Токсична еритема

Токсична еритема – локальна зміна забарвлення шкіри та слизових запального характеру на тлі загальної інтоксикації організму. Клінічно патологічний процес характеризується поліморфними висипаннями, оскільки токсична еритема з часом і посиленням сенсибілізації організму здатна трансформуватися в вузлики та пустули, що розкриваються з утворенням скоринок. Первинні елементи мають тенденцію до поширення та утворення вогнищ з нечіткими межами. Діагноз ставить дерматолог на підставі анамнезу, клініки, алергічних проб, мікроскопії зіскрібків шкіри, дослідження материнського молока. Лікування полягає в усуненні причини та застосування антигістамінних препаратів.

Токсична еритема – прикордонний стан між здоров’ям та патологічним процесом, має алергічну природу, характеризується висипанням на шкірі гіперемованих гарячих плям. Деякі фахівці вважають, що виникнення випадків токсичної еритеми у новонароджених є провісником ускладнення епідеміологічної обстановки. За даними різних авторів, захворювання зустрічається у 4-70% новонароджених, статистика поширеності процесу у дорослих невідома. У разі виникнення патології у новонароджених у групу ризику потрапляють виключно доношені діти, які перебувають на грудному вигодовуванні.

Токсична еритема не має сезонності, зустрічається в будь-яких географічних широтах, не має расових відмінностей, виникає однаково часто, як у жінок, так і у чоловіків. Актуальність проблеми пов’язана зі здатністю локальної еритеми трансформуватися в генералізовані форми, що становлять небезпеку для життя людини, потребують госпіталізації, а також з тим, що патологічний процес є своєрідним маркером епідеміологічної обстановки в лікувальному закладі, регіоні, країні.

Тригерами патологічного процесу є як екзогенні (екологія, контакт із неякісною парфумерією, рослинами), так і ендогенні (спадкова схильність, лікарські препарати, їжа) фактори. У новонароджених ризик розвитку патології багаторазово збільшується, якщо вагітність матері протікала з ускладненнями (гіпоксія плода), у несприятливому з екологічного погляду районі, а також, якщо між народженням малюка та його першим прикладанням до грудей пройшло більше 6 -12 годин.

Механізм розвитку токсичної еритеми пов’язані з розширенням капілярів шкіри у відповідь використання патогенного алергену. Спочатку як компенсаторну реакцію в організмі відбувається активація імунної та ретикулярної системи дерми, Т-лімфоцити починають активно виробляти антитіла, покликані зв’язати та знешкодити чужорідні для організму антигени. Алергічна реакція у шкірі викликає подразнення рецепторів, рецептори передають сигнал капілярам, ​​капіляри розширюються, на поверхні дерми утворюється гаряча гіперемована пляма.

З часом надходження алергену стає настільки масштабним, що включаються аутоімунні механізми захисту, що викликають пошкодження клітин поверхневого шару шкіри. Відбувається викид у дерму цитокінів, простагландинів, медіаторів запалення, що стимулюють початок запального процесу та проліферацію клітин епідермісу. На шкірі з’являються вузлики, папули, везикули з серозним вмістом, скоринки, що розкриваються і утворюють, так формується поліморфізм висипань при токсичній еритемі. Оскільки нормальний капілярний кровообіг у дермі покликаний забезпечити кожну клітину шкіри поживними речовинами та вивести продукти розпаду, з початком патологічного процесу судини додатково розширюються для виведення шкідливих речовин, тому токсична еритема зберігається до початку регресу первинних елементів.

У сучасній дерматології існує кілька класифікацій патологічного процесу, всі вони мають практичне значення, допомагають визначитися з тактикою ведення пацієнтів (дітей та дорослих). Існує вроджена (розвивається внутрішньоутробно) та набута (виникає протягом життя під впливом екзогенних та ендогенних факторів) токсична еритема. Крім того, виділяють локалізовані та генералізовані форми патологічного процесу. У новонароджених розрізняють фізіологічну та патологічну токсичну еритему.

