Синдром цитолізу

Синдром цитолізу – це клініко-лабораторний симптомокомплекс, який характеризується підвищенням печінкових ферментів АЛТ та АСТ. Стан є компонентом багатьох печінкових та позапечінкових захворювань. Синдром здебільшого характеризується безсимптомним перебігом. Клінічні прояви неспецифічні: біль і тяжкість праворуч у підребер’ї, диспепсичні явища, загальна інтоксикація організму. Для діагностики проводяться біохімічні печінкові проби, уточнити діагноз допомагають дослідження маркерів вірусних гепатитів, коагулограми, УЗД печінки. Лікування включає гепатопротектори, етіотропні та патогенетичні препарати.

Синдром не є самостійною нозологічною одиницею і спостерігається при різних поразках шлунково-кишкового тракту та інших органів. Іноді хворобу називають «неспецифічним», або «неуточненим гепатитом», наголошуючи на її запальній природі. Справжня частота патології невідома, оскільки в багатьох випадках синдром цитолізу діагностується при зверненні з іншого приводу. Стан частіше виникає у жінок у постменопаузальному періоді, серед чоловіків пік захворюваності посідає середній вік.

Синдром цитолізу – поліетиологічний стан, який викликається печінковими та позапечінковими причинами. Захворювання зазвичай поєднується з іншими патологічними синдромами – холестазом, імунним запаленням, печінково-клітинною недостатністю. У клінічній гастроентерології виділяють кілька груп причинних факторів, що провокують синдром ушкодження печінкових клітин з виходом внутрішньоклітинних ферментів у кровотік:

• Інфекційні процеси. Вірусні гепатити – найпоширеніша причина ураження печінкової паренхіми, що супроводжується деструкцією гепатоцитів. Цитоліз зустрічається як при гострих запаленнях печінки, так і загострення хронічного гепатиту. Синдром також діагностується при паразитарних інвазіях: амебіазі, лямбліозі.
• Жирова хвороба печінки. Неалкогольна та алкогольна ЗБП – головний неінфекційний етіологічний фактор цитолізу. Синдром руйнування печінкової тканини обумовлений токсичністю ліпопротеїдів або метаболітів етанолу, які у підвищеній кількості потрапляють до печінки із системи ворітної вени.
• Холестатичні патології. При затримці виділення жовчі, крім підвищення рівня холестерину та лужної фосфатази, спостерігається синдром цитолізу. Руйнування гепатоцитів спричинене токсичним впливом жовчних кислот. Найчастіше холестаз пов’язаний із жовчнокам’яною хворобою.
• Лікарська поразка. Внаслідок поліпрагмазії значно зросла поширеність токсичних медикаментозних гепатитів – до 2-5%. Більшість із них протікають субклінічно, але у будь-якому випадку виявляється цитолітичний синдром із підвищенням рівня печінкових ензимів.

Зростання показників амінотрансфераз характерне і позапечінкових етіологічних чинників. До цих причин відносять спадкові та набуті м’язові захворювання, травми та некрози м’язів, порушення кислотно-основної рівноваги. Незалежними факторами ризику вважають гіперліпідемію, метаболічний синдром, спадкові хвороби накопичення (Гоше, Німанна-Піка). Поведінкові фактори включають зловживання смаженою та жирною їжею, використання води з невідомих джерел.

Амінотрансферази відносяться до універсальних ферментів, які поширені у всіх органах та тканинах. Найбільше їх кількість локалізовано всередині гепатоцитів. Вихід ферментів у системний кровотік реалізується за рахунок 3-х механізмів: прямої деструкції печінкових клітин, патологічного підвищення проникності клітинної мембрани та руйнування окремих органел.

Особливе місце у патофізіології синдрому цитолізу займає макроензимемія. Цей стан характеризується підвищеним виходом ферментів у кров на тлі їхнього зв’язування з імуноглобулінами та небілковими молекулами. Цитолітичний процес не тотожний некрозу гепатоцитів, тому часто має оборотний характер. Амінотрансферази не є токсичними для організму, а клінічні ознаки цитолізу зумовлені основним захворюванням.

У 70-80% випадків спостерігається безсимптомне чи малосимптомне збільшення рівня ферментів. Якщо у людини розвивається характерна клінічна симптоматика, вона спричинена загостренням чи прогресуванням етіологічного фактора цитолізу. Основний симптом – почуття тяжкості та тупі болі у правому підребер’ї. Больовий синдром спостерігається завжди чи провокується похибками в дієті, прийомом медикаментів.

