Траншейна стопа

Траншейна стопа – це ураження дистальних відділів ступнів, що виникло на тлі високої вологості та низької, але не мінусової температури. Симптоми включають синюшність уражених ділянок (пальців, іноді плюсни), набряк, зникнення чи ослаблення пульсації на периферичних артеріях. При тяжких ушкодженнях утворюються бульбашки, формуються ділянки некрозу. Патологія діагностується виходячи з скарг, даних анамнезу, результатів об’єктивного обстеження. Лікування включає лікарську терапію, фізіотерапію. За показаннями проводяться перев’язки та операції.

Траншейна стопа – особлива форма холодової травми. За механізмом розвитку та клінічними проявами нагадує відмороження, але відрізняється від них незначною часткою тяжких ушкоджень, відсутністю заморожування і, як наслідок – прихованого періоду. Вперше було описано під час Першої світової війни у ​​солдатів, які довго перебували в окопах. Точна поширеність невідома. Серед постраждалих переважають чоловіки у віці.

Траншейна стопа виникає при тривалому знаходженні за умов високої вологості разом із низькими, але з мінусовими температурами. Підвищена вологість відіграє вирішальну роль, оскільки негативно впливає на теплоізоляційні характеристики одягу, сприяє промоканню взуття. Пошкодження нерідко розвивається вже за температури від +5°C до +10°C. Зниження в інтервалі від +2 до +5 °C може спровокувати важку форму хвороби з виникненням некрозу.

Ще одним важливим фактором є недостатня рухливість. У військовослужбовців патологія частіше виявляється після тривалого перебування в окопах рано навесні або пізно восени. Схожий стан, відомий під назвою занурювальна (імерсійна) стопа, спостерігається, коли потерпілий тривалий час залишається в холодній воді після корабельних аварій, аварій малих суден, затоплень територій внаслідок повеней, інших подій, пов’язаних з водним середовищем.

У мирний час на траншейну стопу страждають рибалки, лижники, альпіністи, туристи, які здійснюють багатоденні походи. При поєднанні перерахованих умов хвороба може розвинутись навіть на тлі регулярного зігрівання ніг. Низькі температури і промерзання вважаються несприятливими умовами виникнення патології – у разі виявляються відмороження, а чи не траншейна стопа.

Зниження температури тканин викликає підвищення тонусу гладких волокон у стінках судин. Виникає стійкий судинний спазм. Це призводить до порушень кровотоку спочатку в капілярній мережі, а потім на рівні дрібних артерій та вен. На тлі зниження температури, що продовжується, кров у судинах згущується, її рух припиняється. Форменні елементи злипаються, утворюються тромби.

Метаболічні процеси у клітинах спочатку активізуються, потім уповільнюються. При тривалому збереженні зниженої температури виникає циркуляторна гіпоксія, що стає причиною трофічних розладів різного ступеня тяжкості до некрозу, сприяє розвитку вторинного запалення. Набряк зумовлений виходом рідини з судин у тканини та локальним ацидозом. Особливо сильно при траншейній стопі страждають периферичні нерви – поєднання холоду та порушень кровопостачання призводить до дегенерації мієлінових оболонок, наступних нейропатій.

У комбустіології виділяють 4 фази (стадії) та 3 форми траншейної стопи:

• Легка форма. Включає 1 і 2 стадії. Діагностується у 80-90% хворих. Дистальні частини ступнів набрякають. Оніміння стоп поєднується з прогресуючими болями, відчуттям повзання мурашок, печінням.
• Середня форма. Відповідає 3 стадії. На ногах у місцях набряку з’являються фліктени з кров’янистим або жовтуватим желеподібним вмістом.
• Тяжка форма. Відповідає 4 стадії. Виявляється у 1% пацієнтів. Виявляються виражені трофічні порушення. Виявляються зони некрозу, розвиваються інфекційні ускладнення.

В абсолютній більшості випадків страждають обидві ступні. На відміну від відморожень, при яких прихований період змінюється вираженою симптоматикою, зміни з’являються та посилюються на тлі охолодження, тому клінічні прояви траншейної стопи наростають поступово. При повторному охолодженні та намоканні після попереднього висихання та зігрівання можлива бурхлива маніфестація.

