Синдром очікування сексуальної невдачі

Синдром очікування сексуальної невдачі – це психогенний розлад сексуальної поведінки, що характеризується тривогою, страхами та порушенням ерекції. Виявляється нав’язливими думками та емоційною напругою, викликаною побоюванням неможливості вчинення повноцінного статевого акту. Пацієнт прогнозує розлад еректильної функції, прагне гіперконтролю напруги статевого члена. Діагностика синдрому проводиться з допомогою розмови, специфічних опитувальників. Лікування включає психотерапію, секстерапію, застосування антидепресантів та транквілізаторів.

Повна назва розладу – синдром тривожного очікування сексуальної невдачі (СТОСН). Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду він може бути віднесений до рубрики Фобічні тривожні розлади (F40) або Обсесивно-компульсивний розлад (F42). Поширеність синдрому серед пацієнтів, які звертаються до сексопатолога, становить 30%. Про випадки еректильної дисфункції психогенного походження повідомляють до 90% чоловіків. Згідно зі статистичними даними, СТОСН найчастіше розвивається у віці від 18 до 30 років, коли ризик фізіологічної імпотенції мінімальний. Іноді симптоми виявляються до першого статевого досвіду.

Імовірність розвитку синдрому як патологічної реакції на стрес визначається двома факторами: особистісними особливостями, характером та інтенсивністю психотравмуючого впливу. Встановлено, що розлад більш схильні до чоловіків з психостенічними рисами, схильністю до іпохондрії, підвищеною емотивністю, заниженою самооцінкою. Серед зовнішніх провокуючих причин виділяють:

• Невдалий перший досвід. Очікування сексуальної невдачі нерідко виникає при першому статевому акті з досвідченішою партнеркою. Аналогічні переживання можуть проявитися, якщо дівчина менш досвідчена та психологічно не готова до сексуального контакту.
• Некоректність партнерки. Авторитарність, завищені вимоги, уїдливі зауваження щодо зовнішності та поведінки чоловіка стають причиною невпевненості. Чим ближчі партнери емоційно, тим більше вплив цих факторів.
• Перевтома. Фізична та розумова втома стає причиною відсутності ерекції. Чоловік не завжди усвідомлює цей зв’язок, формується страх невдачі, що перешкоджає статевому контакту навіть після відпочинку та відновлення сил.
• Погане самопочуття. Загальна слабкість, головний біль, лихоманка та інші соматичні симптоми перешкоджають статевому акту з боку чоловіка, незважаючи на бажання і готовність жінки. Невпевненість у своїх силах перетворюється на очікування провалу.
• Сп’яніння. Уявлення чоловіка про власні сексуальні можливості під час сп’яніння не відповідають реальності. При зловживанні алкоголем невдачі повторюються, посилюючи відчуття статевої неспроможності.
• Стрес. Причиною порушення ерекції може стати ситуація, не пов’язана із сексуальним життям, але що викликала емоційну напруженість. Переживання через можливість повторення призводять до розвитку СТОСН.
• Захоплення порнопродукцією. Спотворені уявлення про секс, отримання оргазму внаслідок мастурбації знижують реальні сексуальні можливості чоловіка. Змінюються судження про статеві стосунки, страждає здатність встановлювати та підтримувати контакт із реальними жінками.

СТОСН формується та розвивається за типом невротичного розладу. Сексуальній функції у чоловіків надається висока соціальна та фізіологічна значущість. Невідповідність статевого акту певним загальноприйнятим чи індивідуально значимим критеріям розцінюється чоловіками як стресова ситуація, що становить загрозу особистому благополуччю, успішному підтримці любовних, подружніх взаємин. Природні фізіологічні ритми, розбіжність сексуального темпераменту, різниця у можливостях партнерів помилково інтерпретуються як прояви патології, викликають тривогу перед інтимною близькістю.

На фізіологічному рівні стрес супроводжується порушенням інтеграційних процесів у головному мозку. Емоційна напруга, тривога, страх змінюють вироблення нейромедіаторів, гормонів, провокують дисфункції у роботі вегетативної нервової системи та внутрішніх органів. У комплексі з невротичними переживаннями це сприяє формуванню психогенної імпотенції. Таким чином, фіксація на негативному досвіді збільшує можливість його повторення, посилює невротичні переживання.

СТОСН має кілька стадій, аналогічних стадіям розвитку невротичних розладів: перша поява переживання, його закріплення, систематизація та вироблення обмежувальної поведінки. Визначення стадії синдрому дозволяє припустити прогноз, підібрати найефективнішу тактику лікування. Розвиток страху сексуальної невдачі поділяється на:

• Первинні побоювання. Єдиний невдалий досвід сексуальної близькості формує комплекси. Залежно від особливостей особистості може бути успішно подолані чи закріплені у поведінці.
• Побічні невдачі. Низька стресостійкість, тривожно-недовірливий характер чоловіка провокує стійкі деструктивні думки та емоції («не зможу», «знову не вийде»).
• Систематичний страх. Періодичні провальні спроби зробити статевий акт сприяють розвитку стійкого очікування сексуальної невдачі. Емоційні переживання включають страх, паніку, депресію.

