Синдром подразненого кишечнику

Синдром подразненого кишечнику (СПК) — це хронічний функціональний розлад шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Цей синдром характеризується рядом симптомів, включаючи біль у животі, здуття, діарею чи запор, без органічної причини.

СПК є поширеним хронічним захворюванням, що діагностується у близько 10–20% дорослого населення в розвинених країнах. Це хронічне захворювання товстої та тонкої кишки, що характеризується болем у животі та порушенням частоти та консистенції стулу. При всіх цих симптомах захворювання не пов’язане з органічними або біохімічними змінами в організмі. СПК частіше діагностується у жінок, ніж у чоловіків, і часто симптоми посилюються під час менструації.

Одна з особливо інтригуючих особливостей СПК полягає в тому, що його причина досі залишається невідомою. Деякі дослідження вказують на можливий зв’язок із психічними розладами, оскільки у 70–90% хворих із СПК виявляють різні психологічні проблеми.

Клінічна картина

Точна причина СПК залишається незрозумілою, але вважається, що це багатофакторне захворювання. До можливих чинників належать порушення моторної функції ШКТ, чутливість кишкових стінок, порушення мікробіоти кишечнику, психосоціальний стрес та харчова непереносимість.

СПК є складним захворюванням, яке може виявлятися у різних формах. Згідно з Римськими критеріями IV, основні форми СПК класифікуються на основі домінуючих симптомів та характеристик калу. Ці форми включають варіанти з діареєю, із запором та змішану форму.

1. Форма з діареєю: ця форма характеризується рідким або напіврідким калом, позиви до дефекації виникають раптово, особливо після їди, стресу або вранці. Біль у животі може бути гострим і спастичним.
2. Форма із запором: у пацієнтів із цією формою частота випорожнень знижена, а кал може бути твердим і грудкоподібним. Кількість калу при дефекації може бути значною, проте після зазвичай виникає відчуття неповного випорожнення кишечнику.
3. Змішана форма: у деяких пацієнтів чергуються періоди діареї та запору. Ця форма характеризується симптомами обох попередніх форм.

До додаткових симптомів можуть належати метеоризм, домішки слизу в калі, нудота, блювання та печія. При фізичному огляді значних відхилень від норми зазвичай не виявляють, хоча у деяких пацієнтів можлива чутливість у ділянці сигмовидної кишки.

СПК є рецидивним захворюванням, але, незважаючи на дискомфорт, воно зазвичай характеризується легким перебігом і не призводить до серйозних наслідків, таких як кахексія.

Діагностика

Допоміжні дослідження

При діагностиці СПК необхідно виключити можливі органічні причини скарг пацієнта. У цьому контексті допоміжні дослідження відіграють ключову роль. Нижче наведено огляд основних діагностичних методів:

1. Загальний аналіз крові (ЗАК): допомагає оцінити стан здоров’я пацієнта.
2. С-реактивний білок (СРБ) у плазмі крові або кальпротектин у калі: ці тести можуть бути призначені при формі СПК з діареєю для виявлення запальних процесів.
3. Біохімічні дослідження крові: надають інформацію про функціонування різних органів та систем.
4. Визначення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) (при формі з діареєю): цей аналіз може бути призначений у разі підозри на гіпертиреоз.
5. Серологічні дослідження, спрямовані на діагностику целіакії: ці тести можуть виявити аутоімунне захворювання, яке може імітувати симптоми СПК.
6. Аналіз калу на бактеріальну інфекцію та паразитарну інвазію: призначається при формі з діареєю для виключення інфекційних причин.
7. Тест толерантності до лактози або безлактозна дієта: ці методи можуть допомогти виявити непереносимість лактози.
8. Колоноскопія: показана для осіб віком від 50 років і для осіб молодшого віку з певними симптомами. Під час процедури можуть бути взяті біоптати для виключення мікроскопічних колітів.
9. Ендоскопія верхнього відділу ШКТ: може бути проведена при диспепсії або підозрі на целіакію.
10. Інші дослідження, що доповнюють: залежно від клінічної ситуації можуть бути призначені додаткові тести.

Ці допоміжні дослідження забезпечують комплексний підхід до діагностики СПК, дозволяючи лікарям точно діагностувати захворювання та розробити найефективніший план лікування.

Діагноз СПК зазвичай встановлюють на основі клінічних критеріїв, таких як Римські критерії IV, та виключення інших органічних причин симптомів. Однак можуть бути потрібні додаткові дослідження, такі як колоноскопія або дослідження плазми крові, щоб виключити інші захворювання.

Діагностичні критерії

Згідно з Римськими критеріями IV, для встановлення діагнозу необхідно, щоб рецидивуючий біль у животі вперше виник не менше 6 міс тому і відмічався протягом останніх 3 міс, в середньому не менше 1 дня на тиждень. Крім того, біль повинен відповідати мінімум двом із наступних критеріїв:

1. Зв’язок зі стулом: біль пов’язаний з актом дефекації.
2. Зв’язок із частотою випорожнень: біль пов’язаний зі зміною частоти випорожнень, що не залежить від того, це діарея чи запор.
3. Зв’язок із формою випорожнень: біль пов’язаний зі зміною форми калу.