Ознаки 1 стадії зазвичай з’являються через 2 тижні перебування в несприятливих умовах, але можуть виникати і раніше (через 3-4 дні). Постраждалих турбують оніміння, парестезії (відчуття мурашок, печіння) і біль у ступнях, що прогресують, сильніше виражені в дистальних відділах. Через різку хворобливість пацієнти ходять на п’ятах, не спираючись на носок. Відзначається локальна м’язова слабкість, можливе зникнення ахіллового рефлексу.

Про перехід у 2 фазу свідчить нерезко виражене почервоніння шкіри, помітніше в області пальців. У деяких хворих зона гіперемії зі стоп поширюється на гомілки та стегна. Пальці, тил ступні набрякають. Найчастіше цьому етапі хвороба зупиняється, симптоми поступово повністю зникають.

3 стадія характеризується формуванням бульбашок зі драглистим випотом, який може бути забарвлений кров’ю або мати лимонний відтінок. Страждають пальці, тильні поверхні ступнів, підошовні складки. Фліктени розкриваються з утворенням некротичних струпів. Ділянки некрозу поширюються в сторони і підлягають тканини. Після їх відходження з’являються виразки, що погано гояться.

Наступ 4 фази знаменується розвитком глибокого некрозу. Страждають пальці, іноді залучаються дистальні відділи плюсни. Типово інфікування анаеробними або гнильними бактеріями з виникненням вологої гангрени, важких флегмон.

При легкому перебігу ускладнення нехарактерні, у віддаленому періоді можливе посилення місцевих реакцій на холод. Після середньотяжкої форми у багатьох хворих розвиваються хронічні розлади: порушення чутливості (аж до повного зникнення), періодичний біль, виражена холодова сенсибілізація, синдром Рейно. Омертвіння тканин, приєднання інфекцій потребує проведення ампутацій з подальшим зниженням працездатності. Волога гангрена та анаеробна інфекція можуть ускладнюватися сепсисом, поліорганною недостатністю.

Визначення характеру патології здійснюється лікарем-травматологом чи комбустіологом. Діагноз траншейної стопи встановлюється з урахуванням скарг, анамнестичних даних, результатів фізикального огляду. У 1 фазі стопи бліді, у 2 набряклі, гіперемовані, у 3 – ціанотичні, покриті бульбашками, у 4 дистальні відділи чорні, виявляється муміфікація або (частіше) вологий некроз. При легкій формі пульс на ступнях ослаблений, при середній та тяжкій не визначається. Диференціальну діагностику проводять з діабетичною стопою, облітеруючими ендартеріїтом та атеросклерозом.

Терапевтичні заходи здійснюються за умов стаціонару. При надходженні постраждалим вводять правцевий анатоксин. Легкі випадки траншейної стопи є свідченням для консервативної терапії. Застосовуються такі методи:

• Іммобілізація. Фіксація гіпсової пов’язки дозволяє забезпечити спокій кінцівки, зменшити больовий синдром, уникнути випадкової вторинної травматизації.
• Новокаїнові блокади. Введення місцевого анестетика пригнічує хворобливі відчуття, сприяє розслабленню гладкої мускулатури судинної стінки, зниження тонусу судин.
• Медикаментозна терапія. Антикоагулянти перешкоджають утворенню тромбів, спазмолітики усувають спазм, антибіотики допомагають запобігти розвитку інфекції.
• Фізіолікування. Для відновлення мікроциркуляції, активізації місцевих обмінних процесів використовують магнітотерапію, лазерну терапію, УВЧ, діатермію, ультразвук, УФО.

При фліктенах потрібні перев’язки. Бульбашки акуратно розкривають. Спочатку накладають волого-висихаючі пов’язки, потім наносять мазі, які стимулюють розсмоктування пошкоджених тканин, регенерацію та утворення грануляцій. При великих виразках можуть бути потрібні пластичні втручання. При некрозах після утворення демаркаційної лінії виконують некректомію, ампутацію чи екзартикуляцію.

Профілактичні заходи передбачають вибір сухих місць чи осушення траншей і природних заглиблень, у яких розташовуються військовослужбовці, туристи, інші категорії громадян. Необхідно створення утеплених приміщень для зігрівання та перевдягання людей, просушування промоклого одягу та взуття. Прямуючи у прохолодні вологі місця (на риболовлю чи полювання, в туристичний похід) слід одягати або брати з собою водонепроникне взуття, мати в запасі достатньо сухих шкарпеток або онуч, регулярно просушувати взуття, предмети одягу.