Синдром Оппенгейма

Синдром Оппенгейма (Гангліоніт циліарного вузла) – запальна поразка війкового вегетативного ганглія, провідним проявом якого є очний вегетативний біль, що супроводжується сльозотечею, гіперемією кон’юнктиви, серозним ринітом і світлобоязню. Захворювання може ускладнитися розвитком кератиту, іридоцикліту, кон’юнктивіту. Діагностувати синдром Оппенгейма дозволяє типова клініка та болючість тригерних точок орбіти; у складних випадках – діагностичне введення лідокаїну або новокаїну в ділянку циліарного ганглію. Лікувальний алгоритм включає використання знеболювальних очних крапель, протизапальних та симптоматичних засобів, фізіотерапевтичних методів та рефлексотерапії.

Циліарний (війковий) вегетативний ганглій розташований позаду очного яблука в жировій клітковині очниці поруч із стовбуром зорового нерва. Його діаметр близько 2 мм. Циліарний вузол складається з парасимпатичних нейронів, які отримують іннервацію від прегангліонарних волокон гілки окорухового нерва. Транзитом через ганглій проходять чутливі волокна нозоресничного нерва та симпатичні волокна від внутрішнього сонного сплетення. З циліарного вузла виходять короткі війкові нерви, що мають у своєму складі як парасимпатичні волокна, що є відростками нейронів ганглія, так і чутливі і симпатичні волокна, що проходять через нього.

Вії нерви йдуть до задньої поверхні очного яблука і проходять через його білочну оболонку; іннервують м’язи зіниці та оболонки ока, в т. ч. рогівку. Цікаво, що сфінктер зіниці та війний м’яз отримують іннервацію лише парасимпатичними волокнами, а дилататор зіниці лише симпатичними. У зв’язку з цим при порушеннях вегетативної іннервації з переважанням парасимпатичної системи спостерігається звуження зіниці (міоз), при більшому збудженні симпатичних волокон – розширення зіниці (мідріаз).

Поряд з невралгією підщелепного та під’язикового вузлів, гангліонітом крилопіднебінного вузла та невралгією вушного вузла практична неврологія відносить синдром Оппенгейма до вегетативних гангліонітів лицьової області.

Етіологічними факторами, що викликають синдром Оппенгейма, можуть виступати інфекційно-запальні захворювання ока (бактеріальний кератит, хронічний кон’юнктивіт, виразка рогівки, ендофтальміт) та хронічні інфекційні осередки лор-органів (хронічний гнійний отит, синусит, тонзиліт). У деяких випадках причиною гангліоніту циліарного вузла є віддалені інфекційні осередки: остеомієліт, емпієма плеври, пієлонефрит, гнійний холецистит, шийний лімфаденіт, хронічний цистит та ін; загальні інфекційні захворювання: ревматизм, туберкульоз, дифтерія, сифіліс, сепсис; ендогенні інтоксикації при ХНН, цирозі печінки, онкопатології, гіпертиреозі, діабеті); токсичні впливи промислових шкідливостей та побутових отрут, лікарських препаратів, алкоголю.

Іноді синдром Оппенгейма розвивається як післяопераційне ускладнення хірургічних втручань на очному яблуку чи порожнині очниці. Можлива компресія циліарного ганглія пухлиною орбіти, що збільшується в розмірах.

До розвитку гангліоніту війного вузла привертають: вегето-судинна дистонія, гіпертонія та артеріальна гіпотонія, гіповітаміноз, холодові впливи на обличчя та голову, вібрація, стресові ситуації.

Провідним симптомом, що характеризує синдром Оппенгейма, є вегетативний біль у очному яблуку і позаду нього. Вона має інтенсивний пекучий характер, властивий усім вегеталгіям, і виникає у вигляді больового пароксизму, тривалість якого варіює від 30 хв до кількох годин. В окремих випадках спостерігається синдром Оппенгейма, при якому больовий пароксизм триває понад тиждень. За описом самих хворих під час нападу вегеталгії у них виникає відчуття «видавлювання очного яблука з очної ямки». Біль іррадіює у скроню та лоб, рідше – у тверде небо та корінь носа. Рефлекторна іррадіація відзначається досить рідко, вона призводить до поширення болю на область потилиці, шиї та надпліччя на боці захворювання.

