Синдром патологічного фантазування у дітей

Синдром патологічного фантазування у дітей – Група поведінкових, емоційних станів, в основі яких лежить болісно змінена творча уява дитини, підлітка. У дошкільнят проявляється незвичайними іграми з предметами побутового, робочого призначення, перетвореннями з нездатністю повернутися до дійсності. Школярі відключаються від того, що відбувається, візуалізують вигадану ситуацію, прибувають у ній. У юнацькому віці переважають застереження, самозастереження, вигадки бредоподібного характеру. Діагностика виконується психіатром з допомогою клінічного методу, доповнюється психологічними тестами, інструментальними обстеженнями мозку. Лікування включає прийом медикаментів, психотерапію.

Фантазування – аспект мислення, що виникає певної щаблі розвитку. Фантазії дитини тренують вміння оперувати образами, поняттями з відривом конкретної ситуації. Але зв’язок із реальністю не втрачається: довільними зусиллями процес створення вигаданої ситуації зупиняється і запускається знову, вчинки залишаються адекватними. Патологічне фантазування – синдром психічного розладу. Фантазії домінують у свідомості, перетворюють дитину на вигадані образи, провокують розлади поведінки, порушення критики. Точних епідеміологічних даних про синдром відсутні. Найбільша поширеність визначається серед дітей дошкільного, молодшого шкільного віку, підлітків віком 13-16 років.

Етіологічні чинники достовірно визначено. Встановлено, що розвитку синдрому сприяють:

• Афективні порушення. Коморбідними емоційними розладами є короткочасні дисфоричні стани з бурхливим афективним виплеском, нетривалі депресивні реакції.
• Надцінні освіти. Патологічне фантазування розвивається при охопленості певною ідеєю, захопленості нею, за наявності параноїльної, параноїдної симптоматики. Переважно домінує прагнення мстити, самостверджуватись.
• Розлади потягів. Вирізняються непереборним, імпульсивним характером. Переважають агресивно-садистичні, сексуальні, аутоагресивні потяги, потяг до підпалів.
• Дисбаланс психофізичного розвитку. Синдром формується у підлітків із психофізичним інфантилізмом, дисгармонійним прискореним розвитком із акселерацією.

Основу патогенезу синдрому становлять невротичні, психопатологічні зміни емоцій та мислення. Відірваність від реального життя, незвичність, своєрідність фантазій формуються з урахуванням неконтрольованих потягів, надцінних ідей, емоційної нестабільності, імпульсивності. Розвиток синдрому патологічного фантазування, особливості його прояви залежить від вікового періоду – етапу розвитку мислення. Онтогенетична еволюція уяви йде від форм, що виявляються ігрової активністю через оперування образами, до абстрактних словесно-логічних конструкцій. Діти 5-7 років патологічне фантазування змінює гру; у молодших школярів – мрії, уявлення; у юнаків та дівчат відбивається на особливостях промови, самооцінки.

Диференціація форм синдрому патологічного фантазування в дітей віком виробляється з кількох підстав. За нозологічною приналежністю виділяють:

• Фантазії при шизофренії. Уява патологічно змінено з дитинства. Фантазії характеризуються химерністю, інтровертованою спрямованістю, стереотипністю. На піку розвитку супроводжуються психічними автоматизмами, деперсоналізацією, дереалізацією.
• Фантазування при розладах особистості. Зберігається усвідомленість, уява має екстровертовану спрямованість, відбиває прагнення самоствердження.
• Фантазії на тлі поразок центральної нервової системи. Уява примітивна. Фантазії ригідні, мають агресивно-садистичне забарвлення.

Існує типологія, що розрізняє синдроми за клінічною картиною, змістом фантазій. На цій підставі виділяють:

• Фантазування з візуалізацією уявлень. Виникаючі образи, уявлення лякають дитину, відбиваючи її побоювання, страхи.
• Фантазії про вигадані світи. Виникають із 6 років. Дитина дратівлива, непосидюча, більшу частину часу перебуває у вигаданому світі.
• Фантастичні історії. Включено фантазування, що поєднується з брехливістю, сексуальними застереженнями, самозастереженнями.
• Ігрові перетворення. Вік дітей – 7-14 років. Фантазування супроводжується грою, вживанням у вигадану роль.
• Фантазування про особливі захоплення. Характерно для дітей віком 6-13 років. Виникає з урахуванням шизоїдних характеристик, неконтактності.
• Компенсаторні фантазії. Формуються у віці 9-15 років. Фантазії врівноважують вплив фрустрації, що з найбільш значущими переживаннями дитини, є інструментом захисту.

Клінічна картина багато чому визначається віком дитини. Дошкільнята захоплені незвичайними формами ігрової діяльності. Діти довго перебувають на самоті, не беруть участі в іграх однолітків. Рідко використовують іграшки, воліють предмети іншого призначення – посуд, книги, взуття, частини власного тіла. Імітація світу реальних об’єктів, відтворення існуючих відносин людей та речей нецікаві.

Діти можуть виявляти агресію, активно позбавлятися іграшок. Паралельно формується патологічна прихильність до однієї з них: дитина завжди тримає її в руках, при втраті стає тривожною, плаче. Зміст гри сторонньому спостерігачеві незрозумілий. Пацієнти не хочуть, не можуть пояснити його. Сюжет не відображає реальних відносин та ситуацій. Зовні діти залишаються мовчазними, малорухливими чи багатослівними, експресивними. Характерне завдання дивних, надто абстрактних для цього віку питань: «що станеться, коли впаде сонце?», «Коли все закінчується, що потім?». Розпитування тривалі, настирливі.

