Тендовагініт стопи

Тендовагініт стопи – Це запалення внутрішньої оболонки сухожильних піхв стопи. Може бути гострим чи хронічним, інфекційним чи асептичним, первинним чи вторинним. Захворювання проявляється набряком, болями, обмеженням рухів та утрудненнями при ходьбі. При тривалому перебігу можливе формування контрактур. Діагноз виставляють на підставі симптомів, лабораторних даних, рентгенографії та інших досліджень. Лікування найчастіше консервативне: іммобілізація, ЛФК, фізіопроцедури, масаж. В окремих випадках потрібні оперативні втручання.

Тендовагініт стопи – запалення синовіальної оболонки сухожиль, розташованих на тильній або підошовній поверхні стопи. Первинний тендовагініт розвивається внаслідок спортивних чи професійних навантажень певної групи м’язів, вторинний – внаслідок поширення інфекції (при гнійних процесах та інфекційних захворюваннях) або реактивного токсичного запалення (при ревматичних хворобах).

Причиною розвитку первинного тендовагініту стопи зазвичай стає мікротравматизація сухожильних піхв внаслідок підвищеного навантаження чи порушення анатомічних співвідношень різних структур стопи. Первинні тендовагініти стопи часто діагностуються у лижників, ковзанярів і артистів балету, а також у людей, які страждають на плоскостопість та інші вроджені або набуті деформації стоп.

Гострі гнійні тендовагініти стопи виникають внаслідок контактного або гематогенного поширення інфекції з гнійного вогнища (при інфікованій рані стопи, панариції, гнійному артриті, остеомієліті, абсцесі, флегмоні тощо). Хронічні тендовагініти можуть розвиватися при різних специфічних та неспецифічних інфекційних захворюваннях: туберкульозі, гонореї, бруцельозі або грипі. При ревматичних хворобах (синдромі Рейтера, хвороби Бехтерева, системної склеродермії, ревматизмі та ревматоїдному артриті) хронічний тендовагініт стопи обумовлений реактивним запаленням токсичного характеру.

З урахуванням етіологічних факторів у клінічній ортопедії та травматології виділяють інфекційні (неспецифічні та специфічні) та неінфекційні (професійні та реактивні) тендовагініти стопи. З урахуванням особливостей перебігу розрізняють гострий та хронічний тендовагініт, з урахуванням характеру запалення – гнійний, серозний та серозно-фібринозний тендовагініт. Крім того, існує класифікація захворювання, що враховує патогенетичні зміни в синовіальній оболонці піхви:

• Початкова чи легка форма. Синовіальна піхва гіперемована, у його зовнішньому шарі виявляються периваскулярні інфільтрати.
• Ексудативно-серозна форма. У синовіальній піхві накопичується випіт, клінічно виявляється невелика припухлість у ділянці ураження.
• Хронічна стенозуюча форма. У синовіальній піхві розвиваються склеротичні зміни. Відмінності у структурі окремих верств синовії зменшуються, піхва стає менш еластичним, звужується (стеноз).

Пацієнтів турбує біль при ходьбі, в ділянці ураженої сухожильного піхви виявляється хвороблива припухлість. Для гострого неспецифічного тендовагініту, що частіше виникає на тильній поверхні стопи, характерний гострий початок. Припухлість з’являється раптово, навколишні тканини швидко набрякають, можливе поширення набряку на всю стопу і навіть на гомілку. Рухи обмежені, у деяких випадках формуються контрактури.

Інфекційні тендовагініти стопи супроводжуються швидким підйомом температури, слабкістю, розбитістю, ознобом, головним болем, розвитком регіонарного лімфангіту та лімфаденіту. Больовий синдром інтенсивніший, ніж при гострій неспецифічній формі. Гострий крепітуючий тендовагініт зазвичай виникає на тилі стопи. Припухлість з’являється швидко, але набряк зазвичай виражений менше, ніж при неспецифічному тендовагініті. При пальпації під час руху сухожилля визначається крепітація (характерний ніжний хрускіт). Рухи обмежені, болючі.

Можливий перехід гострого асептичного тендовагініту стопи у хронічну форму. Спостерігаються біль та обмеження рухів. При зовнішньому огляді виявляється еластична шнуроподібна освіта під час ураженого сухожилля. Іноді пальпуються «рисові тіла» (дрібні осередки ущільнення), може виявлятися флюктуація. Особливо часто «рисові тіла» спостерігаються при туберкульозному тендовагініті.

Діагноз виставляється лікарем-ортопедом на підставі характерних клінічних проявів. При гострому гнійному запаленні в аналізі крові визначається лейкоцитоз, підвищення ШОЕ та збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів. Для виявлення збудника та визначення його чутливості до антибіотиків проводять бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження гною. Для виключення інших патологічних процесів (наприклад, артрозу дрібних суглобів стопи) призначають рентгенографію стопи, проте для підтвердження діагнозу це дослідження використовувати неможливо, оскільки на рентгенограмах проглядається збільшення обсягу м’яких тканин.

На початковому етапі хвороби пацієнтам показано спокій. В гострому періоді забезпечують високе положення кінцівки, здійснюють іммобілізацію з використанням еластичного бинта або гіпсової лонгети. При лікуванні неспецифічного гострого інфекційного процесу призначають протибактеріальні засоби та препарати для стимуляції імунітету. При гострому асептичному тендовагініті застосовують НПЗЗ (бутадіон, індометацин), при туберкульозному використовують протитуберкульозні препарати (ПАСК, фтивазид, стрептоміцин).

Після усунення явищ гострого запалення при всіх формах захворювання призначають ЛФК та ​​фізіотерапевтичні процедури: електрофорез з новокаїном та гідрокортизоном, ультрафіолетові промені, мікрохвильову терапію, УВЧ, ультразвук. При гострих гнійних процесах виконують термінове розтин та дренування сухожильного піхви на фоні прийому антибіотиків, вибраних з урахуванням чутливості збудника.

Терапія хронічного тендовагініту передбачає використання перерахованих вище методів фізіотерапії, озокерит, парафін, електрофорез з лідазою, масаж та ЛФК. Пацієнту прописують НПЗЗ, в уражену ділянку вводять глюкокортикостероїдні препарати (дексазон, метипред, гідрокортизон). При погано піддаються лікуванню крепитирующих тендовагінітах іноді використовують рентгенотерапію. При запаленні сухожильного піхви внаслідок ревматичного захворювання призначають базисні та протизапальні препарати, фонофорез із гідрокортизоном та електрофорез із НПЗЗ.

Показанням до хірургічного втручання є стенозуючі та тривало поточні форми захворювання, стійкі до консервативної терапії. Операцію виконують у плановому порядку. Сухожильну піхву повністю січуть, підшкірну клітковину та шкіру зшивають. Стопу на два тижні фіксують гіпсовим чобітком, призначають антибіотики, ЛФК та ​​фізіотерапію. Прогноз після оперативного втручання хороший, здебільшого у віддаленому періоді спостерігається повне відновлення функції.