Синдром Тітце

Синдром Тітце – Захворювання з групи хондропатій, що супроводжується асептичним запаленням одного або декількох верхніх реберних хрящів в області їх зчленування з грудиною. Проявляється локальною хворобливістю в місці поразки, що посилюється при тиску, пальпації та глибокому диханні. Як правило, виникає без видимих ​​причин, у ряді випадків може відзначатися зв’язок з фізичними навантаженнями, операціями в області грудної клітки і т.д. досліджень. Лікування зазвичай консервативне: НПЗЗ, блокади, фізіотерапія.

Синдром Тітце (реберно-хрящовий синдром, реберний хондрит) – асептичне запалення одного або кількох реберних хрящів у ділянці їх з’єднання з грудиною. Зазвичай страждають ІІ-ІІІ, рідше – І та ІV ребра. Як правило, процес захоплює 1-2, рідше – 3-4 ребра. У 80% випадків відзначається одностороння поразка. Захворювання супроводжується припухлістю та болем, часом – іррадіює в руку або грудну клітину. Причин розвитку до кінця не вивчені. Лікування консервативне, результат сприятливий.

Хвороба зазвичай розвивається у віці 20-40 років, хоча зафіксовано і раніше початок – у віці 12-14 років. За даними більшості авторів чоловіки та жінки страждають однаково часто, проте деякі дослідники відзначають, що у дорослому віці синдром Тітце частіше виявляється у жінок.

Хоча причини виникнення синдрому Тітце зараз остаточно не з’ясовані, є кілька теорій, пояснюють механізм розвитку цього захворювання. Найбільш популярною є травматична теорія. Багато пацієнтів, які страждають на синдром Тітце, є спортсменами, займаються важкою фізичною працею, страждають на гострі або хронічні захворювання, що супроводжуються важким надсадним кашлем, або мають травму ребер в анамнезі.

Прихильники цієї теорії вважають, що через пряму травму, постійні мікротравми або перевантаження плечового поясу пошкоджуються хрящі, на межі кісткової та хрящової частини виникають мікропереломи. Це стає причиною подразнення надхрящниці, з малодиференційованих клітин якої утворюється нова хрящова тканина, яка дещо відрізняється від нормальної. Надмірна хрящова тканина здавлює нервові волокна і стає причиною виникнення больового синдрому. В даний час травматична теорія найбільш визнана у науковому світі і має найбільше підтверджень.

Інфекційно-алергічна теорія. Послідовники даної теорії знаходять зв’язок між розвитком синдрому Тітце та перенесеними незадовго до цього гострими респіраторними захворюваннями, що спровокували зниження імунітету. На користь цієї теорії також може свідчити частіший розвиток захворювання у осіб, які страждають на наркотичну залежність, а також у пацієнтів, які в недавньому минулому перенесли операції на грудній клітці.

Аліментарно-дистрофічна теорія. Передбачається, що дегенеративні порушення хряща виникають внаслідок порушення обміну кальцію, вітамінів групи С і В. Цю гіпотезу висловлював сам Тітце, який вперше описав цей синдром у 1921 році, проте в даний час теорія відноситься до категорії сумнівних, оскільки не підтверджується об’єктивними даними.

Пацієнти пред’являють скарги на гострі або поступово наростаючі болі, які локалізуються у верхніх відділах грудної клітки, поряд із грудиною. Болі зазвичай бувають односторонніми, посилюються при глибокому диханні, кашлі, чханні та рухах, можуть віддавати в плече, руку або грудну клітину на стороні ураження. Іноді больовий синдром короткочасний, проте частіше буває постійним, тривалим і турбує пацієнта роками. При цьому відзначається чергування загострень та ремісій. Загальний стан у період загострення не страждає. При огляді визначається виражена локальна болючість при пальпації та натисканні. Виявляється щільна, чітка припухлість веретеноподібної форми розміром 3-4 см.

Діагноз синдрому Тітце виставляється фахівцем у сфері травматології та ортопедії на підставі клінічних даних, після виключення інших захворювань, які могли стати причиною появи болю у грудній клітці. І одним з основних симптомів, що підтверджують діагноз, стає наявність характерної чіткої та щільної припухлості, що не виявляється більше за жодного захворювання.

