Травматична енцефалопатія

Травматична енцефалопатія – Це комплексний психоневрологічне розлад, що розвивається в пізньому і віддаленому періоді черепно-мозкової травми. Виникає на основі дегенеративних, дистрофічних, атрофічних та рубцевих змін мозкової тканини. Виявляється слабкістю, зниженням працездатності, підвищеною стомлюваністю, емоційною лабільністю, порушеннями сну, запамороченнями, гіперчутливістю до подразників. Діагностика включає неврологічне обстеження, розмову із психіатром, інструментальні дослідження мозку, психологічне тестування. Лікування – фармакотерапія, психотерапія, загальнозміцнюючі заходи.

Слово енцефалопатія походить із давньогрецької мови, у перекладі означає «хвороба головного мозку». Травматична енцефалопатія є найчастішим ускладненням ЧМТ. Синонімічні назви – травматичне органічне ураження мозку, посттравматична енцефалопатія. У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду розлад частіше відносять до рубрики «Наслідки внутрішньочерепної травми» T90.5. Поширеність найбільша серед чоловіків віком від 20 до 40 років, особливо серед людей, які займаються бойовими видами спорту. За різними даними, епідеміологічний показник у пацієнтів із ЧМТ сягає 55-80%.

Базовим чинником цього ускладнення є травматичне поразка мозку. Причиною може стати удар, поштовх, різкий ривок або струшування головою. Імовірність подальшого розвитку енцефалопатії збільшується при преморбідних судинних патологіях, алкоголізмі, інтоксикаціях, тяжких інфекціях. У групі ризику є такі категорії пацієнтів:

• Спортсмени. Бойові та екстремальні види спорту супроводжуються падіннями, ударами, що призводять до травм. Травматична енцефалопатія часто діагностується у боксерів, борців, хокеїстів, футболістів, велосипедистів, ролерів.
• Службовці силових структур. Включає представників професій, пов’язаних із застосуванням насильства – поліцейських, військовослужбовців, охоронців. Часті ЧМТ формують хронічну форму енцефалопатії.
• Водiї, пасажири транспортних засобiв. Травма може бути отримана внаслідок ДТП, аварії. Більше наражаються на небезпеку професійні водії.
• Пацієнти із судомними нападами. При епілептичних, істеричних нападах підвищений ризик раптового падіння, удару головою об тверді поверхні. Хворі нездатні контролювати перебіг нападу і завжди встигають зайняти безпечне становище до початку.
• Новонароджені. ЧМТ може бути результатом ускладнень під час пологів. Органічне пошкодження та його наслідки діагностуються протягом першого року життя.

В основі травматичної енцефалопатії лежить ураження тканин мозку дифузного характеру – патологічні зміни у різних церебральних структурах. Патоморфологічно виявляються судинні порушення, що зумовлюють гіпоксію, дистрофічні зміни нейронів та глії, ділянки рубцевої тканини в оболонках, зрощення оболонок між собою та з мозковою речовиною, утворення кіст, гематом, збільшення шлуночків мозку. Розвиток та клінічний перебіг енцефалопатії – динамічний багаторівневий процес, що визначається характером травми, тяжкістю ураження, індивідуальними здібностями організму до відновлення та протистояння патологічним впливам. У патогенезі частіше домінують гіпоксичні та метаболічні порушення у нейронах, зміни ліквородинаміки. Вторинний вплив мають генетичні та преморбідні фактори, загальний стан здоров’я, вік, професійні шкідливості, якість та своєчасність лікування гострого періоду травми.

Залежно від частоти та вираженості періодів декомпенсації посттравматичного процесу виділяють чотири типи перебігу енцефалопатії: регресуючий, стабільний, ремітуючий та прогресуючий. Ця класифікація використовується для складання прогнозу та оцінки ефективності лікування. За характером клінічних проявів у структурі травматичної енцефалопатії розрізняють декілька синдромів:

• Вегето-дистонічний. Найбільш розповсюджений. Викликаний ураженням центрів вегетативної регуляції, нейрогуморальними розладами.
• Астенічний. Виявляється у всіх періодах наслідків ЧМТ. Представлений двома формами: гіпостенічною та гіперстенічною.
• Синдром порушень ліквородинаміки. Спостерігається приблизно у третині випадків. Найчастіше протікає у варіанті лікворної гіпертензії (збільшення продукції ліквору та порушення цілісності оболонок мозку).
• Церебрально-осередковий. Розвивається після тяжких травм. Може виявлятися як корковий, підкірковий, стовбуровий, провідниковий синдром.
• Психопатологічний. Формується у більшості хворих. Характеризується неврозоподібними, психопатоподібними, деліріозними, когнітивними порушеннями.
• Епілептичний. Виявляється у 10-15% ЧМТ, що є локально обумовленою симптоматичною епілепсією (епілепсією травматичного генезу). Найчастіше напади виникають першого року після травми.

Клінічна картина, як правило, представлена ​​кількома синдромами, різними за рівнем виразності. При діагностиці визначається провідний синдром. При астенічному варіанті спостерігається швидка стомлюваність, виснаження, емоційна лабільність, поліморфні вегетативні симптоми. Хворі насилу виконують повсякденну роботу, відчувають сонливість, головний біль. Уникають галасливих компаній, тривалих навантажень, поїздок. Гіперстенічний варіант синдрому характеризується підвищеною дратівливістю, чутливістю до зовнішніх впливів, емоційною нестійкістю. При гіпостенічному синдромі переважає слабкість, млявість, апатичність.

