Транзиторне тахіпное новонароджених

Транзиторне тахіпное новонароджених – Це форма дихальної недостатності у немовлят, яка виникає внаслідок затримки резорбції легеневої фетальної рідини. Стан частіше зустрічається у дітей, народжених шляхом кесаревого розтину. Хвороба проявляється прискореним та галасливим диханням, ціанозом, втягненням податливих місць грудної клітки. Для діагностики захворювання проводять рентгенографію ОГК, пульсоксиметрію, загальноклінічні та мікробіологічні дослідження крові. Лікування передбачає короткочасну киснедотерапію, яка за показаннями може виконуватися в режимі СІПАП.

Транзиторне тахіпное («волога легеня») — поширений стан у неонатології, який зустрічається з частотою 5,7 випадків на 1000 вагітностей, завершених кесаревим перетином. При природному розродженні ймовірність розвитку синдрому набагато нижча. Транзиторний дихальний розлад найчастіше виявляється у новонароджених хлопчиків. Патологічне тахіпное за клінічними ознаками нагадує респіраторний дистрес-синдром (РДС) та неонатальну пневмонію, про що лікар-неонатолог завжди повинен пам’ятати при постановці діагнозу.

Основний етіологічний фактор захворювання – проведення планового кесаревого розтину, в ході якого жінка пройде процес сутичок, важливий для зниження кількості легеневої рідини у плода. Ризик розвитку транзиторного тахіпное підвищується при макросомії, уроджених вадах дихальної системи, зниженні гестаційного віку новонароджених. Фактори ризику з боку матері – наявність цукрового діабету, бронхіальної астми та особливо їх поєднання.

У нормі у плода є фетальна легенева рідина, синтезована епітеліальними клітинами нижніх дихальних шляхів. При народженні дитини та її переході на самостійне дихання ця рідина не потрібна, тому починається її активне всмоктування. Максимальна резорбція відбувається під час сутичок, коли підвищується рівень катехоламінів та простагландинів.

При порушенні цього процесу у легенях дитини після кесаревого розтину залишається рідина, яка заважає їх нормальному розправленню та порушує функцію дихання. Знижуються показники вентиляції та перфузії, в кров надходить менша кількість кисню, наростають явища гіпоксії та гіпоксемії, внаслідок чого рефлекторно стимулюється дихальний центр довгастого мозку новонароджених та формується транзиторна дихальна недостатність.

Транзиторне тахіпное виявляється відразу після народження дитини. Основна ознака – почастішання дихальних рухів понад 60 за хвилину. Також немовля може видавати крихтливі, хриплячі і звуки, що стогнуть. При диханні у новонароджених сильно роздмухуються крила носа, втягуються міжреберні проміжки та надключичні ямки. При вираженій гіпоксії помітний синюшний відтінок шкіри.

Іноді на тлі захворювання виникає пневмоторакс, який обумовлений надмірним розтягуванням тонкої альвеолярної стінки. У цьому симптоми дихальних розладів посилюються. При тяжкому транзиторному тахіпное та наявності кількох факторів ризику у новонароджених може сформуватися персистуюча легенева гіпертензія. Для неї характерне звуження легеневих артеріол та шунтування крові праворуч наліво.

Неонатолог отримує цінну інформацію під час огляду дитини, підрахунку частоти дихання. Для об’єктивної оцінки ступеня дихальних порушень використовуються шкали Сільвермана та Даунса. Лікар бере до уваги анамнез вагітності, тип розродження. За клінічними проявами транзиторне порушення дихання нагадує РДС, сепсис, вроджену пневмонію, тому показано додаткові методи дослідження:

• Рентгенографія ОГК. Патогномонічні ознаки захворювання – розширення легень, тінь рідини в їх периферичних відділах та плевральних синусах, посилення бронхо-судинного малюнка. На відміну від РДС, транзиторне тахіпное характеризується відсутністю симптому «білих легень» та швидким регресом усіх змін.
• Пульсоксіметрія. Дослідження сатурації артеріальної крові необхідно оцінити вираженість розладів дихання у новонароджених дітей. Про патологію говорить показник 93% і нижче, а при зменшенні сатурації менше 90% потрібно невідкладне проведення кисневої підтримки.
• Аналізи крові. Показники клінічного та біохімічного досліджень зазвичай не виходять за межі норми, маркери запального процесу відсутні. Якщо у неонатолога виникають діагностичні труднощі, він призначає бактеріологічний посів, щоб унеможливити септичні стани.

При транзиторних розладах дитині рекомендується підтримуюче лікування як киснедотерапії. У більшості випадків достатньо застосування кисневої маски, але при серйозному порушенні дихальної функції показано вентиляцію з постійним позитивним тиском (СІПАП). У вкрай поодиноких випадках немовлятам потрібне підключення до ШВЛ. При сумнівних лабораторно-інструментальних даних додатково призначаються антибіотики для запобігання інфекції.

Транзиторне збільшення дихання характеризується швидким зворотним розвитком симптоматики при наданні кисневої підтримки. Через 2-3 дні стан новонародженого приходить у норму. Ускладнення патології зустрічаються дуже рідко, тому прогноз сприятливий. Профілактика стану включає раціональну тактику ведення вагітності у жінок із факторами ризику, відмова від процедури кесаревого розтину, якщо для її проведення відсутні абсолютні медичні показання.