Синдром Ушера

Синдром Ушера – це генетичне захворювання, що рідко зустрічається, що протікає з вродженою сенсоневральною приглухуватістю, прогресуючим пігментним ретинітом і вестибулярною атаксією. Залежно від типу синдрому у пацієнтів є такі ознаки: значна втрата слуху чи глухота, зниження зору, порушення рівноваги, когнітивні розлади. Діагностика включає офтальмологічне (візометрія, офтальмоскопія, електроретинографія), отоневрологічне (аудіометрія, вестибулярні проби), генетичне обстеження. Лікування спрямоване на корекцію слуху (слухопротезування, КІ), підтримка зору (віт. А, Е, омега-3).

Синдром Ушера (синдром Ашера) – найчастіша причина спадкової сліпоглухоти. Його поширеність у популяції оцінюється у 3,2-6,2 випадки на 100 тис. населення (за іншими даними – 1:6000). Найбільша захворюваність відзначається серед євреїв-ашкеназі, франкоканадців, іспанських аргентинців, фінів та ін. Першовідкривачем захворювання вважається німецький офтальмолог А. фон Грефе. Однак своє «ім’я» синдром отримав на честь британського окуліста Ч. Ушера, який у 1914 р. вказав на спадковий характер хвороби. Молекулярно-генетичні механізми синдрому були розшифровані в 1995 р., що відкрило широкі можливості для вивчення.

Нині відомо понад десять генів, дефекти яких можуть призвести до розвитку синдрому Ушера. Всі ці гени, незважаючи на різну локалізацію та функцію, входять до складу трансмембранного білкового комплексу, що бере участь у переміщенні міозину, функціонуванні фоторецепторів сітківки, а також волоскових клітин равлика. Найчастіше мутації виявляються у наступних генах:

• CDH23 – “ген глухоти”, кодує білок кадгерін-23;
• MYO7A – ген міозину VIIA;
• PCDH15 – ген протокадгерину-15;
• USH1С – ген гармоніну;
• USH1G – ген анкіріноподібного білка;
• USH2A – ген ушеріна;
• ADGRV1 – ген адгезії G-білка;
• CLRN1 – ген кларину-1 та ін.

Синдром Ушера успадковується аутосомно-рецесивним шляхом від обох батьків, які є носіями дефектних генів. Найчастіше хворіють представники закритих етнічних груп, серед яких досить часті близькі родинні шлюби.

Білкові продукти, що кодуються названими генами, беруть безпосередню участь у розвитку та функціонуванні рецепторного апарату сітківки ока та внутрішнього вуха. Генетичні мутації призводять до порушення формування сприймаючого апарату – фоторецепторів та волоскових клітин, що супроводжується вродженими або рано дебютуючими порушеннями зорової, слухової та вестибулярної функції.

При синдромі Ушера на очному дні накопичуються гранули пігменту, які розповсюджуються від центру до периферії. Згодом відбувається звуження полів та зниження гостроти зору. Патологія також стосується структури внутрішнього вуха: відзначається атрофія спірального вузла, нервових волокон кортієва органу, судинної смужки равлика.

Синдром Ушера генетично неоднорідний. Виділяють 4 клінічні підтипи, що відрізняються молекулярно-генетичними механізмами, віком маніфестації та вираженістю симптоматики:

1. Тип 1. Пов’язаний з мутаціями у генах MYO7A, CDH23, PCDH15, USH1G, USH1C. Протікає найважче. Характерна вроджена глухота чи глибока приглухуватість. Вестибулярні порушення та ознаки пігментного ретиніту розвиваються до 5 років. Складає близько 30% всіх випадків.
2. Тип 2. Викликається мутаціями USH2A, DFNB31, ADGRV1. Супроводжується непрогресуючою приглухуватістю, погіршенням зору після 10 років. Вестибулярну функцію не порушено. Діагностується приблизно у 60% пацієнтів.
3. Тип 3. Пов’язаний із мутаціями гена CLRN1. Протікає з поступовим погіршенням слуху та зору, часто – з вестибулярною дисфункцією. Зміни сітківки розвиваються після 20 років. Виявляється у 3% хворих.
4. Тип 4. Атиповий варіант синдрому Ушера. Обумовлений дефектами генів HARS, PDZD7, CEP250, C2orf71, може успадковуватись Х-зчеплено.

