Теноніт

Теноніт – це поліетиологічна патологія органу зору, для якої характерне вторинне ураження тенонової капсули. Основні клінічні симптоми: біль у очниці з іррадіацією в область чола та надбрівних дуг, яка посилюється при рухах очей, екзофтальм, набряк повік та орбітальної кон’юнктиви. Діагностика теноніту включає зовнішній огляд, КТ, УЗД в В-режимі, візометрію, біомікроскопію, тонометрію. Залежно від етіології лікування зводиться до проведення глюкокортикостероїдної або антибактеріальної терапії системно або у вигляді підкон’юнктивальних та ретробульбарних ін’єкцій. При гнійному теноніті показано розтин та дренування тенонового простору.

Теноніт – це частіше монокулярне ураження очного яблука з розвитком запального процесу в області тенонової капсули або її простору. Патологія поширена повсюдно. Захворювання найчастіше трапляється серед осіб працездатного віку. Через схильність до рецидивів теноніт призводить до частого обмеження працездатності під час загострень. Чоловіки та жінки хворіють однаково часто, але серед осіб жіночої статі переважає аутоімунна природа захворювання. У представників чоловічої статі найбільш поширена патологія, що виникає на тлі проникаючого поранення органу зору. Результатом теноніту найчастіше є повне одужання, рідше втрата зору та інвалідизація.

Найбільш поширеною причиною теноніту є запальні процеси інших відділів очного яблука з подальшим залученням до патологічного процесу тенонової капсули. Джерелом внутрішньоорбітальної інфекції найчастіше виступають виразки рогівки, іридоцикліт, ендофтальміт або панофтальміт. Рідше теноніт розвивається на тлі грипу, скарлатини, паротиту або бешихи, що підтверджує інфекційну теорію патогенезу. Етіологічні чинники представлені бета-гемолітичним стрептококом групи А, вірусом грипу. Серозна форма захворювання часто виникає на тлі вітряної віспи та сифілісу в анамнезі. Причиною гнійного теноніту можуть стати гематогенні мікробні метастази. Поширення інфекційних агентів можливе і лімфогенним шляхом.

В офтальмології описані випадки захворювання у пацієнтів з активним ревматичним процесом та колагенозами в анамнезі. Теноніт може виявлятися післяопераційному періоді після проведення хірургічного втручання з приводу страбізму, факоемульсифікації катаракти. У ряді випадків захворювання діагностують у пацієнтів із проникаючими пораненнями очей. Пусковим фактором розвитку даної патології є набряк із подальшою інфільтрацією вісцерального та парієтального листків тенонової капсули. Накопичення випоту в теноновому просторі, подразнення рецепторного апарату призводять до виникнення клінічної картини теноніту.

З клінічної точки зору розрізняють серозний та гнійний теноніт. При дифузному ураженні патологічний процес поширюється на всій протяжності тенонового простору. Локальний теноніт обмежений невеликій ділянці. При підгострому перебігу симптоми захворювання менш виражені, але зберігаються протягом тривалого часу. Найчастіше при зовнішньому огляді виявити зміни не вдається, єдиною ознакою патології є біль під час руху очей. Для теноніту характерна рецидивна течія. Провокують розвиток рецидивів ревматичні атаки, носоглоточна інфекція, загальне переохолодження організму, зниження реактивності та резистентності організму, імунодефіцитні стани, авітаміноз.

Для теноніту характерний гострий або підгострий початок захворювання. При гострій течії пацієнти пред’являють скарги на відчуття випирання очного яблука, інтенсивний біль у ділянці орбіти, що посилюється під час руху ока. Біль іррадіює в область чола та надбрівних дуг. Як правило, у патологічний процес залучено лише одне око. Через 2-3 дні після виникнення перших симптомів розвивається клінічна картина періоду розпалу теноніту. На зміну почуттю випирання приходить екзофтальм. При цьому рухи очного яблука обмежені, можливий розвиток диплопії. Повіки та орбітальна кон’юнктива набряклі. Сльозотеча та виділення патологічних мас відсутня. Хворі відзначають розвиток фотофобії. Самопочуття порушено трохи, що є важливим діагностичним критерієм.