Молодші школярі мають візуалізовані фантазії, відірвані від сьогодення. Зміст уявлень різноманітний: нашестя комах, бій із чудовиськами, подорож у казковий світ, польоти на місяць, війни на дні моря. Зовні здається, що дитина відключається від дійсності, вживається у ролі, втрачаючи власну ідентичність. “Повертаючись” він довгий час перебуває під враженням сюжету. Фантазії можуть мати агресивний, садистичний характер, втілюватись у сценах власної загибелі, могутності. Образи актуалізують афективні відхилення: пригніченість, піднесений настрій, страхи, тривогу.

Для підліткового та юнацького віку характерні вербальні, графічні форми фантазій. Це може бути компрометують себе чи інших людей історії. Підлітки викладають фантазії письмово, замальовують їх, відтворюють у комп’ютерних програмах. Зміст висловлює афективні, марноподібні ідеї. Наприклад, у малюнках виявляються сцени незвичайної, дивної смерті, руйнування, приниження, тортур. Підліток у своїй може бути у ролі жертви, судді, Бога, вбивці. Зустрічаються хвалькуваті фантазії з перебільшенням власних можливостей, здібностей. Уявні історії не сприймаються як вихваляння, вигадки приймаються за правду. Іноді фантазії відображаються у складанні планів, схем, креслень. Підлітки створюють схеми руху транспорту, витіюваті туристичні маршрути, будують креслення підводних човнів, космічних кораблів, міст.

Тривалий перебіг синдрому без лікування призводить до розвитку марення фантазування. Дана форма еквівалентна психотичним порушенням, часто називається маренням уяви. Пацієнт здійснює вчинки, що відповідають фантазіям: купує речі, не спроможні заплатити; приймає вигадану роль настільки, що оточуючі повністю вірять йому. Домінування фантазій та відсутність моральності формують поведінку злочинця, ґвалтівника, шахрая, самогубці. У емоційно лабільних дітей синдром патологічного фантазування ускладнюється депресіями, тривожно-недовірливими станами. Зростає ризик самоушкоджень, суїциду під час фантазування.

Основою діагностики є клініко-психопатологічний метод. Додатково виконується психологічне та інструментальне обстеження. Процес постановки діагнозу включає такі процедури:

• Клінічна розмова. Проводиться дитячим психіатром. У розмові з пацієнтом, батьками він визначає, чи існує аутистична відірваність уявлень, образів реального світу; чи контролюється перебіг фантазій; чи є одноманітність, стереотипії, емоційна охопленість; чи залишається активним увагу; наскільки стійке, тривале фантазування; оцінює, чи усвідомлює пацієнт хворобливість розладу. За даними опитування, психіатр встановлює наявність/відсутність патології.
• Психодіагностика. Виконується проективними та психометричними методами. За результатами психолог визначає провідні особистісні риси, що домінують афективні стани (запальність, тривожність, депресію, дисфорію). З’ясовує зміст, тривалість фантазій, оцінює їх вплив на емоційну сферу, розраховує ризик соціальної дезадаптації, суїциду, шкоди іншим.
• Інструментальні методи. Дослідження доповнюється результатами магнітно-резонансної томографії, комп’ютерної томографії мозку, електроенцефалографії. При постановці діагнозу враховуються коментарі дитячого невролога.

Синдром патологічного фантазування слід розрізняти з непатологічними фантазіями, характерними для дітей. Диференціальна діагностика заснована на обліку низки критеріїв: стереотипності фантазій, відірваності від реальності, збереження довільної уваги у період фантазування, можливості керувати фантазіями, наявності критичного ставлення до фантазій.

Усунення синдрому виконується у межах лікування основного захворювання – шизофренії, розлади особистості, органічного ураження нервової системи. Комплексний терапевтичний підхід включає:

• Застосування медикаментів. Залежно від належності синдрому до основного розладу підбирається поєднання психотропних препаратів, нейролептиків, транквілізаторів, антидепресантів, ноотропів. Схема лікування, дозування визначаються лікарем індивідуально.
• Дитяча психотерапія Використовуються методи гештальт-терапії, спрямовані на розвиток самоусвідомлення, та поведінкові методи, що дозволяють переорієнтувати пацієнта з фантазій на зовнішню ситуацію. p align=”justify”> Робота проводиться в період ремісії основної хвороби. Додатково здійснюється корекція емоційного стану, формування адекватної самооцінки.
• Соціальна реабілітація. Завершальним етапом є реабілітаційні заходи. Психологи, педагоги, батьки організують умови прийняття дитини соціальними групами. По можливості поновлюється відвідування дитячого садка, школи. Підбираються цікаві заняття, що утримують увагу на реальності – групові види спорту, танці.

По глибині ураження психічних функцій розрізняють фантазування невротичного рівня та бредоподібні фантазії психотичного рівня. Прогноз найсприятливіший при синдромі невротичного типу. Успішна корекція можлива завдяки відносно критичним здібностям, можливості встановити продуктивний контакт. При психотичних розладах лікування триваліше: необхідно усунути продуктивну симптоматику, на етапі ремісії проводити основну терапію. Профілактика синдрому полягає у регулярному медичному спостереженні за перебігом основної патології, попередженні загострень. З боку батьків необхідна правильна організація дозвілля: варто уникати хвилюючих подій, що турбують, вибирати заняття, що вимагають постійної активної уваги дитини (групові ігри, спорт).