Класична клінічна картина розвивається за 1-го типу синдрому Ушера. Вже в ранньому дитинстві у дитини діагностується важка сенсоневральна приглухуватість або повна глухота. Спостерігається затримка психомоторного розвитку, діти пізно починають ходити. У дошкільному віці виявляється зорова дисфункція: внаслідок посилення пігментного ретиніту швидко погіршується периферичний зір, розвивається нічна сліпота (гемералопія). Це проявляється утрудненням орієнтації у темряві, частими спотиканнями, зіткненнями з перешкодою (інша людина, дверний отвір, меблі).

Виникають вестибулярні розлади: запаморочення, порушення рівноваги, атактична хода. У деяких випадках може спостерігатися когнітивний дефіцит, психози. При інших типах хвороби Ушера зорові та слухові порушення розвиваються пізніше та виражені меншою мірою; вестибулярний синдром не відзначається.

Нейросенсорна приглухуватість та поступова втрата зору призводять до глибокої інвалідизації. Діти з синдромом Ушера потребують спеціального навчання, психолого-педагогічного супроводу, створення безпечного навколишнього середовища. Вестибулярні порушення можуть провокувати падіння, підвищувати ризик травматизму. Вдруге страждає мова та інтелектуальна сфера. Одним із частих ускладнень є катаракта. Прогресивне зниження зору призводить до того, що до 40-50 років хворі на синдром Ушера можуть повністю засліпнути. У важких випадках виникає сліпоглухота.

Оскільки порушення при синдромі Ушера торкаються кількох анатомо-функціональних систем, діагностика має носити мультидисциплінарний підхід. Хворим необхідні консультації отоларинголога, офтальмолога, генетика, проведення комплексного інструментально-лабораторного обстеження:

Диференційна діагностика

Синдром Ушера необхідно відрізняти від інших синдромальних та несиндромальних форм глухоти та сліпоти, що розвиваються при:

• уроджена краснуха – вроджена приглухуватість, катаракта, ВВС;
• синдромі Альстрема – дегенерація сітківки, сенсоневральна приглухуватість, ожиріння, ЦД, кардіоміопатія, нефропатія;
• синдром Халлгрена (акустико-ретино-церебеллярної дегенерації) – пігментний ретиніт, катаракта, приглухуватість, мозочковий синдром.

Консервативна терапія

На сьогоднішній день методів повного лікування захворювання не розроблено. Усі заходи спрямовані на компенсацію порушених функцій та уповільнення перебігу патології. Хворим на синдром Ушера рекомендовано проведення щорічних підтримуючих курсів медикаментозної терапії, що включає ноотропи, судинорозширювальні препарати, антиоксиданти. З метою гальмування прогресування пігментного ретиніту рекомендується прийом великих доз ретинолу пальмітату, дотримання дієти, багатої на вітаміни А, Е, ПНЖК.

Спосіб корекції слухової функції підбирається індивідуально. Вибір може бути зроблений на користь слухового протезування або встановлення імпланта кохлеарного. Для адаптації дітей із синдромом Ушера до життя в соціумі важлива допомога психологів, сурдопедагогів.

Експериментальне лікування

Повідомляється про розробку генної терапії для хворих із синдромом Ушера 1 типу. Клінічні випробування проходить препарат UshStat, який є лентивірусним вектором для доставки неушкодженого гена MYO7A. Передбачається субретинальне введення UshStat з метою відновлення функції зору.

Якість життя пацієнтів із синдромом Ушера значно страждає через проблеми із зором і слухом. Близько 50% осіб з 1-м та 70% з 2-м типом захворювання зберігають гостроту зору від 20 до 40% на обох або одному оці. Хворим необхідне довічне дотримання дієти, захист очей від ультрафіолету. Профілактика полягає у проведенні генетичних консультацій та лабораторного тестування у сім’ях, де є випадки даного захворювання. Можлива пренатальна діагностика синдрому Ушера.