У ході диференціальної діагностики виключають гостру травму, захворювання серцево-судинної системи та внутрішніх органів, які могли спричинити подібну симптоматику, у тому числі – різні інфекційні захворювання та вже згадані злоякісні новоутворення. При необхідності пацієнта направляють на аналізи крові, МРТ, КТ, УЗД та інших досліджень.

При рентгенологічному дослідженні динаміці вдається виявити нерізкі зміни структури хряща. На початкових етапах патологія не визначається. Через деякий час стає помітним потовщення і передчасне звапніння хряща, поява кісткових і вапняних глибок по краях. Ще через кілька тижнів на передніх кінцях кісткової частини уражених ребер з’являються невеликі періостальні відкладення, через що ребро трохи потовщується, а міжреберний простір звужується. На пізніх стадіях виявляється злиття хрящових та кісткових відрізків ребер, що деформує остеоартроз реберно-грудинних зчленувань та кісткові розростання.

Рентгенографія при синдромі Тітце не має самостійного значення в момент постановки діагнозу, оскільки перші зміни на рентгенограмах стають помітними лише через 2-3 місяці від початку захворювання. Однак це дослідження відіграє велику роль за винятком всіляких злоякісних пухлин, як первинних, так і метастатичних.

У сумнівних випадках показано комп’ютерну томографію, яка дозволяє виявляти зміни, характерні для синдрому Тітце на більш ранніх стадіях. Також у ході диференціальної діагностики зі злоякісними новоутвореннями може виконуватися сканування Tc та Ga та пункційна біопсія, при якій визначаються дегенеративні зміни хряща та відсутність елементів пухлини.

Особливу настороженість через свою широку поширеність у дорослих хворих викликають можливі серцево-судинні захворювання і насамперед – ішемічна хвороба серця. Для ІХС характерні короткочасні болі (у середньому напад стенокардії триває 10-15 хвилин), тоді як при синдромі Тітце болі можуть зберігатися протягом годин, днів і навіть тижнів. На відміну від синдрому Тітце, при ішемічній хворобі больовий синдром усувається препаратами з групи нітрогліцерину. Для остаточного виключення серцево-судинної патології виконується низка аналізів та інструментальних досліджень (ЕКГ та ін.).

Синдром Тітце також доводиться диференціювати від ревматичних захворювань (фіброзиту, спондилоартриту, ревматоїдного артриту) та місцевих поразок хрящів та грудини (костохондриту та ксифоїдалгії). Для виключення ревматичних хвороб виконується низка спеціальних аналізів. Про костохондрит свідчить відсутність гіпертрофії реберного хряща, про ксифоідалгію – біль у ділянці мечоподібного відростка грудини, що посилюються при натисканні.

У ряді випадків синдром Тітце за своєю клінічною картиною може нагадувати міжреберну невралгію (і для того, і для іншого захворювання характерні тривалі болі, що посилюються при рухах, чханні, кашлі та глибокому диханні). На користь синдрому Тітце свідчить менш виражений больовий синдром, наявність щільної припухлості в ділянці реберних хрящів та відсутність зони оніміння по ходу міжреберного проміжку. Зміни у біохімічному складі крові, загальних аналізах крові та сечі при синдромі Тітце відсутні. Імунні реакції у нормі.

Лікування здійснюється ортопедами-травматологами. Хворі перебувають на амбулаторному спостереженні, госпіталізація зазвичай не потрібна. Пацієнтам призначають місцеве лікування з використанням мазей та гелів, що містять нестероїдні протизапальні препарати. Також застосовуються компреси з димексидом. При вираженому больовому синдромі прописують нестероїдні протизапальні засоби та знеболювальні препарати для прийому внутрішньо.

При стійких болях у поєднанні з ознаками запалення, які не вдається купірувати прийомом анальгетиків та нестероїдних протизапальних препаратів, гарний ефект забезпечує введення новокаїну з гідрокортизоном та гіалуронідази у уражену ділянку (блокада грудного м’яза). Крім того, застосовується фізіотерапевтичне лікування, рефлексотерапія та мануальна дія.

Вкрай рідко, при наполегливому перебігу захворювання та неефективності консервативної терапії потрібне оперативне лікування, яке полягає в піднадкістковій резекції ребра. Хірургічне втручання проводиться під загальним або місцевим знеболенням в умовах стаціонару.