Синдром відкладеного життя

Синдром відкладеного життя (СОЖ) – це комплекс установок, цінностей, що характеризуються очікуванням кращих часів, підготовкою до них, відмовою від задоволення потреб сьогодення. Виявляється переважанням дій, орієнтованих майбутнє: відкладанням грошей, роботою без вихідних, старанним навчанням тощо. на шкоду актуальним потребам (сон, якісне харчування, стосунки). Діагностика проводиться за методом клінічної бесіди, доповнюється спеціалізованими опитувальниками. Корекція виконується техніками екзистенційної, раціональної психотерапії.

Поняття «сценарій відкладеного життя» запроваджено професором психологічних наук В.П. Сєркіним (1997 рік). Досліджуючи особливості жителів північних регіонів Росії, вчений зробив висновок: багато жителів півночі не відчувають цінності сьогодення, а постійно чекають щасливішого часу, який настане після переїзду в більш сприятливі кліматичні умови. Пізніше цей сценарій із широким розмаїттям цілей став виявлятися в різних груп населення. СОЖ трапляється у 90-95% людей серед загальної популяції.

Основа СОЖ – психологічна сприйнятливість до думок, цілей, ідеалів, сформованим суспільством. Відповідно, чим складніша соціальна структура, чим краще розвинені технології передачі інформації, тим вищий ризик розвитку синдрому відкладеного життя. Усі причини представлені п’ятьма групами:

1. Демографічні. Це уявлення щодо сім’ї: щастя настане після укладання шлюбу (розлучення), народження дитини, смерті тяжкохворого родича. Нерідко діти живуть, нетерпляче чекаючи на шкільний випускний, а дорослі – на пенсії. Саме за цим кордоном є початок чогось важливого.
2. Сімейні. Негативні установки батьків формують низьку мотивацію, пригніченість, незадоволеність собою. Виникає потреба доводити позитивні якості, досягати мети, щоб отримати схвалення дорослого. Сценарій такої поведінки закріплюється надовго.
3. Соціально-економічні. Високі очікування суспільства, культ досягаторства та успішності провокують розвиток СОЖ. Багатьом доводиться вчитися, працювати «до сьомого поту» задля досягнення ідеалу, нав’язаного суспільством (приклад: «заживу по-справжньому, коли виплачу іпотеку»).
4. Релігійні. Для віруючих характерним є переконання: час жити настане після досягнення певного рівня духовного розвитку. Саме тоді можна буде відчути доброту, свободу, справжню радість.
5. Геокліматичні. Люди не задоволені місцем проживання, прагнуть мігрувати в економічно розвиненіші, кліматично сприятливі, комфортні країни/регіони. Очікування переїзду може тривати довгі роки.

Основою синдрому відкладеного життя є незадоволеність справжнім: існуючими знаннями, відносинами, соціально-матеріальним становищем. Як результат досвіду (виховання, впливу суспільства) формується уявлення про якусь ідеальну реальність, де він міг би бути щасливим. Прагнення може продовжуватись роками, при досягненні мети нерідко формується нова (наприклад, після придбання квартири для щастя потрібен більш просторий котедж).

Події цього знецінюються, здаються недостатньо привабливими. Накопичується подразнення, втома, стрес. Періоди орієнтації на «світле майбутнє» змінюються періодами пригніченості, небажання щось робити. Фокус уваги зберігається образ майбутнього, що стає причиною довгих мрій, планувань.

Загальна риса – уявлення про щасливий період після деякого переломного моменту. Їм може бути переїзд, весілля, купівля чогось значного. Майбутнє здається більш насиченим, щасливим, ніж дні, які зараз проживають.

Поведінка буває трьох типів. Перший характеризується фанатичним прагненням досягти мети, відкладання будь-яких поточних справ. Друга – концентрацією на чужих, нав’язаних ідеях, відкладенням свого майбутнього. Третій тип називає пасивним: людина просто чекає якоїсь події, здатної все змінити на краще.

Синдром відкладеного життя проявляється по-різному: від побутових поведінкових шаблонів до планів, що змінюють майбутнє. СОЖ виявляється через прагнення не користуватися цінними речами до «відповідного випадку». Це, наприклад, новий посуд лише для свят або зручний спортивний костюм лише для далеких поїздок. У багатьох мета пов’язана з фінансовими витратами, їхня поведінка характеризується скупістю, прагненням надмірно заощаджувати. Якщо мета – особисті досягнення щодо навчання, кар’єри, стосунків, то всі зусилля докладаються саме до цієї «проблемної» сфери. Приклад: робота без вихідних, нездатність розслабитись.

