Трахеобронхіт

Трахеобронхіт – це дифузний запальний процес, що охоплює нижні повітроносні шляхи – трахею та бронхи. Тривалість та особливості перебігу трахеобронхіту тісно пов’язані з його формою; симптоматика зазвичай включає кашель (сухий або продуктивний), садіння та біль у грудях, температурну реакцію, нездужання, хрипи, задишку. Верифікації діагнозу сприяє оцінка аускультативних даних, результатів рентгенографії легень, трахеобронхоскопії, дослідження мокротиння, алергодіагностики. У лікуванні трахеобронхіту використовується фармакотерапія (відхаркувальні, муколітичні, противірусні, антигістамінні препарати) та немедикаментозні методи (інгаляції, ФТЛ, масаж).

Трахеобронхіт – гостре або хронічне запалення слизової оболонки трахеобронхіального дерева, яке ініціюється інфекцією, алергенами та іншими агентами. З огляду на причини розрізняють трахеобронхіти інфекційного (вірусного, бактеріального, вірусно-бактеріального) походження; алергічного генезу; обумовлені хімічними та фізичними факторами та змішані. Гострий трахеобронхіт має вірусну природу. Пік захворюваності на трахеобронхіт припадає на міжсезоння і тісно пов’язаний з епідеміями ГРВІ. Нерідко на трахею та бронхи запалення переходить із верхніх відділів дихальних шляхів. Перебіг алергічного трахеобронхіту може бути рецидивуючим або хронічним. Хронічний трахеобронхіт у більшості випадків пов’язаний із постійною присутністю в організмі або зовнішнім впливом причинного фактора.

Гострий трахеобронхіт, як правило, стає продовженням РС-інфекції, аденовірусної інфекції, грипу та парагрипу, кору. Рідше захворювання розвивається на фоні кашлюку, паракоклюшу, респіраторної мікоплазмової або хламідійної інфекції. Однією із причин гнійного трахеобронхіту може стати тривала штучна вентиляція легень. Так звані “інтубаційні” трахеобронхіти розвиваються у 35-40% пацієнтів. Така висока частота патології обумовлена ​​порушенням евакуації секрету з трахеї та бронхів, нерідко – аспірацією в дихальні шляхи шлункового вмісту та крові. Це є пусковим фактором для розмноження бактеріальної флори та розвитку запального процесу.

«Жертвами» хронічного трахеобронхіту найчастіше стають затяті курці; особи, які тривалий час перебувають в умовах запиленості, загазованості та задимленості, забруднення повітря хімічними агентами. Крім цього, хронізації процесу схильні пацієнти, які нехтують лікуванням або займаються самолікуванням гострого трахеобронхіту. Захворюваність на хронічний трахеобронхіт вище у людей, які страждають на хронічні інфекції носоглотки (карієсом, тонзилітом, гайморитом). Алергічний трахеобронхіт тісно пов’язаний з респіраторною алергією, що виникає при контакті з різними агентами (пилом, пилком, вовною тварин, пліснявою, парфумерією та ін.). Токсико-хімічна форма трахеобронхіту може бути зумовлена ​​з ураженням дихальних шляхів бойовими або промисловими отруйними газами, лікарськими препаратами (наприклад, йодистим або бромистим калієм).

Виникненню будь-якої форми трахеобронхіту сприяють такі фактори: переохолодження, нервова та фізична перевтома, ослаблення імунітету, несприятливі кліматичні умови (холодне, сухе чи вологе повітря), паління, гіповітамінози. У таких умовах може відбуватися активізація умовно-патогенної мікрофлори слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та набуття нею патогенних властивостей.

Патологічні зміни при трахеобронхіті торкаються слизової оболонки трахеї, великих та середніх бронхів. Дрібні бронхи зазвичай залишаються інтактними, що пояснює відсутність нападів бронхообструкції навіть за алергічної форми трахеобронхіту. При гострому запаленні стінки трахеобронхіального дерева дифузно гіперемовані; при алергічному та хронічному мають блідо-рожевий відтінок. Слизова оболонка набрякла, розпушена, відзначається гіперсекреція слизу. При домінуванні бактеріального запалення у просвіті бронхів є гнійний секрет. При хронічному трахеобронхіті слизова оболонка дихальних шляхів зазнає атрофічних або гіпертрофічних змін.

Клінічним критерієм тієї чи іншої патогенетичної форми трахеобронхіту є тривалість збереження патологічної симптоматики: ознаки гострого запалення купіруються протягом трьох тижнів (в середньому за 10-14 днів), затяжний процес триває до одного місяця, хронічний – зберігається протягом трьох і більше місяців. Захворювання протікає з помірно вираженими респіраторними та загальноінтоксикаційними явищами.

Гострий трахеобронхіт

Зазвичай є ускладненням гострої респіраторної інфекції, тому починається з явищ ринофарингіту: закладеності носа, ринореї, першіння в горлі, сухості в носоглотці, болю при ковтанні, захриплості голосу. У міру поширення інфекції на нижні відділи дихальних шляхів приєднуються відчуття, що садне і болі в грудях, надривний сухий і хворобливий кашель. Подих стає жорстким, при аускультації вислуховуються сухі хрипи. Через 2-3 дні характер кашлю змінюється на вологий та продуктивний; починає відокремлюватися слизова або слизово-гнійне мокротиння. Температура тіла найчастіше субфебрильна, тримається кілька діб. Загальне самопочуття характеризується відчуттям слабкості та зниженням працездатності. Одужання у типових випадках настає через 8-10 днів, залишковий кашель може зберігатися до 3 тижнів.

