Синдром заколисування у дітей

Синдром заколисування у дітей – це патологічна реакція організму на переміщення у просторі та незвичні патерни рухів. Дискомфорт виникає під час їзди на транспорті, катання на гойдалках, комп’ютерних ігор з картинкою, що швидко змінюється. З урахуванням переважної симптоматики виділяють нервову, шлунково-кишкову, серцево-судинну та змішану форми захворювання. Основу діагностики заколисування складає збір анамнезу та фізикальний огляд, додатково проводяться методи нейровізуалізації, функціональні проби, лабораторні дослідження. Лікування включає протиблювотні, антигістамінні, нейрометаболічні засоби.

Для опису синдрому заколисування у медичній літературі використовують синонімічні назви: кінетоз, хвороба руху. Це одна з найпоширеніших проблем у сучасній педіатрії: на неї страждають до 60% дітей віком до 12 років і 30-45% підлітків. У дівчат такий стан зустрічається в 1,7 рази частіше, ніж у хлопчиків. Дискомфорт при русі та переміщенні створює серйозні труднощі у повсякденному житті та викликає проблеми з адаптацією. У зв’язку з цим велике значення набуває удосконалення способів лікування кінетозів.

Найчастіше синдром заколисування у дітей розвивається під час поїздок на транспорті. Причиною дискомфортних відчуттів може бути подорож на будь-яких видах транспорту: наземному (автобус, автомобіль, поїзд), повітряному (літак, вертоліт), водному (корабель, катер, яхта). Діти часто стикаються з кінетозами при катанні на атракціонах, тривалому підйомі в ліфті, навчанні верхової їзди.

Повсюдне захоплення дітей та підлітків інформаційними технологіями зумовлює ще одну причину кінетозів – комп’ютерні ігри. “Стрілялки” і “перегони” супроводжуються швидкою зміною картинки на екрані, що створює велике навантаження на зоровий аналізатор, проте не викликає відповідного роздратування вестибулярних ядер. Синдром заколисування також спостерігається при використанні окулярів віртуальної реальності.

Найбільш сприйнятливі до заколисування діти віком 2-12 років. У немовлят кінетози зустрічаються вкрай рідко, що пов’язують із відсутністю зорової стимуляції під час переміщення в колясці, ефектом «заколисування» від мірних погойдувань колиски або материнських рук. У групі ризику знаходяться діти з гіподинамією, які не тренують свій вестибулярний апарат, не звикли простежувати цілі, що швидко рухаються, як при грі у волейбол, теніс, бадмінтон. Зв’язок кінетозу з гормональним тлом обумовлює більш високу частоту проблеми у дівчаток у всіх вікових групах.

Основний механізм заколисування у дітей – зорово-вестибулярний конфлікт. Він викликаний невідповідністю між картинкою зовнішнього світу, що швидко змінюється, і відносно стабільним становищем тіла в просторі. При цьому спостерігається одночасне збудження симпатичного відділу вегетативної іннервації та активація парасимпатичних ядер блукаючого нерва. Клінічні прояви кінетозів пов’язані з вестибуло-вісцеральними реакціями.

Другий механізм розвитку нейровегетативної симптоматики при заколисуванні – ураження отолітового комплексу. Патологія виникає при рухах, що повторюються, головою в умови застосування прискорення до людини: під час катання на каруселі, шторму і «мертвої хиби» на кораблі. У цьому випадку спостерігається надмірне подразнення еліптичного та сферичного мішечків вушного лабіринту за відсутності значних купуло-ендолімфатичних зрушень.

Залежно від провокуючого фактора синдром заколисування поділяється на кілька варіантів: повітряна, морська, вагонна та автомобільна хвороба. У практичній педіатрії велике значення має систематизація кінетозів за провідними клінічними проявами. Відповідно до неї, виділяють 4 основні форми захворювання:

• Шлунково-кишкова. Поразка ШКТ – типовий варіант синдрому заколисування у дітей. Він проявляється диспепсичними розладами, відсутністю апетиту, неприємним присмаком у роті. Спостерігається нестерпність запахів їжі, бензину, вихлопних газів.
• Нервова (неврологічна). Цей варіант частіше зустрічається у підлітків. Він характеризується запамороченням, порушеннями координації, сонливістю. Зрідка виникає апатико-абулічний та астеновегетативний синдром.
• Серцево-судинна. Рідкісний варіант заколисування у дітей, який проявляється зміною фаз прискорення та уповільнення діяльності серцево-судинної системи. Він становить особливу небезпеку для пацієнтів із вродженими вадами серця, набутими кардіоваскулярними захворюваннями.
• Змішана. Поєднує у собі прояви кількох варіантів кінетозу. Змішана форма зустрічається найчастіше у всіх вікових групах.

У більшості випадків ознаки кінетозу виникають у межах 30 хвилин після початку їзди на транспорті протягом 1-5 хвилин при відвідуванні атракціонів. Дитина скаржиться на нудоту, нездужання, запаморочення. Незабаром виникає блювота, нестерпність запахів. У роті з’являється присмак мила, металу, гіркоти. При спробі напоїти дитину можливе повторне блювання. Деякі пацієнти повідомляють про «миготіння» предметів перед очима, головний біль, сонливість.

Симптоми заколисування провокуються спекою та задухою, зневодненням, голодуванням або занадто щільним прийомом їжі. Ознаки кінетозу посилюються, якщо дитина дивиться в бічне вікно поїзда/автомобіля і стежить за краєвидами, що швидко змінюються. Дискомфорт посилюється при іграх на смартфоні, читанні книг, прослуховуванні гучною та ритмічною музики, тому не варто намагатися відволікти дитину такими способами.

