Трихіаз

Трихіаз – Це захворювання органу зору, що супроводжується аномальним напрямом зростання вій. Клінічно патологія проявляється гіперемією очей, фотофобією, больовими відчуттями в зоні проекції очної ямки, підвищеною сльозотечею. Діагностика трихіазу включає збір анамнезу, проведення зовнішнього огляду, біомікроскопії, візометрії. Для лікування використовуються малоінвазивні (діатермокоагуляція, електролізис, аргонлазерна коагуляція, кріотерапія) чи оперативні методики. Суть хірургічного втручання зводиться до наскрізної резекції ділянки з неправильним напрямом зростання вій. При генералізованому трихіазі рекомендовано проведення реконструктивної операції.

Трихіаз – це патологія розташування вій, при якій зона росту волосяних цибулин зміщується у бік очного яблука. Патологічне зростання вій є широко поширеним явищем, проте точні статистичні відомості відсутні у зв’язку з низькою оборотністю пацієнтів до фахівців при легкій течії. Зазвичай захворювання набуте, рідше спостерігаються уроджені форми. Трихіаз з однаковою частотою виявляється серед осіб чоловічої та жіночої статі. Найчастіше діагностується у людей похилого віку. Зустрічається у практичній офтальмології повсюдно. Засновником техніки оперативної корекції генералізованого трихіазу є російський професор В. Н. Канюков, який в 1991 запропонував методику розширення інтермаргінального простору за допомогою ротації ромбовидних сегментів хряща.

Одна з найпоширеніших причин трихіазу – рубцева зміна вільного краю повік. Патологічні келоїдні рубці можуть виникати при очному пемфігоїді або трахомі, що рубається, призводити до зміщення волосяних цибулин з подальшою зміною напрямку зростання вій. Рідше трихіаз має ятрогенне походження, що пов’язано з утворенням дефектів на повіках у післяопераційному періоді. Описано випадки набутої форми патології після травматичних ушкоджень чи опіків хімічними речовинами. Причиною розвитку трихіазу може бути хронічний або гострий перебіг блефариту в анамнезі, що також стає причиною деформації лінії росту вій.

Рідше тригери даного захворювання представлені дегенеративними чи келоїдними змінами орбітальної чи пальпебральної кон’юнктиви. В результаті подібних змін розвивається ентропіон, супутня патологія якого є трихіаз. Встановити етіологію вродженої форми захворювання часто не вдається, що дозволяє передбачити її спорадичний розвиток. У поодиноких випадках спостерігається взаємозв’язок між виникненням патології та персистуючою герпетичною інфекцією в анамнезі. У патогенезі розвитку клінічної картини трихіазу лежить порушення механізму продукції слізної рідини, пов’язане з гіпофункцією бокалоподібних клітин та компенсаторною гіпертрофією слізної залози. Збільшення розміру залози пов’язане з постійною функціональною активністю, що обумовлена ​​хронічним роздратуванням бульбарної кон’юнктиви віями.

З клінічної точки зору розрізняють локальну та дифузну форми трихіазу. Патологія може бути вродженою чи набутою. Як правило, набута форма захворювання є односторонньою, вроджена поразка органу зору найчастіше бінокулярна. При неправильному зростанні вії постійно травмують орбітальну та пальпебральну кон’юнктиву. Це призводить до розвитку поверхневої точкової кератопатії та кон’юнктивальної ін’єкції. Хворі на трихіаз пред’являють скарги на гіперемію очей, фотофобію, виражену болючість у зоні проекції очної ямки та постійну сльозотечу. Відчуття стороннього тіла в оці стає причиною частого моргання, яке не приносить полегшення, а лише посилює клінічні прояви трихіазу. Рідше розвивається рефлекторний блефароспазм.

Тривалий перебіг трихіазу посилює прогресування точкової кератопатії та утворення ерозій рогової оболонки. Вторинні зміни можуть спричинити незначне зниження гостроти зору або спазм акомодації. Травмування шкірних покривів призводить до появи дрібних виразок, які довго не гояться внаслідок попадання на них слізної рідини. При генералізованому трихіазі пацієнти спостерігають посилення головного болю при погляді на джерело світла. Крім вираженого дискомфорту, трихіаз проявляється косметичним дефектом.

