Температурна кропив’янка

Температурна кропив’янка – алергічний уртикарний дерматоз, що виникає як відповідна реакція на дію температурного фактора. Основними клінічними симптомами є свербіж та гіперемія, на тлі яких з’являються мономорфні пухирі, що існують не більше 24 годин. Висипання можуть супроводжуватись підвищенням температури, головним болем, продромальними явищами, інтоксикацією. Діагностують температурну кропив’янку на підставі анамнезу, клінічних проявів та провокаційних тестів. Терапія полягає в усуненні причини дерматозу, призначенні антигістамінних, десенсибілізуючих, протизапальних препаратів, детоксикації.

Температурна кропив’янка – транзиторна алергічна відповідь організму на тепло чи холод. На цю патологію страждають близько 7% населення планети. Вперше температурна кропив’янка згадується ще у працях Гіппократа (IV століття до н. е.). Клінічні симптоми захворювання докладно описані у XVIII столітті англійським лікарем У. Геберден. Відкриття опасистих клітин, переповнених гістаміном, німецьким імунологом П. Ерліхом у 1877-79 роках дало основу розуміння патогенезу кропив’янки з точки зору утворення уртикарій. У 1961 році представниками вітчизняної школи дерматології Ю. Ф. Анципаловським та О. П. Зінченком було доведено пріоритет у патогенезі холодової кропив’янки особливих холодових рецепторів, що мають надчутливість до низьких температур, що у поєднанні з алергічною налаштованістю організму пояснювало факт хвиль до терапії.

Температурна кропив’янка не має гендерного забарвлення та вікових рамок. Нестандартність даного стану проявляється в його здатності супроводжувати процес відігрівання людини, виникати під час літнього дощу, плавання в тропічних широтах, переміщення з сонця в тінь і т.д. Актуальність проблеми на сучасному етапі пов’язана з неухильним зростанням захворюваності на температурну кропив’янку, а також з виробничими та економічними втратами, оскільки на дерматоз страждають переважно працездатні пацієнти.

Пусковим моментом захворювання вважають теплову чи холодову дію. Теплова кропив’янка є контактним дерматозом, холодова виникає як реакція холодових рецепторів шкіри на зниження температури навколишнього середовища, вживання морозива та холодних напоїв. Крім того, цей стан може спостерігатися при внутрішньовенному введенні препаратів, температура яких нижче 6 °C. Іноді патологічний процес є симптомом інших захворювань, пов’язаних із наявністю в організмі пацієнта холодозалежних білків (наприклад, пароксизмальна холодова гемоглобінурія). Факторами, що збільшують ймовірність розвитку температурної кропив’янки, вважають паразитарні хвороби, застуди, осередки фокальної інфекції в організмі пацієнта, захворювання травного тракту, гінекологічну патологію. Існують спадкові аутосомно-домінантні форми температурної кропив’янки.

Єдиної концепції виникнення патології відсутня. Розрізняють імунні та неімунні механізми розвитку температурної кропив’янки. При дії низьких температур на шкірні покриви відбувається активація опасистих клітин, з яких вивільняється гістамін, простагландини, лейкотрієни (ЛТ D4, С4, Е4), підвищується проникність судин з розвитком набряку та виникненням пухирів. Паралельно в організмі починається вироблення спеціальних білків – кріоглобулінів, що додатково стимулюють вироблення гістаміну і провокують нові алергічні висипання.

Рідко фіксується пасивне перенесення гіперчутливості до холоду, опосередковане IgG- або IgG-IgМ-кріоглобулінами. Контакт з холодом стимулює синтез IgG-аутоантитіл до рецепторів, пов’язаних з опасистими клітинами. Утворюються циркулюючі імунні комплекси, що провокують судинну реакцію, аналогічну гістамінної відповіді з білковою деструкцією клітин та формуванням пухирів. Теплову кропив’янку викликає викид медіаторів ацетилхоліну з нервових закінчень під впливом тепла.

У сучасній дерматології розрізняють дві основні форми температурної кропив’янки – холодову та теплову. Холодова кропив’янка виникає як відповідь реакції шкіри на низькі температури. Вона може бути гострою (до 6 тижнів) та хронічною (більше 6 тижнів). Теплова кропив’янка, що розвивається у відповідь на дію високих температур, також підрозділяється на гостру (до 6 тижнів) та хронічну (понад 6 тижнів).

Холодова кропив’янка включає такі види патології:

• Рецидивна – сезонна (виключаються літні місяці та пізня весна), що виникає на дію холодної води.
• Рефлекторна – локальна, що виявляється висипом навколо місця зіткнення епідермісу з холодом, і загальна, що виникає через переохолодження всього організму. Ділянка контакту залишається незміненою.
• Сімейна – генодерматоз із аутосомно-домінантним успадкуванням.
• Холодова еритемащо супроводжується хворобливою гіперемією в області контакту шкіри та холоду
• Холодовий дерматит – запалення шкіри, що лущиться, у відповідь на переохолодження.
• Холодовий ринітЩо характеризується симптомами нежиті лише на холоді
• Холодовий кон’юнктивітщо виявляється на морозі.

