Тромбофлебіт

Тромбофлебіт – це запальний процес у внутрішній венозній стінці з формуванням тромбу. Характеризується ущільненням та почервонінням по ходу розширеної вени, різкою хворобливістю, набряком, підвищенням місцевої та загальної температури тіла. При поширенні тромбофлебіту на глибокі вени можливе виникнення такого серйозного ускладнення як ТЕЛА. Діагностувати тромбофлебіт допомагають характерні клінічні симптоми, дані ультразвукового ангіосканування, УЗДГ вен, реовазографії. Консервативне лікування тромбофлебіту спрямоване на попередження його поширення і розсмоктування тромбу, що утворився. Сучасне хірургічне лікування дозволяє видалити уражену вену разом із тромботичними масами.

Тромбофлебіт характеризується ущільненням та почервонінням по ходу розширеної вени, різкою хворобливістю, набряком, підвищенням місцевої та загальної температури тіла. У більшості випадків вимагає оперативного лікування через високу ймовірність розвитку грізних наслідків: септичних ускладнень, відриву тромбу, що веде до тромбозу глибоких вен або тромбоемболії гілок легеневої артерії. Тромбофлебіт може протікати гостро чи хронічно. Якщо в період маніфестації гострого тромбофлебіту пацієнт не отримував адекватного лікування, велика ймовірність того, що хвороба набуде хронічного рецидивуючого характеру. Нерідко гострий тромбофлебіт перетворюється на хронічний навіть за своєчасної адекватної терапії. За характером патологічного процесу виділяють негнійний тромбофлебіт.

За певних умов тромбофлебіт може розвинутися у венах будь-якої локалізації, проте найчастіше патологічний процес виникає у судинах нижніх кінцівок. Як правило, тромбофлебіт вражає варикозно розширені поверхневі вени. Приблизно 10% випадків у процес, поруч із поверхневими, залучаються глибокі вени. У розвитку тромбофлебітів різної локалізації має значення цілий ряд факторів: зміна складу крові та підвищення її згортання, уповільнення кровотоку, пошкодження венозної стінки будь-якого генезу (травми, захворювання, ендокринні та нейротрофічні розлади).

Існує небезпека розвитку тромбофлебіту при наступних захворюваннях та станах:

Гострий тромбофлебіт поверхневих вен найчастіше локалізується у варикозно розширених венах верхньої третини гомілок та нижньої третини стегон. Приблизно в 95% випадків уражається стовбур великої підшкірної вени та її притоку. Пацієнт скаржиться на гострий біль, що тягне, по ходу ураженої вени, що посилюється при ходьбі. Можливе підвищення температури до 375-38°С. Відзначається гіперемія як смуг. При пальпації тромбованої вени визначається місцеве підвищення температури, ущільнений хворобливий тяж.

Гострий тромбофлебіт поверхневих вен може розвиватися у двох напрямках. При сприятливому перебігу явища тромбофлебіту поступово зникають (видужання настає у термін від 10 днів до 3 і більше місяців). У більшості хворих просвіт вени надалі відновлюється, у деяких пацієнтів результатом стає повна облітерація пошкодженої судини.

Можливий несприятливий варіант розвитку захворювання. У цьому випадку процес захоплює глибокі вени або поширюється проксимально (висхідний тромбофлебіт). Небезпека тромбозу глибоких вен збільшується при варикозній хворобі, що супроводжується клапанною недостатністю перфорантних вен (судин, що з’єднують глибокі та поверхневі вени).

При поширенні процесу на глибокі вени розвивається тромбофлебіт глибоких вен (флеботромбоз), клінічна симптоматика якого залежить від локалізації тромбу. У ряді випадків флеботромбоз протікає безсимптомно. Слід враховувати, що тромбофлебіт глибоких вен – серйозне захворювання, що становить небезпеку життя хворого. Найгрізнішим ускладненням флеботромбозу є тромбоемболія легеневої артерії. Результатом захворювання може стати хронічна венозна недостатність.

Гострий поверхневий та глибокий тромбофлебіт нижніх кінцівок, як правило, виникає у хворих з варикозним розширенням вен. Варикозна хвороба зазвичай вражає обидві кінцівки. При будь-якому варіанті розвитку тромбофлебіту можливе утворення тромбів у глибоких та поверхневих венах другої нижньої кінцівки. Тому при виборі тактики лікування необхідно мати повні дані про стан венозної системи обох нижніх кінцівок. Хронічний тромбофлебіт є результатом гострого процесу (перехід гострої форми в хронічну відзначається у 60% хворих), схильний до тривалого рецидивуючого перебігу.