Середньотяжкий перебіг гострого трахеобронхіту може супроводжуватися задишкою, напругою та хворобливістю м’язів черевного преса та діафрагми через сильний кашль, що ремітує лихоманкою. У дітей перших трьох років життя гострий трахеобронхіт протікає з почастішанням пульсу та дихання, блюванням на висоті нападів кашлю, ціанозом губ та обличчя, судомами. Ускладнення гострого трахеобронхіту можуть включати розвиток хронічної форми захворювання, пневмонії, обструктивного бронхіту.

Хронічний трахеобронхіт

Протікає з чергуванням періодів ремісій та загострень. Поза загостренням симптоматика стерта: може виникати періодичне покашлювання, задишка при виконанні фізичної роботи. Більшість хворих на хронічний трахеобронхіт відзначають помірні, але постійні болі в грудній клітці.

Для гострої фази характерна поява кашлю, хрипів, задишки в спокої або при звичайних навантаженнях, субфебрилітет, пітливість, слабкість. Кашель може мати різну інтенсивність і характер, супроводжуватися виділенням невеликої або багатої кількості мокротиння, що має різний колір і консистенцію (частіше серозно-гнійний або гнійний). Результатами хронічного трахеобронхіту найчастіше стають ХОЗЛ, емфізема легень.

Окремі етіологічні форми

При алергічному трахеобронхіті загострення респіраторних симптомів відбувається за безпосереднього контакту з алергеном. На перший план виходить кашель, переважно сухий або з незначним слизовим відокремлюваним. Зазвичай він поєднується з іншими алергічними проявами: свербінням шкіри, закладеністю носа, ринітом, сльозотечею. Температура тіла, як правило, залишається нормальною. Приступи ядухи відсутні. У крові виявляється підвищений рівень еозинофілів. Алергічний трахеобронхіт нерідко супроводжують атопічний дерматит, сінна лихоманка та інші алергози.

Інтубаційний трахеобронхіт більш ніж у половині випадків розвивається на 2-3 добу після екстубації. Хворі відзначають відчуття стороннього тіла трахеї, біль у грудях. Особливо турбують напади надсадного кашлю, які закінчуються відходженням в’язкого мокротиння жовто-зеленого кольору в помірній кількості. Температура тіла може бути підвищена до субфебрильних значень та вище. Інтоксикаційний синдром виражений більше, ніж за інших форм трахеобронхіту. У цілому нині клінічна картина нагадує клініку гнійного бронхіту.

При постановці діагнозу трахеобронхіту враховуються дані анамнезу (зв’язок захворювання з ГРВІ, алергією, дратівливими бронхами речовинами), клінічна та аускультативна картина, результати об’єктивних досліджень. Хворий прямує на консультацію до пульмонолога та алерголога.

При гострому трахеобронхіті рентгенографія легень малоінформативна, проте хронічний перебіг захворювання накладає свій відбиток на легеневий малюнок, нерідко деформуючи його. Крім цього, рентгенологічно виключається наявність інфільтративних змін у легенях. Найбільш інформативним дослідженням, що підтверджує запальний процес у нижніх дихальних шляхах, є трахеобронхоскопія. При ендоскопічній візуалізації може виявлятися набряк та гіперемія слизової оболонки, фібринозні накладення, гнійний секрет, виразка слизової оболонки.

Мікроскопічне дослідження мокротиння (з визначенням ВК та атипових клітин) дозволяє виключити такі захворювання, як туберкульоз, рак легень, бронхіальну астму та ін. Для визначення бактеріального збудника виробляється бакпосів мокротиння. Алергічний генез трахеобронхіту підтверджується результатами шкірних алергічних проб.

Лікування неускладнених форм проводиться у домашніх умовах; важких та ускладнених випадків – у відділенні пульмонології. У перші дні, коли турбує болісний сухий кашель, призначаються протикашльові засоби (преноксдіазин, кодеїн, бутамірат). Стимуляції відходження мокротиння сприяють лужні інгаляції, муколітичні та відхаркувальні препарати (амброксол, мукалтин, термопсис), фітотерапія. Відновити дренажну функцію бронхів допомагають зігріваючі компреси, банки, гірчичники, розтирання мазями, що зігрівають.

При трахеобронхіті алергічної природи призначаються атигістамінні засоби; противірусні препарати можуть бути ефективними при захворюванні, викликаному вірусними агентами. При бактеріальних ускладненнях використовуються антибіотики: місцеві та системні (пеніциліни, цефалоспорини, фторхіналони). Прийом імуномодуляторів та вітамінів необхідний підвищення загальної резистентності організму.

З фізіотерапевтичних процедур зазвичай застосовуються УФО-терапія, електрофорез на грудну клітину, лазеротерапія, УВЧ, перкусійний та вібраційний масаж, галотерапія, дихальні вправи. При тяжких формах трахеобронхіту може знадобитися оксигенотерапія.

Провідним методом профілактики гострого трахеобронхіту є своєчасна та раціональна терапія ГРВІ, недопущення контактів з пацієнтами, хворими на вірусні інфекції. Знижує ризик захворюваності на трахеобронхіт відмову від куріння, усунення виробничих шкідливостей, санація хронічних вогнищ у носоглотці. При алергічній настороженості першорядне значення має виключення контакту з алергеном.