Ключова ознака синдрому – очікування, прогнозування розладу ерекції у ситуації інтимної близькості. Пацієнти сконцентровані на відчуттях у статевому члені, прагнуть встановити контроль над напругою та розслабленням, але безуспішно. Формується психогенна еректильна дисфункція, зміни статеворольової поведінки, невроз нав’язливих станів. Знижується впевненість, ініціативність та самооцінка. Кожна близькість із жінкою стає стресовою ситуацією, що породжує тривогу та занепокоєння. Залучення до сексуальної прелюдії і статевий контакт поверхнева – чоловік стурбований очікуваною невдачею, прагне контролювати процес, не відволікаючись від заздалегідь продуманого «плану» або «сценарію». Неможливе природне розслаблення та отримання задоволення.

Постійна тривожність компенсується уникненням сексуальних стосунків. Чоловіки знаходять причини, що перешкоджають близькості (втома, нездужання, відсутність часу, невідповідна обстановка) або зовсім припиняють стосунки з жінками, виправдовуючи свою поведінку іншими пріоритетами – необхідністю приділяти час кар’єрі, мандрівкам, професійному спорту, духовному пошуку. Мотивом для уникнення є не бажання відкинути партнерку, а потребу зберегти власну гідність. Сексуальне бажання зберігається, посилюючи напругу, дратівливість, незадоволеність собою. Думки про сексуальну неспроможність набувають характеру нав’язливих ідей.

Тривалий перебіг СТОСН без медико-психологічного втручання переростає у стійкіший розлад – коітофобію. Вона проявляється нав’язливою острахом статевого акту, важче піддається лікуванню, найчастіше провокує статеву та соціальну дезадаптацію – пацієнти відмовляються вступати у любовні стосунки, не створюють сім’ї. Ускладненнями синдрому очікування сексуальної невдачі є депресія, обсесивно-компульсивний чи тривожний розлад, порушення сну, поведінкові відхилення компенсаторного типу – загострення стінкових характеристик характеру (агресивності, деспотичності), трудоголізм.

Обстеженням пацієнтів із передбачуваним СТОСН займаються сексопатологи та психотерапевти. Діагностика спрямована на виявлення характерних симптомів синдрому та його диференціацію з коітофобією. Основна відмінність у тому, що при патологічному страху статевого акту чоловік не просто стривожений можливою невдачею, а відчуває стійкий страх, що змушує повністю відмовитися від сексуальних контактів та будь-яких форм поведінки, що сприяють розвитку інтимності – відкидається флірт, залицяння, запрошення на побачення. До комплексу діагностичних процедур входять:

• Клінічна розмова. Серед скарг пацієнта провідними є симптоми емоційного розладу – тривожність, напруженість, страх повторення невдалого статевого контакту. Критичне ставлення до розладу щодо збереження, чоловік розуміє психогенну природу свого стану, не уникає спілкування з представницями протилежної статі.
• Опитувальники. Для попередньої оцінки стану статевої сфери використовується питання Сексуальна формула чоловіча (СФМ). Характерно виражене зниження показників шкали “настрій перед зносинами”, відносне зниження за шкалами “підлогова підприємливість”, “частота здійснення статевих актів”. Додатково застосовуються методики дослідження особистості, сексуального життя (Опитувач подружньої задоволеності А. Лазаруса, Опитувальник сексуальної задоволеності Л. Берг-Крос).
• Консультація андролога. Обстеження вузьким фахівцем необхідне виключення стійких фізіологічних причин імпотенції. Здійснюється фізикальне дослідження, призначаються лабораторні тести (загальний аналіз крові та сечі, виявлення специфічних маркерів), УЗДГ статевого члена.

Основні цілі терапії – усунення тривоги та емоційної напруженості, відновлення нормальних статевих відносин із партнером. Лікування проводиться психотерапевтом, сексопатологом, психіатром. Найбільшої ефективності вдається досягти при залученості до процесу партнера. Програма допомоги пацієнту включає такі методи:

• Індивідуальна психотерапія. Застосовується метод розмови, навчання навичок релаксації та саморегуляції. Сеанси спрямовані на зняття негативних емоційних переживань, підвищення самооцінки та впевненості у собі, зміна уявлень про роль сексуального контакту у відносинах.
• Секстерапія. Цей метод належить до подружньої психотерапії. Поширено використання поведінкових технік, спрямованих на здобуття позитивного сексуального досвіду. За рекомендацією фахівця пара практикує прийоми флірту, стимуляції ерогенних зон, «уявної заборони» за активного петтингу.
• Фармакотерапія. Медикаментозна корекція необхідна усунення виражених емоційних розладів (тривожності, депресії) і посилення статевого потягу. Призначаються транквілізатори, адаптогени та антидепресанти, найчастіше СІЗЗС.

При комплексній психотерапевтичній та фармакологічній корекції синдром має сприятливий прогноз, однак у ряді випадків зберігається високий ризик рецидиву при виникненні міжособистісних конфліктів у парі. Основним способом профілактики є підтримка довірчих, відкритих відносин між партнерами. Рекомендується практикувати різні способи отримання сексуального задоволення, не загострюючи увагу виключно на коїтус. Різноманітність попередніх пестощів, використання оральних технік, спеціальних іграшок підвищує впевненість чоловіка, роблячи пару менш залежною від наявності ерекції.