Транссексуалізм

Транссексуалізм – це психічний розлад, у якому гендерна ідентичність протилежна біологічному статі. Виявляється усвідомленням себе як представника протилежної статі за нормальної сформованості статевих ознак. Чоловіки прагнуть виглядати і поводитися жіночно, жінки – мужньо. Частим емоційним розладом є тяжка депресія з ризиком суїциду. Діагностика включає клініко-анамнестичне обстеження психіатром, психологічне тестування. Тактика лікування визначається індивідуально, застосовується психотерапія, гормональна терапія, хірургічні операції.

Транссексуалізм відноситься до широкого кола порушень статеворольової ідентифікації – до трансгендерності. Синонімічна назва – транссексуальність. Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду, що використовується у вітчизняній медицині, транссексуалізм є психічним захворюванням, включеним до рубрики «Розлади статевої ідентифікації». Проте точаться дискусії щодо необхідності виключити цей стан зі списку патологій, замінивши його супутніми емоційними порушеннями – гендерною дисфорією, стресовою реакцією на дискримінацію та трансфобією. Поширеність транссексуалізму – 1:150 000, переважають чоловіки.

Походження транссексуальності залишається актуальною темою медичних досліджень. Етіологією порушень гендерної ідентифікації зацікавлені генетики, ендокринологи, психіатри, медичні та соціальні психологи. До найімовірніших теорій формування розлади относятся:

• Генетична. В результаті мутацій збільшується набір статевих хромосом, до пари XY додається X. Поширений варіант – синдром Клайнфельтера. Чоловіки мають риси, характерні для жінок, схильні до фемінної поведінки.
• Нейроендокринні зрушення. Транссексуалізму сприяють внутрішньоутробні, ранні постнатальні шкідливі дії (травми, інтоксикації, вірусні інфекції). У транссексуалів визначається низький рівень тестостерону (у чоловіків), подібність будівлі окремих ділянок мозку з морфологічними особливостями представників іншої статі.
• Неправильне виховання. Транссексуалізм може бути спровокований ранніми психологічними травмами та щепленими з дитинства правилами поведінки. Зокрема, розвитку розладу сприяє виховання у неповній сім’ї (для хлопчиків – без батька, для дівчаток – без матері), заохочення ігор та вибору одягу, які не відповідають статі дитини.

Патогенетичні механізми транссексуалізму, як та її причини, остаточно не з’ясовані. Згідно з біологічною концепцією, в основі розладу лежить ендокринний дисбаланс та морфофункціональні зміни в головному мозку. Вони виникають внаслідок генетичних мутацій, впливу пренатальних та ранніх постнатальних несприятливих факторів. Сприйняття себе представником іншої статі формується на основі нестачі або надлишку андрогенів та естрогенів, недостатньої зрілості ділянок головного мозку, що контролюють взаємозв’язок емоцій та соціальної статеворольової поведінки.

Психологічна (поведінкова) теорія пов’язує походження транссексуалізму з відсутністю у суспільстві відомих стереотипів статевої поведінки – дитина знаходить адекватного прикладу наслідування, на етапі формування сексуальної ідентифікації «губиться» між статями. Існує також виключно психіатричне явище – маячний транссексуалізм. Він розвивається з урахуванням важкого психотичного розлади, є компонентом маревної концепції. Наприклад, хворому на шизофренію зміна статі є єдиним варіантом порятунку в глобальній війні, спрямованій на знищення чоловіків.

За спрямованістю транссексуалізм поділяється на MtF (male-to-female), чоловік почувається жінкою та на FtM (female-to-male), жінка відносить себе до чоловіків. Лікар Г. Бенджамін запропонував класифікацію, засновану на вираженості клінічних проявів та їх якісних характеристик. Він виділив шість типів транссексуальності:

1. Псевдотрансвестизм. Людина зрідка використовує спеціальний одяг та аксесуари у рамках сексуальних ігор. Думки про зміну статі відсутні.
2. Фетишистський трансвестизм. Перевдягання та копіювання статевої поведінки відбувається публічно. Ціль – отримання яскравих емоцій, збудження.
3. Справжній трансвестизм. Перевтілення є частиною життя, яка потрібна на збереження емоційного комфорту, вступу у сексуальні відносини. Бажання змінити стать хірургічним способом не виникає.
4. Нестійкий транссексуалізм. Є слабка ненависть до біологічно заданої статі. Перетворення постійні, але не викликають душевного підйому чи полегшення.
5. Ядерний транссексуалізм. Людина завжди поводиться і відчуває представником протилежної біологічної статі. За неможливості відповідати ролі відчуває виражений дискомфорт – тривогу, депресію, дратівливість. Прагне до хірургічного втручання.
6. Транссексуалізм із гендерною дисфорією. Емоційні порушення, спричинені проблемою ідентифікації, провокують тяжку депресію та самогубство. Гомосексуальні контакти відкидаються, зусилля прямують на пошук гетеросексуальних партнерів своєї біологічної статі.

Справжня транссексуальність проявляється з дошкільного та раннього шкільного віку. Хлопчики прагнуть грати в ігри, характерні для дівчаток – дочки-матері, лікарню, перукарню, їдальню. У грі освоюють типові жіночі ролі, навички догляду дітей, приготування їжі, прибирання, підтримки зовнішньої краси (зачіски, вбрання). Дівчата намагаються стати частиною хлоп’ячих угруповань, беруть участь в іграх зі змагальним компонентом, що вимагають спритності, швидкості та сили. В одязі віддають перевагу штанам, футболкам, відмовляються від суконь. У період статевого дозрівання дівчата утягують тканиною або корсажами область грудей, носять короткі стрижки, вільний одяг, що приховує фігуру. Хлопці уникають фізичних навантажень, щоб зберегти крихкість статури, регулярно збривають волосся на тілі та обличчі.

