Синдром Райлі-Дея

Синдром Райлі-Дея – Тяжка, генетично обумовлена ​​сенсорно-вегетативна невропатія. Симптомокомплекс включає поєднання дисфагії, блювання, зниженої поверхневої чутливості, вегетативної дисфункції, атаксії, недостатньої секреції слізної рідини. Діагностувати синдром Райлі-Дея допомагає проведення гістамінової проби та ДНК-аналізу, виключення іншої патології за допомогою нейросонографії або МРТ. Терапія симптоматична, спрямована на усунення блювання, відшкодування втрат рідини, нормалізацію артеріального тиску, зменшення м’язової гіпотонії, нейропсихологічну корекцію.

Синдром Райлі-Дея носить ім’я американських педіатрів, що вперше описали його в 1949 році. Епонімічну назву було введено у 1964 році. Крім нього щодо даної патології застосовуються терміни «сімейна дизавтономія» та «спадкова сенсорно-вегетативна невропатія III типу» (НСВН тип III). Синдром Райлі-Дея поширений переважно серед євреїв ашкеназі. У тому популяції він зустрічається з частотою 1 випадок на 10-20 тис. населення. Захворювання є поєднанням важкої вегетативної дисфункції та чутливих порушень, у 40% випадків супроводжується судомними пароксизмами, призводить до затримки психомоторного розвитку дитини. Через відсутність специфічної терапії до чверті пацієнтів гинуть протягом 1-го року життя. У зв’язку з поліморфністю проявів та складністю лікування сімейна дизавтономія становить серйозну проблему для сучасної неврології та педіатрії.

Нині патогенез сімейної дизавтономії не відомий. Передбачається, що субстратом захворювання є порушення метаболізму, зокрема норадреналіну — базового нейротрансмітера симпатичних синапсів. Згідно з іншою гіпотезою, синдром Рейлі-Дея пов’язаний з надмірним накопиченням у нервово-м’язових синапсах ацетилхоліну та блокуванням проходження нервового імпульсу до м’язових волокон. Патоморфологічно спостерігаються дегенеративні зміни та зони демієлінізації в синаптичних гангліях, задніх стовпах та корінцях спинного мозку, вестибулярному та трійчастому нервах, у ретикулярній формації, стовбурі головного мозку.

Останні дослідження у галузі генетики дозволили встановити, що спадковий характер патології детермінований генетичним дефектом у локусі 9q31 9-ї хромосоми. У 95,5% пацієнтів виявлено однотипний дефект гена ГКВКАР, в інших визначено ще 2 мутації, що рідко зустрічаються. Успадковується синдром Рейлі-Дея за аутосомно-рецесивним механізмом. Якщо обоє батьків є носіями патологічного гена, то ймовірність народження хворої дитини становить 25%.

Як правило, клінічні прояви сімейної дизавтономії з’являються одразу після народження дитини. Діти слабо кричать, у них спостерігається генералізована м’язова гіпотонія та зниження рефлексів новонароджених. Спочатку на перший план виходять проблеми з годуванням: відзначаються утруднене ковтання (дисфагія) та ссання, циклічні відрижки, часті блювання. На фоні дисфагії може виникнути аспіраційна пневмонія. Блювота може спровокувати шлункову кровотечу; у таких випадках у блювотних масах спостерігається домішка крові.

Проблеми з харчуванням зберігаються протягом усього дитячого періоду, можуть призвести до розвитку гіпотрофії та відставання дитини у фізичному розвитку. У віці до 5 років у дітей спостерігається пароксизми апное, що часто призводять до розвитку синкопальних станів (непритомності). У 40% дітей відзначаються тоніко-клонічні генералізовані епіприступи, які в ряді випадків асоціюються з гіпертермією або гіпоксією, що зумовлена ​​дихальними розладами.

Вегетативная дисфункция проявляется гипергидрозом, обильной саливацией, расстройством терморегуляции с периодическими беспричинными подъемами температуры тела (иногда – гипотермией), лабильностью артериального давления (транзиторной артериальной гипертензией, артериальной гипотонией при переходе в вертикальное положение), постоянным похолоданием, цианозом и трофическими изменениями кожи дистальных отделов конечностей , чергуванням діареї та запорів, зниженою секрецією сльози.