Найчастіше хворого із синдромом цитолізу турбують нудота та почуття дискомфорту в животі після їжі, зниження апетиту. Вранці характерна поява гіркоти у роті. Рідше буває гірка відрижка, блювання шлунковим вмістом із домішками жовчі. Загальні симптоми представлені підвищеною стомлюваністю, головним болем. При тривалому перебігу процесу можливе зниження ваги.

Характерна ознака гепатитів – жовтяничний синдром з характерним фарбуванням шкірних покривів, слизових оболонок та склер. Жовтяниця має різний відтінок: від лимонно-жовтого до оранжевого або шафранового. Тривалість змін забарвлення шкіри внаслідок цитолізу варіює від тижня до місяця та більше. Одночасно з жовтяничністю змінюється забарвлення калу та сечі. Випорожнення набувають світло-жовтий або сіруватий колір, сеча стає темнішою.

Закономірний результат усіх печінкових хвороб за відсутності лікування – розвиток фіброзних змін, зумовлених хронічним запаленням. Згідно з печінковим континуумом (однотипною послідовністю стадій ураження органу незалежно від конкретної патології) близько 30% випадків гепатитів через 10 років призводять до цирозу печінки. Циротичні зміни у свою чергу провокує асцит, варикозне розширення вен, печінкову енцефалопатію.

При прогресуючому некрозі знижується обсяг функціонуючих гепатоцитів, що клінічно проявляється печінковою недостатністю. Стан супроводжується дистрофічними змінами всіх органів та тканин, кахексією. Тривале існування запальних процесів є незалежним фактором ризику гепатоцелюлярної карциноми, яка розвивається у 2-5% хворих через 10-20 років від початку захворювання.

Ознакою цитолітичного процесу є збільшення рівня АСТ та АЛТ у печінкових пробах понад 30-40 Од/л. За ступенем підвищення судять про біохімічну активність запалення: якщо кількість ферментів зростає менше, ніж у 5 разів – низька активність, у 5-10 разів – середня, більш ніж у 10 разів – висока. Також підвищується рівень ЛДГ₅ та ГГТП. Для уточнення етіології синдрому лікарі-гепатологи призначають додаткові методи діагностики:

• Аналіз на маркери гепатитів. Як скринінгове дослідження застосовують ІФА для визначення рівня антитіл до вірусів найбільш поширених гепатитів. При позитивних результатах виконується ПЛР виявлення генетичного матеріалу.
• Інші дослідження крові. У біохімічному аналізі за наявності цитолізу визначають підвищення рівня прямого та непрямого білірубіну. На зниження печінкових функцій вказує зменшення кількості альбумінів у крові. Рекомендовано коагулограму для оцінки показників протромбінового індексу.
• УЗД печінки. Сонографія – інформативне неінвазивне дослідження, яке проводиться для візуалізації стану печінкової паренхіми у пацієнтів із лабораторними ознаками синдрому цитолізу. На УЗД визначається набряклість та збільшення розміру органу, наявність об’ємних новоутворень. За допомогою ультразвуку можна виявити каміння у жовчних протоках.

Специфічне лікування відсутнє. Вибір терапевтичної схеми продиктований характером та тяжкістю основної патології, ступенем ушкодження паренхіми печінки. Основними напрямками терапії є:

• Гепатопротектори. Для терапії синдрому цитолізу активно застосовуються гепатопротектори рослинного, тваринного та синтетичного походження: препарати на основі метіоніну, орнітину, флавоноїдів.
• Етіотропне лікування. При інфекційних ураженнях використовують специфічні засоби – противірусні препарати та інтерферони при хронічних гепатитах, антипротозойні при амебіазі та лямбліозі.
• Патогенетичні засоби. Для дезінтоксикації організму проводиться інфузійна терапія глюкозо-сольовими розчинами. Якщо синдром цитолізу обумовлений печінковою недостатністю, доцільно призначати ентеросорбенти та лактулозу.

Прогноз визначається основною нозологічною формою та у більшості пацієнтів визначається як сприятливий. Прийом гепатопротекторів та етіотропних засобів дозволять досягти повного одужання або клініко-лабораторної ремісії. Першочергова профілактика синдрому цитолізу – корекція способу життя, що включає зниження маси тіла, обмеження жирної та калорійної їжі, відмова від алкоголю.