Тяжка форма кінетозу проявляється потемнінням в очах, поганістю і слабкістю. За відсутності своєчасної допомоги дитина може знепритомніти, отримати черепно-мозкову травму. У міру розвитку та обтяження процесу пульс уповільнюється аж до брадіаритмії, знижується артеріальний тиск, дихання стає неритмічним. Слабкість, нездужання, відчуття «хитання» землі під ногами зберігається кілька годин після завершення поїздки.

Типовий синдром заколисування не пов’язаний з органічними патологіями і зустрічається у здорових людей. Він не має серйозних наслідків для здоров’я. Основна проблема кінетозу полягає у вираженому обмеженні активності та соціального життя дитини, неможливості відвідувати парки атракціонів та вирушати в екскурсійні поїздки з однокласниками. Втрата свідомості та падіння можуть стати причиною ЧМТ та неврологічних ускладнень.

Синдром заколисування має характерні прояви та зв’язок з провокуючими факторами, тому постановка діагнозу не становить труднощів. Дитина проходить обстеження у педіатра, за показаннями до діагностики залучають дитячого невролога та кардіолога. Додаткова інструментальна діагностика призначається для виключення органічних причин симптомів, що виникли. З цією метою проводяться такі методи дослідження:

• Функціональні проби. Для диференціювання патологій центральних та периферичних відділів вестибулярного апарату проводиться ністагмографія, калорічна проба, дослідження спричинених міогенних потенціалів. Взаємодія зорової, вестибулярної та м’язової систем оцінюють за допомогою комп’ютерної динамічної постурографії.
• Нейровізуалізація. КТ або МРТ головного мозку проводиться при підозрі на осередкові новоутворення, крововиливи, вади ЦНС та інші органічні захворювання. Дослідження церебрального кровотоку виконується за допомогою ультразвукової доплерографії.
• Лабораторні аналізи. При неврологічній формі синдрому заколисування у дітей необхідно виключити нейроінфекції та аутоімунні патології. Для цього призначають клінічний та біохімічний аналізи крові, серологічні реакції, дослідження спинномозкової рідини.

Диференційна діагностика

Кінетози диференціюють з вестибулярними патологіями: хворобою Меньєра, доброякісним позиційним запамороченням, вестибулярною формою мігрені. Необхідно виключити пухлини задньої черепної ямки (ствола мозку, мозочка, мостомозжечкового кута). При вираженій неврологічній симптоматиці проводиться диференційна діагностика з аномалією Арнольда-Кіарі, транзиторними ішемічними атаками.

Немедикаментозні методи

Для зниження ризику розвитку кінетозу бажано вибирати місця в транспорті по ходу маршруту та з мінімальною амплітудою руху: у середній частині поїзда чи корабля, між крилами літака. Симптоми заколисування зменшуються при стабільному положенні голови, тому дитині варто придбати подушку або комір, що фіксує. Стан покращується при фіксації погляду по лінії горизонту або на рівні 45 ° над ним.

Запахи їжі посилюють нудоту і нудоту, тому під час коротких поїздок не рекомендується годувати дитину. Періодично потрібно давати чисту негазовану воду, для зменшення нудоти напій можна додати часточку лимона. При плануванні тривалої подорожі на транспорті необхідно зібрати легкі перекушування, наскільки можна взяти улюблені страви дитини.

Зменшити частоту та інтенсивність симптоматики допомагає регулярне тренування вестибулярного апарату. Дітям, які страждають на кінетози, рекомендують брати участь в активних і контактних видах спорту, проводити тренування, які включають повороти голови, перекиди, обертальні рухи. Для привчення організму до характерних рухів, що гойдають, рекомендовані гамаки, крісла-гойдалки.

Фармакотерапія

Способи радикального лікування кінетозів відсутні. Медикаментозна терапія синдрому заколисування напряму на ліквідацію неприємних ознак та полегшення самопочуття дитини під час подорожей. Терапевтична схема залежить від клінічної форми захворювання, віку пацієнта, інтенсивності симптоматики. Застосовуються медикаменти наступних фармакологічних груп:

• Протиблювотні. Препарати використовують до початку та під час поїздки для усунення нудоти та блювання. Також вони стимулюють перистальтику шлунково-кишкового тракту та нормалізують просування їжі, що важливо для гарного травлення при тривалій поїздці на транспорті.
• Антигістамінні. Ліки блокують рецептори вестибулярних ядер і мають виражений седативний ефект, завдяки чому швидко полегшують прояви кінетозу. Вони можуть використовуватись як засоби екстреної профілактики за 30 хвилин до початку поїздки.
• Ноотропи. Медикаменти використовуються як допоміжна терапія для поліпшення мозкового кровотоку та метаболізму. Вони мінімізують неврологічні прояви синдрому заколисування у дітей, підвищують адаптацію ЦНС до незвичних зорових та вестибулярних стимулів.

Синдром заколисування успішно піддається симптоматичній терапії. Оскільки етіотропне лікування проблеми не розроблено, у половини дітей патологія зберігається навіть у дорослому віці. Для профілактики кінетозів рекомендують уникати провокуючих ситуацій: не відвідувати атракціони обертального типу, мінімізувати поїздки на транспорті у спеку, подорожувати особистим транспортом із можливістю зупинок при погіршенні самопочуття дитини.