Останній симптом стає очевидним після 3-місячного віку. У нормі в цей період плач починає супроводжуватися сльозотечею, а у дітей, які мають синдром Райлі-Дея, сльозотеча відсутня або різко знижена. Зниження продукції сльози найчастіше призводить до виникнення виразкового кератиту. Внаслідок розладу вегетативної іннервації периферичних судин на шкірі періодично з’являються еритематозні плями. У віці 4-5 років з’являються затяжні вегетативні кризи тривалістю кілька днів. Вони супроводжуються профузним потовиділенням, блюванням кожні 25-30 хв., Занепокоєнням, підйомом артеріального тиску, появою плямистої еритеми.

Порушення чутливості проявляються відсутністю больового та температурного сприйняття шкіри та здатності розрізняти кілька однакових подразників, що одночасно впливають на різні ділянки поверхні шкіри. Глибокі види чутливості (вібраційне, м’язово-суглобове відчуття) менш порушені. Сенсорні порушення сприяють частому травматизму дитини. З віком до вегетативних та сенсорних розладів приєднується атаксія, яка стає помітною, коли дитина починає ходити. Хода відрізняється повільністю та незграбністю, що, ймовірно, пов’язане із сенсорними порушеннями.

Найчастіше синдром Райлі-Дея супроводжується деякою затримкою психічного розвитку, помірним зниженням когнітивної сфери. У дітей (особливо у дівчаток) спостерігається пізніше статеве дозрівання. Типові нечіткість і гугнявий відтінок мови. З віком до клінічної картини захворювання приєднуються поліневропатії. Більшість пацієнтів розвивається прогресуючий сколіоз. Діти ставляться до часто хворіють, оскільки схильні до різних інфекційних процесів. Особливо часто у них виникають запальні ураження дихальних шляхів: трахеобронхіти та пневмонії.

Діагноз базується на характерному поєднанні клінічних симптомів (вегетативна дисфункція, сенсорні розлади, знижена слізна секреція, блювання, атаксія) та їх виникнення у ранньому дитячому віці. Для оцінки психічного розвитку призначається нейропсихологічне обстеження. З додаткових досліджень діагностичну цінність є гістаміновий тест. У нормі внутрішньошкірне введення розчину гістаміну спричиняє почервоніння шкіри на 1-3 см навколо місця ін’єкції. Відсутність будь-якої реакції підтверджує синдром Райлі-Дея.

Апаратні дослідження проводяться з метою унеможливлення іншої патології нервової системи. Грудним дітям призначають нейросонографію через тім’ячко, дітям старшого віку – МРТ головного мозку. При сімейній дизавтономії дані обстеження не виявляють патологічних відхилень. Диференціальний діагноз проводиться з іншими спадковими поліневропатіями та вродженими імунодефіцитами. Пацієнтам рекомендовано консультацію генетика та ДНК-діагностика. Проведення генеалогічного дослідження підтверджує аутосомно-рецесивний тип наслідування.

Специфічна терапія не розроблена, оскільки відсутні чіткі уявлення про патогенез захворювання. Можливо, майбутнє лікування сімейної дизавтономії знаходиться у сфері генної терапії. На сьогоднішній день здійснюється симптоматичне підтримуюче лікування, яке потребує участі відразу кількох фахівців: невролога, гастроентеролога, ортопеда, офтальмолога, педіатра. При блюванні компенсація втраченої рідини проводиться шляхом інфузійної терапії, як протиблювотний засіб призначається хлорпромазин. При артеріальній гіпертензії здійснюється гіпотензивна терапія. Для зменшення м’язової гіпотонії та запобігання розвитку сколіозу рекомендовано ЛФК, заняття на спеціальних тренажерах, масаж. При затримці психічного розвитку показано нейропсихологічну корекцію.

На жаль, синдром Райлі-Дея має невтішний прогноз. Близько чверті хворих гинуть у ранньому дитячому віці через важкі порушення харчування або інтеркурентні інфекції переважно дихальних шляхів. У ряді випадків при комплексній симптоматичній терапії та адекватному догляді пацієнти доживають до 35-річного віку.