Синдром Робінова

Синдром Робінова – це орфанне спадкове захворювання, яке характеризується затримкою зростання з множинними фенотиповими аномаліями. Патологія виникає при аутосомно-рецесивному та аутосомно-домінантному наслідуванні мутацій. Хвороба характеризується мезомелічною карликовістю, патогномонічними вродженими вадами будови особи, відставанням у розвитку. З діагностичною метою проводять спеціальні молекулярно-генетичні дослідження, застосовуються різні методи візуалізації. При синдромі Робінова можливе лише симптоматичне лікування: хірургічна корекція аномалій розвитку, нейропсихологічна програма реабілітації хворих.

Мезомелічна карликовість була описана в 1969 р. американським генетиком М. Робінов у співпраці з лікарями Ф. Сільверманом та Х. Смітом, тому в деяких медичних джерелах хворобу називають синдромом Робінова-Сільвермана-Сміта. Патологія трапляється вкрай рідко – 1 випадок на 500 тис. новонароджених. Найбільша база даних про таких пацієнтів зібрана в США завдяки Фонду синдрому Робінова, який займається статистичною роботою, надає підтримку людям, які зіткнулися із цим захворюванням.

Завдяки досягненням сучасної генетики 2000 р. було встановлено точні генетичні передумови синдрому Робінова. Захворювання може успадковуватись за аутосомно-домінантним типом (коли хворий один з батьків), за аутосомно-рецесивним типом (якщо обидва батьки — носії мутантного гена). Розвиток мезомелійної карликовості викликано наступними генними дефектами:

• Мутації WNT5A, DVL1, DVL3. Усі три варіанти генетичних дефектів передаються аутосомно-домінантним шляхом. Такий тип синдрому Робінова відрізняється менш вираженими аномаліями розвитку, має сприятливий прогноз для хворих.
• Мутації ROR2. Патологія цього гена успадковується аутосомно-рецесивним шляхом, викликає грубі внутрішньоутробні вади і, крім того, зазвичай поєднується з інтелектуальними розладами.

Головним фактором розвитку синдрому Робінова є близькі споріднені шлюби, при яких у популяції накопичується велика кількість мутацій, різко зростає ризик несприятливої ​​комбінації генетичного матеріалу батьків. Тому максимальне поширення хвороби спостерігається в Туреччині та Омані, де шлюби між родичами й досі зустрічаються досить часто. Вплив тератогенних факторів в ембріональному періоді вагітності не виключається, але точних наукових даних щодо цього питання поки немає.

Характерні клінічні прояви синдрому Робінова зумовлені порушеннями процесів дозрівання та диференціювання тканин, що виникають під час ембріонального розвитку дитини. При аутосомно-домінантному типі синдрому в період ембріогенезу спостерігається недостатність протеїнів із групи WNT, які необхідні для правильного формування сполучної тканини та утворення скелета.

Для аутосомно-рецесивного варіанта хвороби характерні мутації гена, що відповідає за роботу тирозинкіназного рецептора, розташованого на поверхні всіх типів клітин організму ембріона. При недостатності ROR2 відбуваються грубі порушення росту та розмноження клітин, змінюються біохімічні реакції клітинного метаболізму. Внаслідок таких мутацій страждає кісткова та хрящова тканина, а також тканини внутрішніх органів.

Ознаки патології чітко видно відразу після пологів. Особливості черепно-лицьової будови включають великий розмір голови (макроцефалію), великі опуклі очі, короткий кирпатий ніс з розширеними ніздрями і вдавленим перенісся. Також у дитини помітні великий рот (макростомія), оголені передні зуби у спокійному стані, недорозвинена нижня щелепа (мікрогнатія). Найчастіше спостерігається випуклий високий лоб, низько розташовані вуха.

Типові порушення будови тіла полягають у мезомелії – недорозвинення середніх ділянок верхніх та нижніх кінцівок (передпліччя, гомілки). Аномалії розвитку скелета доповнюються брахідактилією (короткопалістю), вродженим сколіозом, що спричинений вадами будови грудних та шийних хребців. У міру дорослішання дитини стає заміною затримка росту, надмірна вага.

Синдром Робінова, як правило, супроводжується порушеннями статевого розвитку: у дівчаток виявляється недорозвинення клітора та великих статевих губ, у хлопчиків – тяжка гіпоплазія статевого члена. Якщо захворювання пов’язане з аутосомно-домінантним типом мутації, клінічні симптоми виражені негаразд інтенсивно, відсутня патологічна повнота, а статевий розвиток перебуває у межах норми.