Типове виражене вегетативне забарвлення пароксизмів, що супроводжують синдром Оппенгейма. У нападний період спостерігається почервоніння кон’юнктиви очного яблука, сльозотеча, ринорея, світлобоязнь. Можлива активація герпетичної інфекції з висипаннями на шкірі носа та чола, які проходять через кілька тижнів. Можуть виникати офтальмологічні захворювання – кератит, кон’юнктивіт, іридоцикліт.

Пароксизм вегеталгії, як правило, виникає ввечері або в нічний час. Гострий період супроводжується серією щоденних нападів, згодом можливий тривалий міжприступний етап. Зазвичай синдром Оппенгейма характеризується типовою для вегеталгій сезонністю загострень – весна, осінь.

Об’єктивно у пацієнтів, які мають синдром Оппенгейма, відзначається різка болючість при натисканні на внутрішній кут ока, проекційні точки виходу надочкового нерва (кордон медіальної та середньої 1/3 надочкового краю) та носоресничного нерва (медіальна точка орбіти). Залежно від переважання порушення парасимпатичних чи симпатичних волокон, у хворих спостерігається синдром Горнера чи синдром Пти. Перший включає тріаду ознак: міоз, опущення верхньої повіки та енофтальм, другий — мідріаз, екзофтальм та розширення очної щілини.

Діагностувати гангліоніт циліарного вузла може невролог. Однак для обстеження стану очного яблука є обов’язковою консультація офтальмолога. Останній проводить перевірку гостроти зору, периметрію та огляд структур ока (офтальмоскопію, біомікроскопію, діафаноскопію). Офтальмологічне обстеження спрямоване як на виявлення патології, що спричинила синдром Оппенгейма, так і на діагностику змін очного яблука, що виникли внаслідок гангліоніту.

У скрутній діагностичній ситуації проводиться блокада циліарного ганглія – ​​ретробульбарна ін’єкція в ділянку вузла розчину лідокаїну або новокаїну. Купірування больових відчуттів свідчить про правильність діагнозу.

Пошук причинного інфекційного вогнища може вимагати консультації отоларинголога, стоматолога, уролога, гастроентеролога, хірурга; призначення додаткових обстежень – аналізу сечі, біохімії крові, рентгенографії пазух носа, риноскопії, фарингоскопії, отоскопії, УЗД нирок, УЗД печінки, гінекологічного огляду та ін.

Першочерговим завданням лікування є усунення больових пароксизмів. З цією метою призначається закопування в око 0,25% розчину дикаїну, краще у поєднанні з 0,1% розчином адреналіну. Очні краплі застосовуються перші 5-7 днів захворювання. Рекомендовані нестероїдні протизапальні (диклофенак, ібупрофен, піроксикам), у разі інтенсивних вегеталгій – складний порошок, що містить бендазол, нікотинову кислоту, віт. С, тіамін, дифенілтропін та глутамінову кислоту.

Паралельно залежно від клінічних симптомів, що супроводжують синдром Оппенгейма, призначають симптоматичні засоби (седативні, снодійні, гангліоблокатори, холіноблокатори). За наявності герпетичного висипу рекомендовано противірусні засоби (амантадин, ацикловір) та індуктори інтерферону (аміксин, циклоферон). Доцільно внутрішньом’язове введення віт. В12 та віт. В 1. Пацієнтам із хронічною ішемією головного мозку додатково призначається судинна та метаболічна терапія: пентоксифілін, вінпоцетин, мельдоній, пірацетам.

Комбінована терапія гангліоніту циліарного вузла включає використання фізіотерапії. Найбільше зарекомендували себе діадинамотерапія, ендоназальний електрофорез з новокаїном, ультрафонофорез новокаїну на область надбров’я, магнітотерапія. У пацієнтів з поганою переносимістю фармпрепаратів успішно застосовується рефлексотерапія.