Синусить у дітей

Синусить у дітей — це гостре чи хронічне запалення придаткових пазух носа. Захворювання виникає внаслідок інфікування вірусами або бактеріями на тлі зниженої реактивності організму, хронічних ЛОР-хвороб, викривлення носової перегородки. Симптоми синуситів: тупі та розпираючі болі в області проекції ураженої приносової пазухи, слизово-гнійні виділення з носа, підвищення температури тіла. Діагностичний пошук включає передню риноскопію, ультразвукову та рентгенологічну візуалізацію, бакпосів відокремлюваного. Лікування складається з місцевих та системних антибіотиків, деконгестантів, маніпуляцій (зозуля, прокол пазухи).

У дитячій отоларингології синусит – поширене захворювання, яким у 5-13% ускладнюється перенесене ГРВІ. За оборотністю в ЛОР-відділення пацієнти із запаленнями приносових пазух становлять до 62%. У дітей частіше зустрічаються гострий гайморит або гаймороетмоідіт, що пов’язано з маленькими розмірами верхньощелепних і ґратчастих пазух та їх більш раннім формуванням. Симптоми фронтитів і сфеноїдитів виникають набагато рідше, що обумовлено пізнім розвитком лобових та клиноподібних синусів.

Основний етіологічний фактор синуситів у дітей – потрапляння вірусної або бактеріальної інфекції до носоглотки та її поширення на придаткові пазухи. Серед мікробної флори переважає 3 види збудників: Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae та Moraxella catarrhalis. Вірусні синусити можливі при інфікуванні риновірусом, аденовірусом, збудниками грипу та парагрипу. Запаленню сприяє низка факторів:

• Аденоїдні вегетації. Збільшення аденоїдів супроводжується порушенням нормального носового дихання та скупченням слизу, що створює умови, що сприяють розмноженню мікробних патогенів.
• Анатомічні аномалії. Викривлення носової перегородки та вроджені дефекти будови носової порожнини сприяють порушенню мукоциліарного кліренсу, призводять до хронічного запалення носоглотки. Якщо не проводиться лікування та корекція аномалій, розвивається синусит.
• Алергічні реакції. Сенсибілізація до респіраторних антигенів викликає постійний набряк та імунне запалення слизової носа. До процесу поступово залучаються параназальні пазухи, до нього приєднується вірусна чи бактеріальна флора.
• Імунодефіцитні стани. У дітей відзначається фізіологічне недорозвинення імунної системи, що разом із частими ГРВІ у молодшому шкільному віці створює високий ризик синуситів. Тяжкі та рецидивні патології характерні для вродженої недостатності клітинного або гуморального імунітету.
• Хронічні риніти. Частим провокуючим фактором є вазомоторний риніт, симптоми якого можуть проявлятися у дитячому та підлітковому віці. Синусити з часом діагностуються практично у 80% дітей, які страждають на цей вид нежиті.

Пусковий фактор синуситів — ГРВІ, що супроводжується набряком назальної слизової та підвищеної секрецією залоз. Співустя пазух з носовою порожниною перекриваються, порушується мукоциліарний кліренс, у синусах накопичується слиз із бактеріями чи вірусами. Це створює сприятливі умови для розмноження патогенних мікроорганізмів, починається запальний процес.

В отоларингології використовують розподіл синуситів з локалізації процесу:

За кількістю уражених пазух виділяють моносинусит та полісинусит. За течією синусит буває гострим, підгострим та хронічним.

Клінічні прояви захворювання залежить від локалізації ураження. При гаймориті симптоми включають тяжкість із хворобливістю в ділянці щоки, постійні головні болі, що посилюються при нахилах вперед. З носа виділяється слизово-гнійний секрет з неприємним запахом, при інтенсивному висмаркуванні в слизу помітні прожилки крові. Температура тіла підвищується до фебрильних значень, дитина стає млявою та сонливою, відмовляється від їжі.

У разі приєднання етмоїдиту болючість поширюється на корінь носа, перенісся. При натисканні у цій зоні дитина відчуває сильний дискомфорт. Симптоми синуситу решітчастого лабіринту поєднуються з почервонінням слизової очей, набряклістю повік. Кількість відокремлюваного найчастіше збільшується, дитині стає важче висморкатися.

Для фронтиту характерні інтенсивні біль голови в області чола, які посилюються вранці внаслідок скупчення великої кількості секрету за ніч. Їм супроводжують дискомфорт і різь в очах, іноді дитина відчуває посилену сльозотечу та світлобоязнь. При гострому процесі виражена набряклість надбрівної області. Симптоми сфеноїдиту неспецифічні, тому за скаргами дитини цей вид синуситу складно діагностувати на догоспітальному етапі.

Будь-який варіант запалення параназальних синусів може протікати у хронічній формі, при цьому його клінічна картина відрізняється. Дитині турбує періодичний головний біль та болючість над ураженою пазухою. Симптоми супроводжуються густими гнійними виділеннями в періоді загострення, постійною набряклістю слизового шару та утрудненням дихання через ніс.

