Травми гортані

Травми гортані – ушкодження гортані, що виникають під прямим або опосередкованим впливом травмуючого фактора, що може діяти як зовні (зовнішні травми гортані), так і зсередини (внутрішні травми гортані). Клініка травми гортані залежить від її характеру та тяжкості. Вона може включати дихальні розлади, больовий синдром, зовнішню або внутрішню кровотечу, дисфагію та дисфонію, кашель, кровохаркання, підшкірну емфізему. Травми гортані діагностуються за даними огляду та пальпації місця ушкодження, ларингоскопії, лабораторних аналізів, УЗД, рентгенологічних та томографічних досліджень, оцінки функції зовнішнього дихання та голосоутворення. Травми гортані потребують знеболювального, протизапального, антибактеріального, протинабрякового лікування. За показаннями проводиться інфузійна та протишокова терапія, хірургічні втручання.

Гортань – це частина верхніх дихальних шляхів, що межує у своєму верхньому відділі з глоткою, а в нижньому відділі з трахеєю. Крім дихальної функції, гортань також відповідає за голосоутворення. Поруч із нею розташовані інші важливі анатомічні утворення: стравохід, щитовидна залоза, хребет, великі судини шиї, поворотні нерви та парасимпатичні нервові стовбури. Травми гортані можуть поєднуватись з травмами глотки і трахеї, а також з пошкодженням розташованих поряд з нею анатомічних структур. Такі поєднані травми гортані, як правило, призводять до тяжких порушень дихання, масивної крововтрати, розладу іннервації життєво важливих центрів і можуть спричинити загибель потерпілого.

Причинами закритої тупої травми гортані можуть бути удар тупого предмета або кулака в шию, автомобільна аварія, спортивна травма, спроба задушення. Тупі травми горла часто супроводжуються переломом її хрящів і під’язикової кістки, відривом гортані, розривом голосових зв’язок. Проникаючі травми гортані пов’язані з її кульовими чи ножовими пораненнями. Близько 80% кульових поранень гортані є наскрізними. У більшості випадків обидва кульові отвори знаходяться на шиї, в окремих випадках один з отворів розташований на голові. При сліпих пораненнях вихідний отвір може бути виявлено у стінці гортані.

Причиною внутрішньої травми гортані часто є її пошкодження в ході медичних маніпуляцій: інтубація трахеї, проведення бронхоскопії та ендоскопічної біопсії, штучна вентиляція легень, бужування стравоходу, видалення стороннього тіла глотки або гортані та ін. В інших випадках травми гортані обумовлені попаданням мають гострі краї чи кути. Опікові травми гортані виникають при вдиханні їдких хімічних речовин або гарячої пари.

В окремих випадках травми горла відбуваються при різкому підвищенні внутрішньогортанного тиску під час сильного кашлю або крику. Зазвичай вони трапляються і натомість сприятливих чинників: голосового перенапруги, порушення кровопостачання голосових зв’язок, гастроезофагеального рефлюксу.

За механізмом походження отоларингологія класифікує травми гортані на внутрішні та зовнішні. Внутрішні травми гортані найчастіше є ізольованими, тобто вражають лише гортань. Зовнішні травми гортані часто бувають поєднаними і супроводжуються пошкодженням анатомічних структур, що сусідять з гортанню.

За характером шкідливого фактора розрізняють кульові, різані, колоті, тупі, хімічні та термічні травми гортані. За фактом проникнення в анатомічні утворення шиї виділяють проникні та непроникні травми гортані, за фактом порушення цілісності шкірних покривів – відкриті та закриті. Залежно від ситуації, в якій було отримано травми гортані, вони можуть мати побутовий, виробничий чи військовий характер.

Симптоматика травми гортані залежить від характеру та обширності ушкоджень. Головним симптомом є порушення дихальної функції, яке може мати різний ступінь. Якщо дихальна недостатність не розвинулася відразу після травми, то вона може виникнути через деякий час внаслідок наростання запальної інфільтрації, набряку або утворення гематоми.

Порушення голосу (дисфонія, афонія) у тому чи іншою мірою виникають за всіх травмах гортані і особливо виражені при травмуванні області голосових зв’язок. Ушкодження входу в горло часто супроводжуються розладами ковтання (дисфагією). Больовий синдром може мати різну інтенсивність від відчуття дискомфорту до вираженого болю в області гортані. Кашель який завжди супроводжує травми гортані. Як правило, він виникає при попаданні стороннього тіла в горло, внутрішньої кровотечі або розвитку гострої запальної реакції. При ушкодженні гортанних нервів відзначається нейропатичний парез гортані.