СПК необхідно диференціювати з іншими можливими причинами скарг, такими як рецидивна діарея або запор. Важливо також враховувати симптоми так званих «червоних прапорців», які можуть вказувати на органічну хворобу. Ці симптоми включають:

• лихоманку;
• зменшення маси тіла;
• кров у калі;
• анемію;
• відхилення під час об’єктивного обстеження;
• рак або запальні захворювання кишечнику в сімейному анамнезі.

Слід також пам’ятати, що СПК може супроводжувати інші захворювання ШКТ, що може ускладнити його діагностику.

Діагностика СПК потребує ретельного підходу та врахування різних факторів. Римські критерії IV надають чіткі рекомендації для діагностики, але лікарі повинні також враховувати можливість інших захворювань та проводити диференційну діагностику. Це забезпечує точне визначення захворювання та дозволяє розробити найбільш ефективний план лікування для кожного пацієнта.

Лікування

Лікування СПК індивідуальне та може включати дієтичні зміни, застосування пробіотиків, антидепресантів, інших препаратів та психотерапію. Мета лікування — зменшення вираженості симптомів та покращання якості життя пацієнта.

1. Загальні принципи та підходи

СПК є складним захворюванням, при лікуванні якого необхідний індивідуальний підхід. Ось ключові аспекти, які слід враховувати під час розробки плану лікування:

• співпраця з пацієнтом: основою успішного лікування СПК є встановлення довірчих відносин між лікарем та пацієнтом. Важливо пояснити пацієнтові природу його симптомів і переконати його в тому, що захворювання, хоч і може викликати дискомфорт, не є серйозним чи життєзагрозливим (наприклад відсутній ризик раку);
• лікування: стандартний курс лікування зазвичай триває 3–6 міс і може включати дієтичні рекомендації, застосування пробіотиків, спазмолітиків та інших препаратів.

Психологічне лікування: якщо стандартне лікування не приносить бажаного терапевтичного ефекту і симптоми пов’язані зі стресом або емоційними розладами, у цьому випадку може бути необхідним психологічне лікування. Можливі методи включають:

• когнітивно-біхевіоральну терапію: допомагає пацієнтам усвідомити та змінити негативні розумові патерни та поведінку;
• гіпнотерапію: може використовуватися для зменшення вираженості стресу та симптомів через релаксацію;
• релаксаційний тренінг: вчить пацієнтів технікам розслаблення, які можуть допомогти контролювати симптоми.

2. Дієта

Лікування СПК часто починається з корекції дієти. Правильне харчування може суттєво зменшити вираженість симптомів захворювання та покращити якість життя пацієнта. Ось ключові дієтичні рекомендації.

Регулярне харчування: приймати їжу потрібно регулярно і без поспіху. Це допомагає покращити травлення та зменшити дискомфорт.

Корекція кількості харчової клітковини: якщо домінує запор, рекомендується збільшити кількість харчової клітковини у раціоні. Однак слід враховувати, що у деяких хворих харчова клітковина може, навпаки, збільшити вираженість симптомів, а в деяких осіб зменшення вираженості симптомів може настати не раніше, ніж через 2–3 тиж.

Уникати вживання певних продуктів: деякі продукти можуть викликати або збільшувати вираженість симптомів СПК. Слід уникати:

• продуктів із високим вмістом вуглеводів (наприклад квасоля, різні види капусти);
• речовин, які погано всмоктуються, легко піддаються ферментації (наприклад сахароза, фруктоза, сорбіт, лактоза);
• кави та алкоголю, оскільки вони можуть подразнювати кишечник;
• продуктів, що спричиняють гіперчутливість до глютену, якщо це не пов’язано із целіакією.

Дієта є важливим елементом у лікуванні СПК і може бути основною тактикою першої допомоги. Індивідуальний підхід до кожного пацієнта та визначення його специфічних потреб та реакцій на певні продукти можуть зробити дієтичну корекцію найбільш ефективною. Пацієнту може бути необхідна консультація з дієтологом або лікарем, що спеціалізується на розладах травлення, для розробки індивідуального плану харчування.

3. Фармакологічне лікування

Фармакологічне лікування СПК є важливим компонентом комплексного підходу, особливо коли симптоми захворювання залишаються після психотерапії та модифікації дієти. Залежно від основних симптомів та форми СПК, лікування може включати такі препарати:

1. Форма із запором:

2. Форма з діареєю:

• рифаксимін: від 400 мг 2 р/добу (10 днів); до 550 мг 3 р/добу (14 днів);
• алосетрон: 0,5–1 мг 1 р/добу (4 тиж);
• рамосетрон: 5 мкг 1 р/добу;
• антидіарейні препарати: наприклад, лоперамід або дифеноксилат з атропіном.

3. Зменшення вираженості інших симптомів:

• Метеоризм: симетикон (80 мг 3 р/добу) або диметикон (100 мг 3 р/добу).
• Біль після їди: гіосцин (10–20 мг до їди) або м’ятна олія.
• Хронічний біль: наприклад, амітриптилін (10–50 мг перед сном), особливо при депресії та безсонні, або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), такі як пароксетин.

Фармакологічне лікування СПК має бути індивідуалізованим та адаптованим до потреб кожного пацієнта та його симптомів.

Для лікування СПК необхідний комплексний підхід, що враховує фізичні та психологічні аспекти захворювання. Взаємодія з пацієнтом, пояснення природи захворювання та застосування різних методів лікування можуть суттєво покращити якість життя пацієнта із СПК.

Сьогодні необхідно більше досліджень для розуміння справжніх механізмів цього захворювання та розробки ефективніших методів лікування.