Діагностика трихіазу ґрунтується на анамнестичних даних, результатах зовнішнього огляду, біомікроскопії, візометрії. На етіологію цього захворювання вказують такі анамнестичні відомості, як наявність травматичних ушкоджень, запальних процесів повік чи кон’юнктиви, хімічних опіків. Рідше пацієнти відзначають обтяжений сімейний анамнез (наявність трихіазу близьких родичів). При проведенні зовнішнього огляду виявляється локальна або генералізована зміна зони зростання вій, кон’юнктивальна ін’єкція, гіперемія повік, підвищена сльозогінність.

Детальний огляд проводиться за допомогою біомікроскопії із щілинною лампою. Метод дозволяє візуалізувати ерозивні зміни країв повік, аномальний напрямок зони зростання вій, патологічні ділянки зіткнення вій з роговою оболонкою. Для вивчення змін з боку рогівки та орбітальної кон’юнктиви при трихіазі здійснюється біомікроскопія з використанням барвника та синього кобальтового фільтра. Флуоресцеїн забарвлює зони точкової кератопатії, ерозивних змін рогової оболонки, пошкоджень кон’юнктиви, що робить їх доступними для візуалізації. Візометрія є допоміжним методом дослідження виявлення зміни гостроти зору. Тривалий перебіг трихіазу призводить до спазму акомодації, а вторинні зміни до незначної міопії.

Диференціальна діагностика трихіазу проводиться з ентропіоном, епіблефароном та дистихіазом. При ентропіоні зона вій не змінюється, відбувається заворот століття, що тягне у себе вторинне звернення вій у бік очного яблука. На відміну від трихіазу, епіблефарон у більшості випадків є генетично детермінованою патологією з найбільшою поширеністю серед осіб монголоїдної раси. Напрямок вій при цій патології змінюється у зв’язку з утворенням додаткової складки шкірної на нижньому столітті. При дистихіазі зона зростання вій не змінена, травматизація орбітальної кон’юнктиви та рогівки відбувається за рахунок додаткового ряду вій.

Тактика лікування трихіазу залежить від форми захворювання. При локальному ураженні методом вибору діатермокоагуляція за допомогою спеціального електрода голчастої структури. Процедура проводиться по ходу зростання вії аж до її цибулини. Також при поодиноких змінах як малоінвазивна техніка можна використовувати аргонлазерну коагуляцію на шкірні покриви століття біля місця виходу вії з аномальним зростанням. Після коагуляції протягом 3 днів рекомендовано використовувати антисептичні краплі або мазі перед сном. Метод лікування трихіазу, що широко використовується, – епіляція вій (видалення за допомогою пінцету) малоефективний. Через швидке зростання вій процедуру необхідно повторювати кожні 30 днів.

Видалити вії при трихіазі можна за допомогою методики електролізису. При цьому електрод електрокаутера прикладають до волосяної сумки та коагулюють тканину. Побічний ефект процедури – утворення невеликих рубців у дію електрокаутера. При поширених формах трихіазу необхідне оперативне втручання. Суть хірургічного лікування трихіазу зводиться до здійснення наскрізної резекції зони з неправильним зростанням вій з подальшим зближенням країв рани та пошаровим ушиванням.

При генералізованому трихіазі найбільш ефективним методом лікування є реконструкція заднього полюса ураженої доби за допомогою пересадки клаптя зі слизової оболонки губи пацієнта. Також як матеріал для пластики можна використовувати аутохрящ, консервований апоневроз. Альтернативним варіантом є ротація ромбоподібних сегментів хряща або волосяних мішечків. Малоінвазивна техніка при генералізованій формі трихіазу – кріотерапія рідким азотом. При недотриманні протоколу процедури можливе відмирання клітин епітеліального шару. Після видалення вій з неправильним напрямом росту пацієнтам із точеною кератопатією рекомендовано протягом 3 днів використовувати антибактеріальну мазь для усунення клінічної симптоматики.

Прогноз та профілактика трихіазу

Специфічна профілактика трихіазу відсутня. Неспецифічні превентивні заходи зводяться до дотримання техніки безпеки на виробництві під час роботи з кислотами та лугами. З профілактичною метою всім пацієнтам з блефаритом в анамнезі рекомендовано спостереження та своєчасне лікування у офтальмолога. Після травматичних пошкоджень або опіку очей слід ретельно ушивати реберний край століття або формувати анкілоблефарон. Для запобігання розвитку частих рецидивів трихіазу специфічну терапію має проводити лише фахівець.

Прогноз для життя та працездатності при трихіазі сприятливий. За відсутності своєчасного лікування можливе незначне зниження гостроти зору або приєднання вторинних ускладнень.