Зовнішня кровотеча супроводжує зовнішні травми гортані. Найбільша крововтрата спостерігається при пораненні великих судин шиї. Внутрішні травми гортані можуть супроводжуватися внутрішньою кровотечею, що проявляється кровохарканням. Крім прихованої крововтрати, внутрішня кровотеча небезпечна аспірацією крові в легені та виникненням аспіраційної пневмонії, а також утворенням гематом, що зменшують просвіт гортані.

Наявність підшкірної емфіземи в ділянці шиї говорить про проникаючий характер травми гортані. Емфізема здатна швидко поширюватися на область середостіння та підшкірної клітковини в ділянці грудей. Зміна форми шиї в результаті інфільтрації свідчить про тяжкий перебіг посттравматичного періоду.

Травми гортані можуть призвести до загибелі потерпілого від травматичного шоку, інфекційних ускладнень (пневмонії, хондроперихондриту гортані, флегмони шиї, гнійного медіастиніту), асфіксії. Асфіксія може бути викликана гострим стенозом гортані, що розвинувся внаслідок її рефлекторного спазму, посттравматичного набряку або потрапляння в горло стороннього тіла.

Травми гортані діагностуються травматологом, у разі внутрішнього характеру ушкоджень гортані постраждалі можуть звертатися до отоларинголога. Діагностика травми гортані включає огляд та пальпацію місця ушкодження, оцінку тяжкості стану потерпілого та характеру отриманих ушкоджень, зондування ранового каналу. Проводяться загальноклінічні дослідження крові та сечі, аналіз газового складу крові та КОС, бакпосів, що відокремлюється з рани.

При внутрішніх ушкодженнях гортані проводиться ларингоскопія. Вона може виявити подряпини та розриви слизової оболонки гортані, підслизові крововиливи, опіки, внутрішню кровотечу, прорив стінки гортані, знаходження в її порожнині стороннього тіла. Відрив гортані від під’язикової кістки діагностується за такими ларингоскопічними ознаками: подовження надгортанника, підвищена рухливість його вільного краю, нижче місцезнаходження голосової щілини.

Оцінка поширеності ушкоджень, стану сусідніх з гортанню органів і посттравматичних ускладнень здійснюється шляхом рентгенографії та МСКТ гортані, рентгенографії хребта в шийному відділі, рентгенографії стравоходу з контрастуванням, УЗД щитовидної залози, УЗД та МРТ тканин шиї, рентгенографії хребта, шиї, рентгенографії хребта. За відсутності серйозних пошкоджень або у відновлювальному періоді проводиться дослідження голосоутворення (фонетографія, стробоскопія, електроглоттографія).

Постраждалі з ушкодженнями гортані потребують насамперед протишокових заходів, зупинки кровотечі, відновлення прохідності дихальних шляхів та корекції дихальних порушень. Пацієнта укладають на ліжко з піднятою головою. Виробляється іммобілізація шиї, маскова вентиляція та киснедотерапія. Рекомендований рухові та голосовий спокій. Харчування постраждалого здійснюється через назогастральний зонд.

Медикаментозне лікування травми гортані полягає в антибактеріальній, дезінтоксикаційній, інфузійній, знеболювальній, протизапальній та протинабряковій терапії. Хороший ефект спостерігається при застосуванні антибактеріальних препаратів та глюкокортикостероїдів як лікарських інгаляцій. Хірургічне лікування травми гортані показано при переломах її хрящів зі зміщенням, стенозі, емфіземі, що наростає, профузній кровотечі, порушенні скелета гортані, великих пошкодженнях. Відповідно до показань хірургічним шляхом проводять первинну обробку рани, видалення стороннього тіла гортані, видалення гематоми, трахеостомію, перев’язку зовнішньої сонної артерії, ларингопексію (підшивання гортані до під’язикової кістки), резекцію гортані, протект, хорде. У періоді реконвалесценції пацієнти, які зазнали травм гортані, відвідують заняття з лікарем-фоніатором, спрямовані на відновлення голосової функції.