Синдрому Робінова нерідко супроводжують соматичні хвороби, спричинені порушеннями внутрішньоутробного розвитку. До типових ускладнень відносять гідронефроз з наступною атрофією органу, аномалії форми, розміру чи становища нирок. Нерідко діагностуються вроджені пахвинні чи пупкові грижі. У 10% хворих розвиваються вроджені вади серця та великих судин.

Близько 20% пацієнтів із синдромом Робінова мають порушення психічного розвитку на кшталт розумової відсталості легкого або середньотяжкого ступеня. У поєднані із вираженими аномаліями скелета це порушує соціалізацію дітей, провокує серйозні психологічні проблеми. Внаслідок скелетних аномалій такі хворі нездатні до більшості видів трудової діяльності, тому вони потребують медико-соціальної допомоги.

Найчастіше фенотипові ознаки синдрому Робінова визначаються ще в період внутрішньоутробного розвитку при плановому ультразвуковому скринінгу. Проте дослідження не дає 100% ймовірності діагнозу, тому обстеження продовжується після народження дитини. Щоб встановити мезомелічну карликовість, лікареві потрібне повне фізикальне обстеження пацієнта та наступні інструментально-лабораторні методи:

• Рентгенографія скелета. Рентгенологічне дослідження демонструє характерне мезомелічне скорочення кінцівок, різноманітні аномалії лицевого черепа та інші відхилення від фізіологічної норми.
• УЗД серця. Враховуючи високу частоту серцевих вад у хворих на синдром Робінова, ультразвукове сканування та консультація кардіолога (якщо це необхідно) є важливим етапом діагностики.
• УЗД органів живота. Інструментальна візуалізація використовується для оцінки структурно-функціональних особливостей нирок, сечовивідних шляхів, підтвердження діагнозу при виявленні гриж передньої черевної стінки.
• Генетичне тестування. p align=”justify”> Молекулярно-генетичний аналіз методом автоматичного секвенування проводиться для діагностики хвороби Робінова, з’ясування її клінічного варіанту, що важливо для оцінки прогнозу захворювання.

Специфічних методів терапії відсутні. Медикаментозна терапія при цьому захворюванні є неефективною, проте вона може застосовуватися при супутніх соматичних аномаліях для стабілізації стану пацієнта. Основну роль лікуванні таких хворих грає допомогу пластичних і щелепно-лицевих хірургів максимально можливого усунення скелетних аномалій. Доцільно проведення наступних типів операцій:

• екстракраніальна або інтракраніальна корекція гіпертелоризму;
• корекція положення нижньої щелепи з її фіксацією пластинами та встановленням імплантатів для додавання об’єму, що бракує;
• стоматологічні операції на відновлення нормального прикусу;
• корекція довжини кінцівок за допомогою хірургічної реконструкції

Операції виконуються, починаючи з раннього віку дитини, причому кожен тип втручання має власні тимчасові рамки і показання. Для максимально повного усунення недоліків зовнішності пацієнтам потрібні складні багатоетапні втручання. За наявності життєзагрозних вад хірургічне лікування рекомендовано розпочати у ранні терміни, щоб відновити функціонування організму.

Якщо синдром Робінова супроводжується інтелектуальними порушеннями, хворим потрібна допомога освітян-дефектологів. За легкого ступеня розладів діти успішно навчаються за спеціальними програмами, зберігають працездатність. При середньотяжкій вираженості порушень мовленнєвий і психічний розвиток значно знижено, тому суть реабілітації полягає в прищепленні пацієнту навичок самообслуговування.

Синдром Робінова істотно не впливає на тривалість життя, але значно погіршує його якість, особливо при несвоєчасному проведенні пластичних операцій корекції скелетних аномалій. За багатоетапної хірургічної допомоги вдається досягти природної зовнішності, покращити функціональні можливості скелета. У пацієнтів, які страждають на мезомелічну карликовість і супутні соматичні вади, прогноз несприятливий.

Якщо в сім’ї були випадки діагностованого синдрому Робінова або карликовості, ймовірно пов’язаної з генетичними патологіями, перед плануванням дитини потрібна консультація генетика. При обстеженні обох партнерів проводиться аналіз типові мутації, виходячи з результатів яких встановлюється ризик народження хворого дитини. Надалі такі пари підлягають генетичному консультуванню під час вагітності.