Синдром Відемана-Раутентрауха

Синдром Відемана-Раутентрауха – Це вроджене захворювання, яке характеризується передчасним старінням і проявляється з неонатального періоду. Розвиток хвороби пов’язують із генетичними мутаціями POLR3A, LMNA, ERCC8. Хвороба маніфестує в періоді новонародженості, проявляється старечою зовнішністю, множинними вродженими вадами, відставанням у зростанні та психомоторному розвитку. Для діагностики патології призначають каріотипування, нейровізуалізацію, ЕКГ та УЗД серця. Специфічне лікування синдрому перебуває в етапі розробки, тому пацієнтам призначають симптоматичні препарати, проводять реконструктивні операції.

Хворобу Відемана-Раутенштрауха названо на честь двох німецьких педіатрів, які у 1977-1979 роках. незалежно один від одного описали типову клінічну картину синдрому. У медичній літературі патологію називають неонатальним прогероїдним синдромом. Захворювання зустрічається вкрай рідко: на сьогодні відомо лише 15 випадків із підтвердженим діагнозом та ще 36 пацієнтів із підозрою на синдром Відемана-Раутенштрауха (СЗР). Статистика поширеності патології на 100 тис. населення невідома.

Етіологія та патогенез захворювання поки точно не встановлені. При розширеному генетичному дослідженні у хворих дітей виявляються мутації генів POLR3A, LMNA та ERCC8. Синдром не є суворим спадковим захворюванням. Однак у сучасній генетиці вважається, що ризик повторення хвороб у сім’ї близько 25% – це свідчить про можливий аутосомно-рецесивний тип передачі мутантних генів.

Вченим зірвалася виявити механізми розвитку захворювання. Деякі фахівці пов’язують його прогрес з порушеннями гормонального та ліпідного метаболізму, зокрема з високим рівнем пролактину та тригліцеридів при концентрації холестерину на верхній межі норми. Порушення фізичного розвитку обумовлено низьким вмістом ростового гормону та інсуліноподібного фактора росту. Поразку ЦНС пов’язують із процесами демієлінізації.

Зовнішні ознаки синдрому Відемана-Раутенштрауха помітні з народження. У дитини спостерігається низька маса тіла, затримка антенатального розвитку, псевдогідроцефалія. Характерною ознакою захворювання є суха зморшкувата шкіра та виражені вени на черепі, що у поєднанні з трикутним обличчям створює старечий вигляд. Підборіддя виступає, очі глибоко посаджені, брови та вії убогі. Волосся на голові рідкісне і тьмяне. З віком зовнішність дитини практично не змінюється.

Для синдрому Відемана-Раутенштрауха типовий широко відкритий велике тім’ячко, гіпотонія скелетних м’язів, нестача жирової клітковини на обличчі та на кінцівках. Ліпоатрофія не зачіпає бічні поверхні тулуба та сідниці, які мають нормальний об’єм та дитячу пухкість. У 70% новонароджених є молочні зуби. Найчастіше зустрічаються недорозвинення та укорочення дистальних фаланг пальців рук та ніг.

У частини дітей із синдромом Відемана-Раутенштрауха спостерігаються пупкові грижі, вентрикуломегалія, крипторхізм. Патології опорно-рухового апарату виявляються остеопенією, суглобовими контрактурами, дисплазією тазостегнового суглоба. Поразка дихальної системи представлена ​​слабким криком, розм’якшенням хрящової трахеї, нападами ядухи. Залучення до процесу травної системи проявляється гастроезофагеальним рефлюксом та хронічними запорами.

Найнебезпечнішим при синдромі Відемана-Раутенштрауха є ураження серця. Інфаркти в ранньому віці та декомпенсація вроджених вад – основні причини летального результату. У пацієнтів спостерігаються проблеми із зором, спричинені помутнінням рогівки, уродженою глаукомою, ураженням сітківки ока. Велику небезпеку становить патологія базальних гангліїв, що проявляється дисрегуляцією вегетативних функцій, м’язового тонусу, вищої нервової діяльності.