Найчастіше при синуситах в дітей віком зустрічаються орбітальні ускладнення, які виявляються в 3,4-6,8% випадків захворювання. Їх виникненню сприяють тісні анатомічні взаємини орбіти та назальної порожнини, тонкі внутрішні стінки та наявність отворів для проходження судин та нервів. Найбільш типові ускладнення: простий та гнійний періостит, субперіостальний абсцес, гнійне запалення повік та ретробульбарна клітковина.

Якщо адекватна терапія синуситів не призначена, можливе поширення запалення на мозкові оболонки з розвитком менінгітів, енцефалітів. Ці стани супроводжуються різким погіршенням самопочуття, порушеннями свідомості та без своєчасної допомоги можуть закінчуватися смертю дитини. При поєднанні бактеріального процесу із зниженим імунітетом спостерігаються септичні ускладнення.

Обстеження дитини дитячим отоларингологом починається зі збору скарг та анамнезу захворювання, стандартного фізикального огляду. За результатами первинної діагностики лікар встановлює наявність запального процесу, його локалізацію. Для уточнення діагнозу та виключення ускладнень проводяться сучасні інструментальні та лабораторні методи:

• Передня риноскопія. Під час огляду назальних ходів фахівець виявляє скупчення гнійного секрету. При гаймориті і фронтіті відділяється знаходиться в середньому носовому ході, а при сфеноїдиті і етмоїдіті – у верхньому. Патологічні зміни краще видно після анемізації слизової судинозвужувальних розчинів.
• УЗД приносових пазух. Швидкий та безболісний для дітей метод дослідження верифікує симптоми синуситів. При сонографії візуально помітні скупчення ексудату в ураженому синусі, ознаки кіст або анатомічних аномалій носової порожнини.
• Рентгенографія придаткових пазух. Рутинний діагностичний метод показує набряклість слизової параназальних синусів, виявляє наявність та кількість запального ексудату. Для підвищення інформативності даних дослідження виконується у носо-підборідній проекції. “Золотим стандартом” при синуситах є КТ-діагностика.
• Мікробіологічне дослідження. Щоб підібрати оптимальне лікування, виробляють бакпосів слизово-гнійного відокремлюваного. Після визначення видової приналежності мікроорганізмів показано тест на антибіотикочутливість. Для експрес-діагностики вірусних процесів роблять серологічні реакції (РІФ, ІФА).

Консервативна терапія

При легкій формі синусит лікування проводять місцевими препаратами, не використовуючи системні антибіотики. Дані вітчизняних та зарубіжних багатоцентрових досліджень показують, що прийом протимікробних препаратів не скорочує тривалість хвороби у дітей, але може спричинити серйозні ятрогенні ускладнення. При синуситах показані такі групи медикаментів:

• Деконгестанти. Краплі та спреї звужують судини назальної порожнини, зменшують набряклість, закладеність носа та інші неприємні симптоми. Лікарі вважають за краще застосовувати ліки в аерозольній формі, оскільки їх зручніше вводити дитині.
• Антисептики. Призначаються нетоксичні розчини на кшталт протарголу і колларголу, рослинні відвари, що мають антисептичну дію. Якщо протягом 2-3 днів покращення не спостерігається, лікування доповнюють антибактеріальним спреєм на основі фузафунгіну.
• Бактеріальні лізати. Засоби ефективні на заключному етапі для прискорення одужання та профілактики рецидивів. Речовина діє місцево на слизову оболонку носової порожнини, посилює неспецифічні захисні фактори та стимулює імунну функцію організму.

Всі вищезазначені засоби входять у лікування середньотяжких та тяжких форм синуситів, але обов’язково доповнюються системною антибіотикотерапією. Препарати підбираються емпірично з урахуванням етіологічної структури захворювання. У педіатричній практиці рекомендовані захищені пеніциліни та макроліди, які нетоксичні для дитини та справляються з більшістю бактеріальних збудників.

Лікування синуситів неможливе без ретельного очищення пазух від слизу та гною. Діти зазвичай використовують промивання по Проетцу («зозуля»), яке дозволено з 5-річного віку. Нескладна та безболісна процедура призначається курсами по 5-7 сеансів. Після її проведення зменшується тяжкість у проекції параназальних синусів, скорочується кількість гною, що відокремлюється.

Хірургічне лікування

При неефективності консервативних заходів та промивання методом «зозулі» лікарі рекомендують пункцію пазухи. Під час маніпуляції отоларинголог видаляє гнійний вміст порожнини синуса, очищає антибактеріальними розчинами, залишає катетер для повторного промивання. Прокол — досить болісна процедура, тому у дітей її намагаються проводити в крайньому випадку.

Якщо лікування синуситу розпочато вчасно, вдається повністю усунути симптоми та знищити інфекційний збудник. Найчастіше прогноз сприятливий. Менш оптимістичний прогноз для дітей із хронічними патологіями дихальної системи, уродженими імунодефіцитами. Профілактика синуситів включає раннє виявлення та лікування ГРВІ, корекцію викривлень носової перегородки, вітамінізоване харчування та загартовування для зміцнення імунітету.