Клінічні прояви тромбофлебіту визначаються локалізацією тромбу, поширеністю патологічного процесу, тривалістю захворювання та вираженістю запалення навколишніх м’яких тканин. При визначенні протяжності тромбу під час зовнішнього огляду за його кінцеву точку слід приймати межу болючості вени, а не закінчення щільного тяжу під час ураженої судини.

Проводяться інструментальні дослідження (реовазографія, ультразвукове ангіосканування, УЗДГ вен нижніх кінцівок), за допомогою яких встановлюють характер, локалізацію та довжину тромбу, визначають стан венозної стінки та ступінь збереження просвіту тромбованої вени.

Консервативна терапія проводиться лікарем-флебологом при виникненні процесу у раніше здорових венах, при обмеженому ураженні поверхневих судин стопи та гомілки. Місцево застосовують УВЧ та пов’язки з гепариновою маззю. Пацієнтам призначають протизапальні препарати та засоби, що сприяють зменшенню застою у венах (троксерутин, дигідроергокристин, гідроксіетилрутозид). При вираженому місцевому запаленні рекомендовано антибіотикотерапію. Показано еластичне бинтування ураженої кінцівки.

Поверхневий висхідний тромбофлебіт, що вражає велику та малу підшкірні вени, є показанням до госпіталізації у зв’язку з загрозою подальшого поширення та залучення до процесу глибоких вен. Хворого переводять на постільний режим (4-5 діб), кінцівки надають піднесеного положення. У ранні терміни для розчинення тромбу застосовують препарати фібринолітичної дії (хімотрипсин, трипсин, урокіназу, стрептокіназу, фібринолізин). Призначають протизапальні препарати, антикоагулянти, флеботоніки, місцево – гепаринвмісні гелі та мазі.

За наявності протипоказань до антикоагулянтів (виразки, свіжі рани, геморагічні діатези, хвороби печінки та нирок, відкриті форми туберкульозу) рекомендується гірудотерапія (лікування п’явками). Для поліпшення колатерального кровообігу та зменшення больового синдрому застосовується новокаїнова поперекова блокада за Вишневським. Виражена гіпертермія та підозра на гнійний тромбофлебіт є показанням до антибіотикотерапії.

Всупереч поширеній думці, хворим на тромбофлебіт поверхневих вен не слід довго дотримуватися постільного режиму. М’язові скорочення сприяють посиленню кровотоку в глибоких венах, зменшуючи цим можливість утворення тромбів. На час рухової активності пацієнту рекомендують користуватись еластичним бинтом для фіксації тромбу у поверхневій вені.

Сучасна флебологія успішно застосовує нові малотравматичні техніки хірургічного лікування. Завдяки цьому останнім часом більшість клініцистів віддає перевагу оперативним методикам лікування гострого поверхневого тромбофлебіту стегна та гомілки. Раннє хірургічне втручання виключає подальше поширення процесу через комунікантні вени на систему глибоких вен, скорочує терміни лікування та попереджає перехід захворювання на хронічну форму.

Екстрене оперативне лікування показано при гострому висхідному тромбофлебіті вен гомілки та при первинній локалізації тромбу в області поверхневих вен стегна, оскільки в цих випадках збільшується небезпека розвитку тромбофлебіту глибоких вен. При септичному тромбофлебіті проводиться операція Троянова-Тренделенбурга.

У віддаленому періоді хворим, які перенесли гострий тромбофлебіт, рекомендовано курортне лікування із застосуванням сірководневих та радонових ванн. Лікування загострення хронічного поверхневого тромбофлебіту проводиться аналогічно до терапії гострого процесу. На санаторно-курортне лікування пацієнтів із хронічним тромбофлебітом слід спрямовувати лише за відсутності трофічних розладів та ознак загострення.

Необхідно своєчасно лікувати хронічні захворювання вен. Хворим, які в минулому перенесли тромбофлебіт, слід постійно користуватися засобами еластичної компресії, обмежити кількість тваринних жирів у раціоні, вживати продукти з високим вмістом рутину та аскорбінової кислоти (ягоди, фрукти, овочі). Для профілактики рецидивів 2-3 рази на рік призначається курсове лікування, що включає прийом флебопротекторів і фізіотерапевтичні процедури (лікування струмами і змінними магнітними полями).