Пацієнти з вираженим вегетативно-дистонічним синдромом скаржаться на тимчасові епізоди підвищеного або зниженого артеріального тиску, прискореного серцебиття, чутливість до холоду та спеки. Характерні ендокринні збої (зміни менструального циклу, імпотенція), надмірна пітливість, гіперсалівація, сухість шкіри та слизових оболонок. При синдромі порушеної ліквородинаміки часто виявляється посттравматична гідроцефалія – ​​надмірне накопичення рідини в лікворних просторах, що супроводжується головними болями, що розпирають, нудотою, блюванням, запамороченнями, порушеннями ходи, загальмованістю психічних процесів.

При патопсихологічному синдромі розвиваються неврозоподібні розлади – депресія, іпохондрія, тривожність, страхи, нав’язливі думки та дії. При субпсихотичному варіанті формується гіпоманія, глибока депресія, параноя (маячні ідеї). Когнітивні порушення проявляються зниженням пам’яті, труднощами зосередження уваги та виконання інтелектуальних завдань. При легкій течії помітна стомлюваність під час розумового навантаження, динамічні коливання працездатності. При помірному – утруднено виконання складних завдань, повсякденна адаптація збережена. При тяжкому – пацієнти потребують догляду, несамостійні.

Для церебрально-вогнищевого синдрому типові рухові порушення (паралічі, парези), зміни чутливості (анестезія, гіпестезія), симптоми ураження лицьового, слухового, очних нервів, коркові вогнищеві розлади. Хворі страждають від зниження слуху, косоокості, диплопії. Можливі порушення письма, рахунку, мови, дрібної моторики. Посттравматична епілепсія розвивається з простими та складними парціальними, вторинно-генералізованими нападами. Судомні пароксизми супроводжуються дисфорією – дратівливістю, гнівливістю, агресивністю.

Характер ускладнень травматичної енцефалопатії визначається особливостями перебігу та домінуючим синдромом. Вегето-дистонічні порушення призводять до розвитку захворювань серцево-судинної системи, зокрема раннього церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби. Астенічний, психопатологічний, ліквородинамічний синдроми знижують якість життя хворих – порушується працездатність, пацієнти гірше справляються із трудовими завданнями, змінюють місце роботи. Зміни пізнавальної сфери та психологічних процесів можуть набувати стійкого характеру. Ускладненнями є розлади особистості та когнітивний розлад органічного генезу.

Обстеження пацієнтів проводиться неврологом, за підозри на психопатологічну симптоматику призначається консультація психіатра. Спираючись на особливості клінічної картини, фахівці приймають рішення про необхідність інструментальної та психологічної діагностики. Комплекс досліджень включає такі процедури:

• Опитування, огляд. Лікар-невролог збирає анамнез: розпитує про давність травми, її тяжкість, лікування, актуальне самопочуття. Здійснює огляд, виявляючи порушення рефлексів, ходи, простих рухових навичок, чутливості. Спрямовує на подальші обстеження. За результатами встановлює діагноз, визначає домінуючий синдром.
• Клінічна розмова. Психіатр проводить діагностичну консультацію з метою виявлення психопатології: поведінкових та емоційно-вольових порушень, бредоподібної симптоматики, зниження когнітивних функцій. Оцінює здатність хворого підтримувати контакт, адекватність реакцій, збереження критичних здібностей.
• Інструментальні методи. Використовуються нейрофізіологічні та нейровізуальні методики: ЕЕГ, РЕГ, УЗДГ судин шиї та головного мозку, рентгенографія шийного відділу хребта, МРТ головного мозку, МРТ судин головного мозку. Результати підтверджують морфологічні та функціональні зміни ЦНС.
• Психодіагностичні методи. Застосовуються нейропсихологічні та патопсихологічні проби, що визначають безпеку пам’яті, уваги, мислення, мови, дрібномоторних рухів, здатності розпізнавати предмети та звуки. За можливих неврозоподібних, психопатоподібних порушень проводяться тести на тривожність, депресію, комплексні методики дослідження особистості.

Основні лікувальні заходи спрямовані на нейропротекцію (захист нейронів), відновлення нормальної циркуляції крові та метаболічних процесів у мозку, корекцію когнітивних та емоційних функцій. Симптоматичне лікування підбирається індивідуально, при гідроцефалії призначаються препарати, які знімають набряк мозку, при епілепсії – протисудомні засоби. Терапевтична програма включає такі методики:

• Фармакотерапія. Ноотропна терапія часто представлена ​​рацетамами. З нейропротекторних засобів використовуються холіноміметики, антигіпоксанти, антиоксиданти.
• Психокорекція. При зниженні когнітивної сфери проводять корекційні заняття, що включають вправи на тренування уваги, пам’яті, розвиток мислення. Психотерапевтична допомога потрібна при симптомах депресії, емоційної нестійкості.
• Загальнозміцнювальні процедури. Для усунення астенічних проявів, неврологічної легкої симптоматики (рухових порушень, запаморочень) призначається масаж, лікувальна фізична культура, лікувальні ванни. Показано прийом вітамінів, амінокислот.

Результат лікування травматичної енцефалопатії залежить від глибини ураження мозку, характеру відновлення. Позитивний прогноз найбільш вірогідний при своєчасному лікуванні, періодичному повторенні курсів, а також при збереженні загального здоров’я – веденні здорового способу життя, відсутності хронічних захворювань, шкідливих звичок. Основним профілактичним заходом є якісне комплексне лікування ЧМТ у гострому періоді. Рекомендується уникати повторних травм (зупинити заняття спортом, ведення служби) у період відновлення, відмовитися від вживання алкоголю та тютюну.