Теплова кропив’янка включає два різновиди:

• Класичну локальну формущо виникає у місці зіткнення шкіри з теплом.
• Нестандартну холінергічну форму – Варіант розвитку патологічного процесу у відповідь на тепло при фізичних навантаженнях, стресах, гарячих ваннах, спекотній погоді.

Основною особливістю захворювання є мономорфність висипів та свербіж. Пухирі локалізуються повсюдно, включаючи шкіру кистей, стоп, волосистої частини голови. Величина і зовнішній вигляд елементів значно варіюють – від бульбашок діаметром кілька міліметрів до зливних елементів завбільшки з долоню, що своїми обрисами нагадують географічну карту. Гостра форма температурної кропив’янки характеризується великими пухирями, які стрімко з’являються, а потім так само швидко регресують, хронічна – дрібним висипом, що зберігається на шкірі протягом доби. Хронічна температурна кропив’янка – інтенсивно сверблячий нічний дерматоз, що з добовим ритмом секреції гістаміну. При гострій температурній кропив’янці сверблячка менш інтенсивна, відсутня в нічний час.

Температурна кропив’янка починається спонтанно зі сверблячки та гіперемії. На тлі еритеми виникають яскраво-рожеві уртикарії, наростає набряк, який здавлює капіляри шкіри, внаслідок чого пухирі бліднуть. Можливі геморагічні підсипання. Надалі пухирі починають регресувати з центру, набуваючи форми кілець. При розвитку рецидиву або хронізації температурної кропив’янки відзначаються продромальні явища з різким підйомом температури, артралгіями та диспепсією. Температурна кропив’янка здатна до самостійного регресу, не залишає слідів на шкірі. Анафілактичні реакції спостерігаються вкрай рідко.

Клінічний діагноз ставиться дерматологом на підставі анамнезу та мономорфності висипки, що підтверджується провокаційними пробами. Для холодового варіанта застосовують Дункан-тест: на ліктьовий згин кладуть лід, якщо через 15 хвилин шкіра залишається інертною – кропив’янка відсутня. Для більш точної перевірки використовують імерсію, занурюючи руку в холодну воду (нижче 8 ° C) на 5-10 хвилин. Відсутність протягом тестового часу сверблячки та еритеми – негативний результат. Можна помістити пацієнта без одягу на 10-30 хвилин у холодну кімнату із температурою 4 °C. У цьому випадку слід бути обережним, щоб уникнути розвитку застуди або системних реакцій. Використовують також тест із фізичними вправами при температурі 4 °C протягом 15 хвилин, після чого визначають рівень кріоглобулінів у крові.

Локальну форму теплової кропив’янки діагностують за допомогою проби з теплим предметом: до шкіри передпліччя прикладають склянку з гарячою водою (40-48 ° C) на 1-5 хвилин або опускають кисть у воду тієї ж температури. Інертність шкіри свідчить про відсутність кропив’янки. Поширену форму підтверджують при виникненні пухирів у гарячій ванні з температурою 40-48 ° C або за допомогою ходьби протягом 30 хвилин. Теплову кропив’янку холінергічного варіанту можна діагностувати і по шкірному тесту з метахоліном (пухирі при внутрішньовенному або підшкірному веденні речовини). Для виключення іншого генезу пухирів проводять аналіз крові на алергени.

Диференціюють температурну кропив’янку з укусами комах, дермографізмом, уртикарним васкулітом, багатоформною ексудативною еритемою, строфулюсом, спадковим ангіоотеком, мастоцитозом, вторинним сифілісом, синдромами Леффлера, Віслера-Фанконі.

Необхідно усунути причину захворювання. При холодовій кропив’янці показано поєднання антигістамінних препаратів ІІ та ІІІ покоління, транквілізаторів, десенсибілізуючих засобів, М-холіноблокаторів. У тяжких випадках призначають кортикостероїди короткими курсами, проводять детоксикацію. При анафілаксії необхідно термінове внутрішньовенне або підшкірне введення адреналіну. Самостійно усунути напад можна за допомогою спеціальної ручки-шприца з адреналіном. Місцева терапія включає теплі вівсяні ванни, протисвербіжні та протизапальні засоби, бовтанки.

При тепловому варіанті антигістамінні засоби є неефективними через медіатори ацетилхоліну. На вогнища ураження 1-2 рази на день наносять гелі та мазі на основі атропіну, екстракту беладони. Паралельно усувають загострення супутніх захворювань, санують вогнища хронічної інфекції. Прогноз щодо сприятливий, у 50% випадків температурна кропив’янка мимоволі дозволяється протягом року. У 20% хворих патологія стає хронічною, набуває наполегливого рецидивуючого перебігу. Важлива своєчасна та точна діагностика, адекватна терапія, оскільки температурна кропив’янка в окремих випадках ускладнюється ангіоневротичним набряком та анафілаксією.