Тахіфілаксія

Тахіфілаксія – Це зниження терапевтичного ефекту медикаментів при їх повторному введенні. Стан найчастіше зустрічається при використанні адреноміметиків, гістаміноблокаторів, бронхолітиків та симпатолітиків. При тахіфілаксії симптоми, пов’язані з основним захворюванням пацієнта, швидко посилюються, оскільки ліки, що застосовуються, не дають очікуваного результату. Специфічних ознак патології немає. Для діагностики достатньо консультації лікаря. Лікування полягає у заміні препарату, що спричинив тахіфілактичну реакцію, медикаментом з подібним терапевтичним впливом, але іншим механізмом впливу.

Тахіфілаксія є гострою формою лікарської толерантності, що виникає протягом декількох хвилин/годин/днів. Це поширене ускладнення, з яким найчастіше стикаються терапевти та ЛОР-лікарі при лікуванні риніту – у разі недотримання хворим на інструкцію до деконгестантів ймовірність тахіфілаксії наближається до 100%. При терапії хронічних алергічних хвороб швидка толерантність до десенсибілізуючих засобів розвивається у кожного п’ятого пацієнта.

Патологічне стан виникає при повторному використанні одного й того ж лікарського засобу через короткі проміжки часу. Найбільш виражений такий ефект у адреноміметиків, бронхолітиків, Н1- та Н2-гістаміноблокаторів. Тахіфілактичні реакції спостерігаються при прийомі симпатолітиків, гангліоблокаторів, деяких аналгетиків. Тахіфілаксія – дозозалежна патологія, тому чим вище концентрації ліків, що вводяться, тим швидше вона проявляється.

Як основні причини тахіфілаксії при частому і особливо неконтрольованому прийомі фармацевтичного препарату розглядаються:

• Модифікація структури рецепторів. При надмірній стимуляції конфігурація рецептора змінюється таким чином, щоб не формувати агоніст-рецепторний комплекс або не відкривати іонний канал. Зазвичай провідним у такій модифікації є фосфорилювання.
• Зменшення числа рецепторів. Тривале вплив препарату-агоніста інтерпретується організмом як занадто багато мембранних рецепторів. Як наслідок, частина їх шляхом ендоцитозу занурюється в мембрану, а для досягнення потрібного терапевтичного результату доводиться нарощувати дозу.
• Прискорена метаболічна деградація. При повторних прийомах лікарських засобів в одній і тій же дозі підвищується їх метаболічна деградація організмом. За рахунок цього падає концентрація препаратів у плазмі та відповідно зменшується результативність лікування.

Толерантність до медикаментів має фармакокінетичні чи фармакодинамічні передумови. При фармакокінетичній формі тахіфілаксії внаслідок частого введення ліків знижується їхня концентрація поблизу чутливих рецепторів. Це зумовлено порушеннями всмоктування та розподілу молекул, погіршенням біодоступності, активацією процесів екскреції шляхом ниркового або печінкового кліренсу.

При фармакодинамічному типі порушень вміст препарату в організмі не змінюється, проте знижується чутливість органів-мішеней до ліків, що вводяться. Як правило, цей механізм спостерігається при введенні адреноміметиків, які провокують швидке виснаження запасу нейромедіаторів (адреналіну та норадреналіну), тому наступні дози медикаментів не дають очікуваного результату.

Найпопулярніший приклад подібної реакції – занадто часте застосування судинозвужувальних крапель для носа. Якщо хворий використовує їх більше 2-3 разів на добу, то при кожному подальшому закопуванні препарату його ефективність та тривалість дії знижується. Протягом доби людина вживає краплі до 10-15 разів, проте полегшення або не настає, або триває не більше 30-40 хвилин.

Частий прийом блокаторів Н2-гістамінорецепторів через 36-48 годин призводить до різкого зниження їх антисекреторної активності, посилення печії та дискомфорту у шлунку. Повторне введення діуретика діакарбу через 8-16 годин не має сечогінної дії через виснаження лужних резервів крові. При бронхіальній астмі багаторазове використання інгалятора робить бронхи несприйнятливими до подальших доз ліки, тому повторний напад не вдається усунути.

Серйозна небезпека тахіфілаксії – неефективність призначеної медикаментозної терапії. На тлі цього пацієнта загострюється хронічна патологія або швидко погіршується стан при гострих захворюваннях. У ряді випадків це може призвести до життєзагрозних наслідків: наприклад, відсутність ефекту бронхолітиків під час чергового нападу бронхіальної астми може закінчитися астматичним статусом і смертю хворого.

Враховуючи поширеність ГРВІ та схильність пацієнтів до самолікування, найчастіше зустрічається ускладнення тахіфілаксії до назальних деконгестантів – медикаментозний вазомоторний риніт. Він характерний постійний набряк слизової носа, посилення активності залоз, зміна гістологічної структури епітелію. Крім неможливості носового дихання, які страждають на тахіфілаксію турбують вегетосудинні реакції, порушення сну, дратівливість.

Досвідчені лікарі знають про особливості дії низки препаратів, тому за відсутності ефекту через короткий термін від початку застосування одразу підозрюють тахіфілаксію. Щоб переконатися в діагнозі, фахівець запитує хворого, як часто та в яких кількостях він приймав препарат, чи були епізоди самолікування медикаментами зі схожим механізмом дії. Лабораторно-інструментальне обстеження не потрібне.

Спеціального лікування не показано. Оскільки вибраний препарат перестає давати очікуваний ефект, його слід скасувати, якщо це не загрожує тяжкими ускладненнями, або замінити ліками зі схожими результатами, але з іншої фармакологічної групи. При частих епізодах тахіфілаксії у хворих із хронічними захворюваннями потрібна консультація клінічного фармаколога для корекції терапевтичної схеми.

При відміні препарату патологічні механізми тахіфілаксії швидко зникають, тому прогноз є сприятливим. Однак у майбутньому не виключено повторення цього стану при нераціональному доборі фармакотерапії. Профілактика розладу полягає у ретельному контролі терапевтичних доз та кратності введення ліків, роз’ясненні пацієнтам небезпеки самовільної зміни дозувань, необхідності дотримання інтервалів між курсами лікування.