Синдром Палістера-Кілліана

Синдром Палістера-Кілліана — це дуже рідкісне генетичне захворювання, яке виникає при тетрасомії за 12 хромосомою. Його розвиток пов’язують із Х-рецесивним типом успадкування. Стан проявляється множинними патологіями перинатального періоду, важкими формами розумової відсталості, різноманітними вродженими аномаліями внутрішніх органів та стигмами дизембріогенезу. Діагностика синдрому Палістер включає генетичне тестування, інструментальну візуалізацію (УЗД, КТ, МРТ), неврологічне обстеження. Пацієнтам призначають підтримуюче лікування, комплексну програму реабілітації, регулярне диспансерне спостереження.

Синдром Палістера (Палістера-Кілліана) має синонімічні назви тетрасомія 12р, синдром мозаїчної ізохромосоми 12р. Він зустрічається вкрай рідко, в медичній літературі є дані про 30 випадків хвороби, причому 6 пацієнтів проживають у Російській Федерації. Патологія вперше описана 1977 р. вченим Ф. Паллістером. У 1981 р. М. Теслер-Нікола та В. Кілліан незалежно один від одного докладніше охарактеризували клінічну картину синдрому. Перший пренатально діагностований випадок захворювання датується 1985 року.

Хвороба виникає внаслідок рідкісного мозаїчного хромосомного розладу, при якому в генетичному матеріалі клітини утворюються 4 копії короткого плеча 12 хромосоми замість двох, які повинні бути в нормі. Ці додаткові копії, як правило, розташовані в одній із хромосом (ізохромосома). Передбачається, що у синдрому Паллістер Х-зчеплений рецесивний тип успадкування, але даних для підтвердження цієї гіпотези недостатньо.

Захворювання з’являється внаслідок генних порушень, які викликані присутністю мозаїчного клону mos 47,+ i(12)(p10)/46. Мутація формується при нерозбіжності сестринських хроматид у фазі мейозу II при утворенні жіночих статевих клітин. Після запліднення такої яйцеклітини спостерігається постзиготичний хибний поділ центроміри та часткова її втрата при наступних мітозах, тому лише частина клітин тіла дитини мають тетрасомію 12р.

Синдром Паллістер – важка хвороба, яка може завершуватися внутрішньоутробною загибеллю плода. В інших випадках в анамнезі визначаються патології перебігу вагітності у вигляді раннього токсикозу, загрози переривання на пізніх термінах, затримки внутрішньоутробного розвитку плода. У новонароджених відзначаються неврологічні ускладнення внаслідок гіпоксично-ішемічної енцефалопатії, проблеми із самостійним диханням, середня чи низька оцінка за шкалою Апгар.

Хворі із синдромом Палістера мають специфічні особливості лицьового скелета: виступаючий лоб із завищеною лінією росту волосся, низько посаджені деформовані вуха, широка відстань між очима. Також зустрічаються маленький кирпатий ніс, вивернуті ніздрі, велика відстань від нижнього краю ніздрів до верхньої губи. На шкірі тіла виявляються осередки депігментації.

До характерних особливостей синдрому відносять диспропорційний розвиток кінцівок із укороченням їх проксимальних відділів, що супроводжується контрактурами суглобів, стійким обмеженням обсягу активних рухів. Часто турбують проблеми зі слухом та зором. Для синдрому Паллістера-Кілліана типові вади серця (дефект міжшлуночкової перегородки, коарктація аорти, відкрита Боталова протока), діафрагмальна грижа.

При тетрасомії 12р зазначається затримка психомоторного розвитку, розумова відсталість. Діти пізно починають перевертатися, сидіти та повзати, найчастіше вони не говорять навіть у віці 1-3 років, а лише вимовляють окремі звуки (гуління) чи склади. Спостерігається відставання у зростанні та фізичному розвитку, пацієнти погано набирають масу тіла, мають астенічну статуру. Неврологічні порушення проявляються епілепсією, м’язовою гіпотонією, тремором.

У хворих на хворобу Палістера виявляються множинні вади на тлі важкого неврологічного дефіциту, що зумовлює ранню інвалідизацію таких пацієнтів. Ускладнення синдрому пов’язані із затримкою мови та психічного розвитку, через що хворим потрібен постійний догляд, кваліфікована медична допомога. Несприятливий результат зазвичай спостерігається при важких вроджених вадах, які важко піддаються хірургічної корекції.

Своєчасна постановка діагнозу утруднена, що з великою рідкістю синдрому Паллистера, наявністю тканеспецифічного мозаїцизму, що створює складності при генетичних аналізах. Перед відвідуванням генетика такі діти найчастіше проходять огляд великого кола фахівців: педіатрів, неврологів, кардіологів, ендокринологів. Для діагностики синдрому Паллістера призначаються такі методи:

• FISH-аналіз. Такий метод генетичного тестування є найточнішим для визначення тетрасомії 12р. Для дослідження використовуються клітини букального епітелію чи культура фібробластів, серед яких до 50-65% мають характерну мутацію. При аналізі лімфоцитів лише у 2% клітин виявляється додаткове коротке плече 12 хромосоми.
• Консультація невролога Хворим рекомендовано детальний неврологічний огляд із оцінкою рефлекторної збудливості, м’язового тонусу, рівня розвитку психомоторних функцій. Обов’язково перевіряються органи чуття, оскільки в таких дітей часто виникають приглухуватість, зниження зору.
• Інструментальні методи. Для виявлення супутніх вроджених вад виконується комплексне обстеження із застосуванням УЗД органів черевної порожнини, рентгенографії грудної клітки, ехокардіографії. За показаннями проводиться нейросонографія, КТ чи МРТ головного мозку.

Консервативна терапія

Спеціальних методів лікування синдрому Паллістера поки що не розроблено. Основу терапії складають підтримуючі заходи, які зменшують клінічні прояви хвороби, стимулюють формування відсутніх психомоторних навичок, допомагають адаптувати хворого до життя з інвалідністю. План терапії синдрому включає кілька напрямків:

• Метаболічні препарати. Ліки, що стимулюють енергетичний обмін, а також вітамінно-мінеральні комплекси та гомеопатичні засоби призначаються для підтримки роботи міокарда, покращення функціонування нервової системи.
• Реабілітація. Пацієнтам показано комплексну реабілітаційну програму за участю інструкторів ЛФК, фахівців з механотерапії, дефектологів. Такі заходи спрямовані на розвиток у дітей мовлення, комунікативних навичок, поліпшення моторних функцій.

Оперативне лікування

Серцеві вади, що зустрічаються при синдромі, вимагають оперативної корекції, яка переважно проводиться у перший рік життя дитини. Терміни надання кардіохірургічної допомоги визначаються тяжкістю порушень кровообігу.

З урахуванням відсутності етіопатогенетичних методів терапії синдрому Палістера, тяжкості клінічної симптоматики та формування інвалідності в ранньому віці прогноз несприятливий. Оскільки мета лікувальних заходів, що проводяться, — поліпшення якості життя пацієнтів, при їх успішній реалізації вдається значно розвинути психомоторні навички. Специфічна профілактика синдрому відсутня.