При синдромі Відемана-Раутенштрауха зустрічається затримка психомоторного розвитку, її інтенсивність варіює від відповідності нижній межі вікової норми до розумової відсталості. У міру зростання у дитини спостерігається сильний дефіцит довжини та маси тіла, через що старечі риси обличчя ще більше вирізняються. У деяких хворих відзначається неврологічний дефіцит у вигляді атаксії, тремору, ураження черепних нервів.

Обстеження дитини з типовим фенотипом та вадами розвитку проводиться педіатром спільно з лікарем-генетиком. Діагностика починається з детального огляду пацієнта, виявлення зовнішніх ознак недорозвиненості та стигм ембріогенезу, після чого переходять до аналізу вагітності та пологів, вивчення сімейного анамнезу. У процесі діагностики використовуються такі методи дослідження:

• МРТ мозку. З її допомогою вдається визначити ураження базальних ядер, ознаки гідроцефалії, наслідки перенесеного внутрішньомозкового крововиливу. Дослідження також призначається при підозрі на інсульт. У новонароджених дітей активно використовується нейросонографія як найшвидший і доступніший варіант нейровізуалізації.
• Рентгенографія кісток скелета. Діагностика проводиться при видимих ​​кістково-суглобових деформаціях, щоб визначити вид та ступінь порушення. Для прицільного дослідження уражених суглобів застосовується ехосонографія, КТ та МРТ.
• УЗД серця. За допомогою ехокардіографії визначають вроджені вади серця та магістральних судин, оцінюють швидкість та характер кровотоку, вимірюють фракцію викиду. Діагностика доповнюється електрокардіографією, КТ серця, ангіографією.
• Аналізи крові. Для синдрому Відемана-Раутенштрауха характерно підвищення рівня глюкози натще, дисліпідемія із збільшенням кількості атерогенних фракцій ліпопротеїдів. При гормональній діагностиці визначається зниження інсуліноподібного ростового фактора та соматотропного гормону.
• Каріотипування. Генетична діагностика необхідна виключення інших спадкових хвороб, викликаних аномаліями числа чи форми хромосом. При синдромі Відемана-Раутенштрауха визначається нормальний чоловічий чи жіночий каріотип без виражених хромосомних порушень.

Диференційна діагностика

Діагностика синдрому Відемана-Раутенштрауха утруднена внаслідок його рідкісної народження та неясної етіологічної картини. При постановці діагнозу проводиться диференціація коїться з іншими синдромами, що супроводжуються прогерією. Необхідно виключити хворобу Хатчинсона-Гілфорда, ознаки якої виникають лише на другому році життя, та синдром Вернера, який маніфестує у підлітковому віці.

Консервативна терапія

На сьогодні в медицині немає препаратів, які б могли вилікувати захворювання. Пацієнтам призначаються симптоматичні ліки. Для запобігання кардіоваскулярним кризам використовують статини, антикоагулянти та гіпотензивні препарати. Великою проблемою залишається мала вага тіла та поганий фізичний розвиток дітей, тому призначаються препарати рекомбінантного гормону росту. При тугорухливості суглобів проводиться фізіотерапія.

Хірургічне лікування

Допомога дитячих хірургів потрібна при тяжких вроджених вадах, які порушують життєдіяльність дитини. Найчастіше операція здійснюється для корекції серцево-судинних аномалій та проводиться на першому році життя пацієнта. Своєчасне виконання коронарного шунтування чи ангіопластики може уповільнити розвиток кардіоваскулярної патології та продовжити життя пацієнта.

Експериментальне лікування

З 2006 року у США розробляються препарати на основі інгібіторів фарнезілтрансферази. Спочатку вони були призначені для онкологічних хворих, щоб уповільнити процес старіння клітин та повернути їм нормальну форму. Пізніше було виявлено здатність ліків діяти на механізм прогерії та уповільнювати її розвиток. Поки технологія перебуває на стадії лабораторних досліджень, препарати не застосовуються на людях у рамках клінічних досліджень.

Середня тривалість життя дитини із СЗР не перевищує 6 років. У літературі описані у разі загибелі ще в дитинстві, також є інформація про 3-х пацієнтів, які дожили до підліткового віку. Причиною смерті здебільшого виступають інфаркти та інсульти. Етіопатогенетичне лікування хвороби поки що не розроблено, тому прогноз для життя несприятливий. Профілактичні заходи відсутні через крайню рідкість хвороби та складнощі з визначенням її етіології.