Фізіологічну токсичну еритему називають катаром шкіри або транзиторною еритемою новонароджених. По суті це – алергічна реакція неясної етіології, що виникає спонтанно на 2-5 день життя немовляти, що проявляється поліморфними висипаннями, що лущиться, по всій поверхні шкіри, виключаючи долоні і підошви, і зникає через 3 дні. Ймовірно, це реакція новонародженого, пов’язана із зникненням внутрішньоутробної захисної плівки. Патологічну токсичну еритему пов’язують з розвитком алергії в результаті повної втрати новонародженим первородного мастила, розцінюючи її як адаптаційну реакцію до навколишнього середовища.

Токсичну еритему також ділять на стадії. На першій, патохімічній стадії розвивається типова фізіологічна алергічна реакція алерген-антитіло у відповідь на контакт організму з чужорідним початком. Ця стадія є передвісником подальшого розвитку алергії у пацієнта. Друга стадія називається патофізіологічною, характеризується порушенням імунних процесів в організмі, їх трансформацією в аутоімунні з ураженням шкіри та слизових у результаті перенесеної інфекції, сильного переохолодження, порушень у травній системі. Існує розподіл токсичної еритеми за характером клінічних проявів на плямисту (найлегшу), бульозну (утворюються везикули з результатом у скоринки) і нодулярну (формуються вогнища еритематозних вузлів з нечіткими контурами) різновиду.

Патологічний процес розвивається або спонтанно, або через 1-3 дні після контакту з алергеном. На незміненій шкірі або слизових утворюються злегка сверблячі, гарячі на дотик еритеми. Локалізуються первинні висипання найчастіше в типових для прояву алергії місцях: на обличчі, животі, передпліччях, стегнах, сідницях, але ніколи на долонях та підошвах. Первинні елементи токсичної еритеми мають тенденцію поширення. З часом на шкірі виникають не тільки ділянки гіперемії, а й буллезні елементи, вузлики, які утворюють «розмиті» осередки запалення шкіри.

Можливе приєднання вторинної інфекції. Поліморфна висипка може супроводжуватися продромальними явищами, збільшенням лімфатичних вузлів. При генералізації токсичної еритеми суб’єктивний стан пацієнта суттєво порушується, потрібна госпіталізація до стаціонару. Варто зазначити, що генералізація процесу зазвичай спостерігається у новонароджених хлопчиків та практично не виявляється в інших груп пацієнтів. Тяжкий варіант токсичної еритеми характеризується частими рецидивами, що виникають з двотижневим інтервалом. Зазвичай висипання зникають протягом двох-чотирьох днів.

Діагностикою патологічного процесу займаються дерматологи, алергологи, педіатри. Діагноз токсичної еритеми ставиться на підставі анамнезу та клінічних проявів з обов’язковими загальними лабораторними дослідженнями (ОАК, ОАМ, кал на яйця глист), мікроскопіюванням верхнього шару епідермісу, постановкою алергічних проб, дослідженням складу молока матері. Алергічні проби покликані виявити фактор, що провокує, діляться на шкірні та провокаційні.

Шкірні алергічні проби при токсичній еритемі проводять у вигляді скарифікацій (на передпліччя крапельно наносять різні алергени і крізь них дряпають шкіру), прик-тестів (замість скарифікатора використовують уколи голкою), аплікаційних (шкіра контактує з ватними тампонами, просоченими вводять шляхом ін’єкцій тестів. За один раз використовують не більше ніж 15 алергенів. Провокаційні проби проводять при розбіжності клінічних симптомів токсичної еритеми та результатів шкірних проб. Суть методу полягає у нанесенні алергену на слизові. Крім того, при токсичній еритемі застосовують тестування крові на наявність специфічних антигенів. Оцінює результати спроб алерголог.

Першочерговим завданням терапії патологічного процесу, що виник, є виключення контакту з алергеном, що викликав алергічну реакцію. У процесі лікування токсичної еритеми також проводять дезінтоксикацію, призначають сечогінні препарати, вітамінотерапію та антигістамінні засоби. Зовнішньо використовують бовтанки з цинком, анілінові фарби та олійні розчини з вітамінами. Крім того, при токсичній еритемі рекомендують дієту з підвищеним вмістом вітамінів та мінералів. Профілактика зводиться до загартовування. Прогноз зазвичай сприятливий, можливо самодозвіл процесу.