природу.

Діагностика синдрому Мауглі виконується лікарем-психіатром, неврологом. Значною умовою встановлення діагнозу є факт повної тривалої ізоляції від соціуму. До даних обстеження додається інформація від батьків, людей, які знайшли дитину і зараз доглядають за ним. Використовуються фізикальні та клінічні методи:

• Опитування. Розмова проводиться з батьками, але повноцінний контакт здебільшого неможливий, встановлюється лише інформація про тривалість укладання. Опитуються люди, які знайшли дитину – визначаються умови її життя, особливості поведінки.
• Огляд. Невролог досліджує чутливість, сформованість та адекватність рефлексів, особливості рухової активності. Характерний високий больовий поріг, добрі показники спритності рухів.
• Спостереження. Проводиться лікарями різних спеціальностей. Оцінюються різні показники фізичного та психічного розвитку: сформованість прямоходіння, мови, інтелекту, соціальних способів взаємодії, побутових навичок.

Методи лікування залишаються предметом досліджень. Основний напрямок – психолого-педагогічна корекція. Використовуються техніки, що застосовуються для роботи з дітьми, які мають глибоку розумову відсталість. Доведено ефективність поведінкових методів навчання, заснованих на простому ланцюжку «стимул-реакція-підкріплення чи покарання». Вивчені поведінкові шаблони – побутові, комунікативні навички – дозволяють мінімально адаптувати дитину до соціуму. Загальна схема терапевтичних та педагогічних заходів включає:

• Розвиваючі методи. Заняття проводять психологи, олігофренопедагоги, дефектологи, логопеди. Первинна мета – навчити встановленню контакту, виразу потреб і потреб, знизити ймовірність агресивних реакцій. З другого краю етапі розробляється індивідуальна програма розвитку, орієнтована формування мови, довільності, освоєння навичок самообслуговування.
• Медикаментозна терапія. Препарати підбираються неврологом, психіатром з урахуванням клінічної картини та даних інструментальних обстежень. При розгальмованості поведінки призначаються транквілізатори, нейролептики. При супутніх органічних ураженнях ЦНС застосовуються медикаменти поліпшення мозкового кровообігу, ноотропи.
• Реабілітація. Зусилля педагогів спрямовані адаптацію дітей у колективах. В інтернатах, психоневрологічних диспансерах вони відвідують трудотерапію, творчі заняття. Формуються прості комунікативні та робочі навички.

Прогноз синдрому Мауглі визначається тривалістю періоду розвитку поза соціумом та віком, до якого дитина перебувала в нормальних умовах. Загальна тенденція така, що пізніше розпочалася ізоляція і що менш тривалої вона була, то краще відбувається адаптація, легше розвивається мова і соціальні навички. Специфічних профілактичних заходів немає. Зменшити поширеність випадків примусового укладання можна через посилення контролю соціальних служб за неблагополучними сім’ями, у яких батьки страждають психічними розладами, алкоголізмом, наркоманією.