Тромбофлебіт стегнових вен

Тромбофлебіт стегнових вен розвивається за тромбозом вен таза. Першим симптомом захворювання є біль по ходу судинного пучка в низхідному напрямку – від пахвинної зв’язки до стегнового трикутника. З’являється набряклість стегна в пахвинній ділянці. Шкіра стає блідою, блискучою, гладкою. Коло ураженої кінцівки на кілька сантиметрів більше, ніж здорового. Перебіг тромбофлебіту вен стегна затяжний – 6-8 тиж. Зворотний розвиток симптомів відбувається поступово. Тромбофлебіт може ускладнюватись інфарктом та емболією легень. Діагноз підтверджується даними рентгенологічного дослідження та відповідними змінами у системі згортання крові.
За наявності інфекційних ускладнень другого етапу на додаток до вищеописаних методів загального інтенсивного лікування потрібні спеціальні заходи.
При розвитку піосальпінксу показано оперативне лікування. При гострому параметріті призначають тампони з 30-50% розчином димексиду, гепариновою маззю, гепароїдом. Антибіотики за такої локачизації запального процесу доцільно вводити парацервікально в тих же дозах, які застосовують внутрішньом’язово. Ми спостерігали сприятливий результат при післяпологових параметрах після лімфотропного введення антибіотиків. При утворенні абсцесу параметрія в окремих випадках виробляють кольпотомію, в порожнину гнійника вводять трубку для промивного дренування антисептичними розчинами.
При ймовірному діагнозі пельвіоперитоніту хвора потребує суворого спостереження, оскільки диференціальна діагностика його з розлитим перитонітом у ряді випадків скрутна. Необхідна пункція черевної порожнини через задню частину склепіння піхви з евакуацією вмісту прямокишково-маткового простору. Отриманий матеріал необхідно піддати цитологічному та бактеріологічному дослідженням. На тлі інтенсивної терапії, за відсутності погіршення стану хворої або при його поліпшенні, що свідчить про обмеження запального процесу порожнини малого тазу, можливе консервативне лікування. У таких випадках показані щоденні пункції черевної порожнини через задню частину склепіння піхви з евакуацією вмісту та введенням антибіотиків. Якщо стан хворої погіршується, що може свідчити про розтин абсцесу в черевну порожнину, показано термінову лапаротомію.
Лікування тромбофлебіту може бути консервативним та хірургічним (при ембологенних формах захворювання).
При тромбофлебіті нижніх кінцівок показано постільний режим, високе положення кінцівки. При поверхневому тромбофлебіті застосовують пов’язки з гепаринової, троксевазинової або бутадієновою маззю. При метротромбофлебіті та флебіті вен малого тазу зазначені мазі вводять у піхву на тампонах. Рекомендують електрофорез гепарину та хімотрипсину, при нормальній температурі тіла (з 10-42-го дня захворювання) – магнітотерапію, діадинамічні струми.
Крім місцевого лікування, Г.М.Савельєва та співавтори (1984) рекомендують наступну терапію: протягом 5 діб внутрішньовенно капедьно реополіглюкін, гепарин (450-500 ОД/кг), трентал (5 мг/кг), 1(0% розчин нікотинової) кислоти (2 мг/кг) або компламін (15 мг/кг). ацетилсаліцилову кислоту (по 0,002 г/кг на добу).
Наявність ембологенного тромбозу є абсолютним показанням до хірургічного втручання.