У дорослих транссексуалізм реалізується в основному через зовнішність та соціально-побутову діяльність. Чоловіки носять жіночий одяг, використовують макіяж. Жінки одягаються як чоловіки, коротко стрижуть волосся. Залежно від виразності розладу пацієнти приймають гормональні препарати чи проходять поетапні хірургічні процедури, дозволяють зробити перетворення стійким, істинним. Транссексуальні чоловіки люблять піклуватися про близьких, нерідко досягають успіхів у кулінарному мистецтві. Віддають перевагу професіям, пов’язаним з обслуговуванням людей – продавці, офіціанти, доглядальниці, а також діяльність, що транслює мистецтво – актриси, танцівниці, манекенниці, екскурсоводи. Жінки-транссексуали вибирають важку фізичну працю, займаються спортом, що дозволяє розвинути м’язову масу за чоловічим типом (упор на руки, плечі, спину). Нерідко вони реалізують себе у військовій справі, управлінні – у сферах, де є змагальність, необхідність застосування фізичної сили.

Попри помилкову думку, транссексуали не завжди ставляться до гомосексуалістів, вони вступають у статевий зв’язок із представниками протилежної статі, виходячи з позиції ідентифікації. Транссексуальні чоловіки усвідомлюють себе, поводяться і виглядають як жінки, і тому віддають перевагу гетеросексуальним чоловікам. Транссексуальні жінки, відповідно, прагнуть стосунків із гетеросексуальними жінками. Соціальна агресивність, стигматизація до транссексуальності часто стає причиною відмови від сексуальної сфери життя. Самотність переживається пацієнтами легше, ніж ненависть, тиск оточуючих.

За відсутності медико-психологічної допомоги та підтримки з боку близьких людей транссексуалізм призводить до тяжкої затяжної депресії та суїцидальної поведінки. Рівень самогубств серед цієї групи людей вищий, ніж у загальній популяції. Причиною емоційних відхилень є внутрішньоособистісний конфлікт, пов’язаний з неможливістю прийняття своєї біологічної приналежності до статі та негативне ставлення суспільства. Кризові періоди можуть супроводжуватись антисоціальною поведінкою транссексуалів (бійки, грабежі). Гендерна дисфорія здатна спричинити сплески аутоагресії. Відомі випадки, коли пацієнти, не маючи змоги отримати хірургічну допомогу, відрізали молочні залози, геніталії.

Обстеження пацієнтів спрямоване на встановлення істинності транссексуалізму, для чого проводиться диференціальна діагностика з психотичними розладами, що супроводжуються деперсоналізацією та маревною симптоматикою. Діагноз встановлюється лікарем-психіатром. Використовуються такі методи дослідження:

• Розмова. Лікар збирає анамнез, з’ясовує симптоми, розпитує про уявлення щодо своєї статі в дитинстві, підлітництві, юності, про сексуальні уподобання, особливості виховання, соціальну адаптацію. Характерні скарги на пригнічений настрій, дисфорію, невдоволення своїм зовнішнім виглядом, відчуття чужості тіла, бажання змінити стать.
• Спостереження. За даними спостереження оцінюється вираженість транссексуальних тенденцій, стадія переходу до іншої статі. Зазначаються ознаки тривожності, депресії.
• Психодіагностика. Психолог застосовує особистісні опитувальники, проективні методики на дослідження емоційно-особистісної сфери. Результати дозволяють визначити рівень стресу, невротизації, вираженість дезадаптації, наявність суїцидальних та інших аутоагресивних тенденцій. При підозрі на шизофренію проводять тести, які виявляють якісні зміни мислення.

Терапія транссексуальності спрямована на усунення супутніх емоційно-поведінкових відхилень – ґендерної дисфорії, гострої стресової реакції, депресії, суїцидальних спроб. Зміна почуття гендерної ідентичності на даний момент неможливо. До комплексу лікувальних заходів включено:

• Психотерапія. Застосовуються психодинамічні та когнітивно-поведінкові методи, арт-терапія, тренінги комунікації. Мета сеансів – знизити рівень тривожності та напруженості, усвідомити внутрішній конфлікт, покращити адаптацію у соціумі, освоїти навички саморегуляції, міжособистісного спілкування, боротьби зі стресом.
• Консервативна терапія. Призначаються препарати, що містять гормони представників протилежної біологічної статі. Таке лікування дозволяє змінити вторинні статеві ознаки – інтенсивність та локалізацію росту волосся, характеристики голосу, розподіл м’язової та жирової тканини.
• Хірургічне втручання. Рішення про операцію щодо зміни статі виноситься після проведення експертної медичної комісії та підписання добровільної поінформованої згоди пацієнта. Процедури спрямовані на трансформацію геніталій, молочних залоз та інших зовнішніх ознак, що не відповідають статевому самосприйняттю пацієнта (виступ гортані, риси обличчя).

При комплексному лікуванні, що включає хірургічні операції, більшість транссексуальних пацієнтів залишаються задоволеними результатом – симптоми дисфорії та депресії редукуються, підвищується соціальна активність. Труднощі, викликані недостатнім статевим досвідом, носять тимчасовий характер, долаються протягом року. Профілактика транссексуалізму зводиться до запобігання впливу інфекцій, інтоксикацій, гіпоксії під час вагітності і відразу після неї, до дотримання правил статевого виховання. Необхідно захистити дитину від раннього початку сексуального життя, сприяти формуванню адекватної статевої приналежності поведінки (залучати до ігор, побутових обов’язків, стежити за вибором одягу).