Травматична хвороба

Травматична хвороба – Загальна відповідь організму на травматичний вплив. Включає ряд пристосувальних і патологічних реакцій, а також місцевих і загальних змін, що відбуваються в організмі з моменту травми до одужання або смерті хворого. Впливає на результат травми, значною мірою визначає прогноз щодо життя та працездатності. Включає зміни в психоемоційній сфері, процесах метаболізму і гемостазу, стані імунної системи, роботі серця, легень, органів травлення і ЦНС. Має стадійну течію.

Травматична хвороба – відносно нова концепція травматології, що дозволила переглянути ставлення до травми. Раніше як у практичній медицині, так і в наукових працях домінував погляд на травму як на ізольоване ураження певного органу. Формування концепції травматичної хвороби дало змогу розглянути зміни, що відбуваються в організмі хворого як єдину систему взаємопов’язаних процесів. В даний час дана концепція вважається загальновизнаною та широко використовується практичними лікарями: травматологами, реаніматологами, терапевтами, хірургами, психологами, імунологами, кардіологами, фізіотерапевтами та іншими фахівцями, які беруть участь у лікуванні хворого на стаціонарному та поліклінічному етапах.

Виразність змін при травматичній хворобі залежить від тяжкості травми. У пацієнтів з легкими ушкодженнями хвороба протікає стерто, з відсутністю характерних періодів та ускладнень. У хворих з тяжкою і, особливо, поєднаною травмою (політравмою) етапи та симптоми виявляються яскравіше, оскільки в даному випадку має місце синдром взаємного обтяження – ситуація, в якій патологічні фактори не тільки «складаються» між собою, а й взаємно обтяжують один одного . У перебігу травматичної хвороби розрізняють чотири періоди.

Починається відразу після травматичного впливу та триває 6-12 годин. Може проявлятися як термінального стану чи травматичного шоку. При пошкодженні грудей можливий розвиток гострої серцевої або дихальної недостатності, при черепно-мозкових травмах – травматична кома. У цьому періоді пацієнти знаходяться або на догоспітальному етапі, або на етапі надходження та обстеження. На догоспітальному етапі проводять тимчасову іммобілізацію, інфузійну терапію, штучне дихання, знеболення тощо.

При вступі до стаціонару на тлі реанімаційних заходів, що продовжуються, здійснюють невідкладні інвазивні маніпуляції інтенсивної терапії (трахеостомію, катетеризацію підключичної артерії, катетеризацію сечового міхура і т. д.). Виконують діагностичні маніпуляції (люмбальну пункцію, лапароцентез), а також маніпуляції та операції, спрямовані на усунення станів, що становлять безпосередню загрозу для життя пацієнта (плевральну пункцію, торакоскопію, лапароскопію тощо).

При сприятливому розвитку подій етап завершується постановкою діагнозу, усуненням життєзагрозних станів, відносною стабілізацією показників дихання та кровообігу та відшкодуванням крововтрати. З протишокової палати чи операційної хворих переводять у відділення реанімації. Основною причиною смерті пацієнтів у цьому періоді є несумісні з життям ушкодження, тяжкий шок та масивна крововтрата з розвитком ДВЗ-синдрому.

Триває 12-48 годин. На цьому етапі пульс, артеріальний тиск та інші показники зберігаються в межах норми або наближаються до своїх нормальних значень, але функціонує організм нестійко. Пацієнти перебувають у відділенні реанімації, ним проводять інтенсивну терапію. При необхідності в цьому періоді здійснюють термінові хірургічні втручання: операції на спинному мозку, хребті, кістках, магістральних судинах кінцівок і т.д.

План лікування, обсяг та спосіб оперативних втручань визначають індивідуально, з урахуванням характеру травм, ймовірності розвитку небезпечних ускладнень, віку та загального стану хворого, наявності гострих та хронічних захворювань. В одних ситуаціях доцільно відкласти операцію на пізніший термін, щоб не збільшити небезпеку для життя пацієнта. В інших, навпаки, може бути показане одночасне втручання на кількох областях тіла. Основною причиною загибелі постраждалих у цьому періоді є поліорганна недостатність.

Починається на третю добу, може тривати до двох тижнів. На цьому етапі найвища ймовірність розвитку ускладнень. Під час попередніх періодів організм пацієнта страждав від крововтрати, ДВЗ-синдрому та ендотоксикозу. Все перераховане стало причиною формування множинних вогнищ мікротромбозів у внутрішніх органах: нирках, кишечнику, печінці, селезінці, легенях та серці. Тепер мікроорганізми, що потрапляють у кров із ран, кишечника та верхніх дихальних шляхів, почали осідати в постраждалих ділянках, провокуючи утворення вогнищ запалення, відрив тромбів та їх міграцію судинним руслом тощо.

Особливо часто страждають легені. Через запалення базальна мембрана альвеол втрачає здатність пропускати кисень, у разі виникає респіраторний дистресс-синдром, що закінчується смертю в 90% випадків. У хворих, які перенесли важкий шок, на 3-6 добу може розвинутися осередкова пневмонія або синдром шокової легені, що також завершується летальним кінцем. Можлива тромбоемболія, а при тяжкій скелетній травмі (наприклад, переломі тазу або переломі стегна) – і жирова емболія.

Ускладнення виникають із певною періодичністю. Так, порушення з боку легень при травматичній хворобі зазвичай виявляються на 3-4 добу, перитоніти, гнійні трахеобронхіти, менінгоенцефаліти, а також місцеві інфекційні ускладнення (міозити, анаеробні целюліти, флегмони та абсцеси) – на 6-10. Тактика лікування визначається індивідуально. Проводиться антибіотикотерапія та дезінтоксикаційна терапія, у ряді випадків потрібні оперативні втручання.

Тривалість четвертого періоду травматичної хвороби сильно коливається в залежності від локалізації та тяжкості травми, а також наявності та характеру ускладнень. Стан організму поступово покращується, усі життєво важливі функції нормалізуються. У цьому періоді здійснюються планові операції з відновлення пошкоджених органів та тканин, призначається консервативне лікування, проводяться реабілітаційні заходи. Ступінь відновлення органів, які постраждали внаслідок травми або ускладнень, може сильно змінюватись.

Поряд із традиційними медичними заходами на цьому етапі велике значення набуває робота з нормалізації психологічного стану пацієнтів. Травма, що супроводжується втратою здатності до самообслуговування, зміною умов життя та соціального статусу, є тяжким стресом не тільки для тіла, але й для психіки. А тривале лікування ще більше посилює ці зміни. Може спостерігатись втрата мотивації, підвищена агресивність, емоційна лабільність, депресія, наявність ефекту вторинної вигоди тощо. буд. Тому сучасні вчені та практичні лікарі, що спеціалізуються на лікуванні травматичної хвороби, рекомендують проводити реабілітацію за участю психологів та психотерапевтів.