Поведінка при синдромі є сценарною: представляє певну послідовність дій, думок, переживань, що відтворюються повторно у різних ситуаціях. У цьому мета (щастя) не досягається, чи задоволення від неї швидко минає. Результат – розвиток неврозу відкладеного життя. Він представлений такими симптомами як апатія, депресія, тривожність. Виявляються незадоволеними актуальні потреби, накопичується втома, немає впевненості, що світле майбутнє настане. Невротичні розлади, що розвиваються, вимагають допомоги психолога або психотерапевта. Зростає ризик зловживання алкоголем.

Для виявлення синдрому відкладеного життя достатньо клінічної розмови психолога чи психотерапевта. Якщо є супутні невротичні прояви, діагностичний процес супроводжує лікар-психіатр. Розмова дозволяє виявити всі симптоми, характерні для СОЖ: нездатність насолоджуватися сьогоднішнім днем, очікування кардинальних змін, докладання великих зусиль задля досягнення цілей зі шкодою для щоденних потреб.

Для детальнішої, об’єктивної діагностики використовуються спеціалізовані опитувальники. Одне з них – «Індекс задоволеності життям» (Н.В. Паніна). Тест допомагає оцінити загальний психологічний стан, рівень комфорту, рівень соціальної адаптації. Відповіді пацієнтів виявляють зацікавленість поточними подіями, захопленість повсякденністю, послідовність досягнення цілей. Окремі шкали оцінюють особисті якості: рішучість, пасивність, позитивна самооцінка. Результати дозволяють виявити депресію через оцінку загального настрою, активності. При СОЖ середній бал тесту – 25,7 (низький).

Пацієнтам рекомендовано психотерапію, психологічне консультування. Ефективні методи, що підвищують свідомість. Одним із таких напрямків є екзистенційна психотерапія Ірвіна Ялома. Він зазначив: пацієнти не сприймають думку про те, що вони є смертними. Саме тому велику частину їхньої енергії забирає планування, характерне відкладення бажань, ігнорування потреб.

Раніше Зігмунд Фрейд, засновник психоаналізу, визначив: основа такого сценарію – підсвідомий страх смерті, витіснений зі свідомості захисними механізмами (запереченням, зміщенням, раціоналізацією). Таким чином, щоб відновити інтерес до того, що відбувається зараз, потрібно усвідомити страх смерті, її неминучість. Усвідомлення швидкоплинності життя дарує можливість насолоджуватися щодня. Фахівець допомагає пацієнту прийняти низку постулатів:

• Смерть неминуча. Ми не можемо знати, коли вона станеться, з яких причин. Людина будь-якого віку може померти: ніхто не застрахований від нещасних випадків, автомобільних аварій, тяжких хвороб. Важливо вийти зі стану поглиненості рутини, мріями, довгостроковими цілями. Щоб усвідомити тимчасову обмеженість існування, пацієнту пропонується уявити близькість смерті, розповісти, що за такої ситуації стане важливим.
• Відповідальність важлива. Незрілість особистості проявляється прагненням звинуватити у невдачах оточуючих чи обставини. Щоб позбавитися помилок, стати впевненим, потрібно визнати свою відповідальність за щастя, успіх, близькі стосунки. Цей крок дозволяє перенести фокус із планування, вибудовування намірів, фантазування на дії.
• Зробити вибір потрібно. Щодня потрібно вибирати одне, відмовляючись від іншого. Вміння приймати рішення – важлива навичка підвищення усвідомленості. Саме він дозволяє краще дізнатися про власні цінності, пріоритети. Якщо робити вибір важливих подій важко, потрібно виробляти навичку, вибираючи серед менш істотних альтернатив (їжа, одяг).

Тривалість психотерапії визначається індивідуально, може становити від одного-двох місяців за кілька років. Багато пацієнтів розуміють обмеження СОЖ, активно намагаються перебороти його. Позитивні зміни вони помічають після перших психотерапевтичних сеансів. В інших установки дуже сильні, лише поступові, регулярні зміни формують позитивний результат через 1-2 роки.

Синдром відкладеного життя успішно піддається корекції методами психотерапії, психологічного консультування. Деякі здатні впоратися з ним без допомоги фахівця, орієнтуючись на рекомендації з книг, інформаційних ресурсів психології.

Профілактика – формування позитивного ставлення до наявних умов проживання, відносин, матеріальних благ. Значну роль грає обмеження впливу соціальних мереж, ЗМІ та інших джерел, що нав’язують образ ідеальної картинки. Батькам варто відмовитися від моделі виховання, де знаки уваги виявляються лише за наявності будь-яких досягнень у дитини.