Для діагностики теноніту необхідно провести зовнішній огляд, комп’ютерну томографію (КТ), ультразвукове дослідження (УЗД) у В-режимі, візометрію, біомікроскопію, тонометрію. При зовнішньому огляді виявляється незначний екзофтальм, набряклість повік, набряк та гіперемія кон’юнктиви. Екзофтальм при теноніті, як правило, І (21-23 мм), рідше ІІ (24-26 мм) ступеня, що підтверджують результати екзофтальмометрії за допомогою приладу Людді. Різниця у висоті стояння очних яблук понад 2 мм вказує на односторонній процес. Пальпація у зоні проекції ураження стимулює посилення больового синдрому. На КТ візуалізується скупчення рідини у теноновому просторі. Проведення УЗД у динаміці дозволяє виявити вміст ексудату, який мимоволі розсмоктується, що вказує на серозний різновид теноніту. При гнійній природі захворювання обсяг ексудату збільшується з подальшим проривом у порожнину кон’юнктиви.

Методом біомікроскопії підтверджується хемоз з блідо-жовтим відтінком орбітальної кон’юнктиви. Гострота зору під час проведення візометрії відповідає референтним значенням. При гострому перебігу гнійного теноніту можливе підвищення внутрішньоочного тиску, що визначається методом тонометрії. Диференціальна діагностика серозного теноніту проводиться з міозитом зовнішніх м’язів очного яблука, епісклеритом та склеритом. На відміну від запалення тенонової капсули, при очному міозиті екзофтальм досягає високого ступеня, присутня клініка фотофобії та сльозотечі. Відмінними рисами склериту та епісклериту є виражена гіперемія орбітальної кон’юнктиви, осередки запалення на зовнішній сполучнотканинній оболонці ока, світлобоязнь. Гнійну форму теноніту необхідно диференціювати із флегмоною ока. При флегмоні ока виявляються загальні інтоксикаційні симптоми, стан пацієнта, як правило, тяжкий.

Тактика лікування теноніту залежить від форми та особливостей перебігу захворювання. Етіотропна терапія при серозному варіанті патології на фоні активного ревматичного процесу в анамнезі зводиться до введення глюкокортикостероїдів. Найбільш раціональний шлях введення – підкон’юнктивальні та ретробульбарні ін’єкції. При інфекційній природі теноніту слід проводити ін’єкції антибактеріальних засобів широкого спектра дії.

При гнійній формі захворювання показано хірургічне втручання. Під загальною анестезією проводиться розтин з подальшим дренуванням тенонового простору. У післяопераційному періоді потрібна системна антибактеріальна терапія. При підгострому рецидивному перебігу хороший ефект мають локальні теплові процедури (УВЧ-терапія, діатермія, сухе тепло). Підгострий серозний ревматичний теноніт можна усунути за допомогою електрофорезу з глюкокортикостероїдами. Рекомендовано призначення полівітамінних комплексів та імуностимуляторів.

Прогноз та профілактика теноніту

Специфічних превентивних заходів не розроблено. Неспецифічні профілактичні заходи полягають у своєчасній діагностиці та лікуванні системних аутоімунних та інфекційних патологій. Пацієнтам із встановленим діагнозом теноніт необхідно 2 рази на рік проходити обстеження у офтальмолога. При частому розвитку рецидивів рекомендовано корекцію лікування теноніту. Прогноз для життя та працездатності визначається формою захворювання. Для підгострого серозного теноніту характерна сприятлива течія. Нерідко спостерігається зворотний розвиток патології без розвитку органічних змін. При гострому гнійному запаленні тенонової капсули прогноз залежить від своєчасності постановки діагнозу та початку лікування.