Трихомоніаз у жінок

Трихомоніаз у жінок – специфічне запальне ураження органів урогенітального тракту внаслідок зараження вагінальною трихомонадою. У гострих випадках інфікування проявляється рясними смердючими пінистими виділеннями з піхви, свербінням в області вульви, різями та болями у вагіні та уретрі, прискореним сечовипусканням. При торпідному та хронічному перебігу симптоматика обмежена незначним збільшенням кількості вагінальних білків. Для встановлення діагнозу застосовується гінекологічний огляд, бактеріологічні та серологічні дослідження. Лікування консервативне етіотропне з призначенням похідних нітроімідазолів.

Трихомоніаз (трихомоноз) є найбільш поширеною урогенітальною інфекцією, що передається статевим шляхом, діагностується у 65-80% пацієнтів з ІПСШ. Щорічно у світі заражається до 170 мільйонів людей, з них понад половину становлять жінки переважно репродуктивного віку. Вкрай рідко трихомоноз виявляється у дівчаток до менархе. У різних країнах вагінальними тріхомонад інфіковано від 2 до 40% населення. Інфекція становить особливу небезпеку у зв’язку з наявністю прихованого носійства та розвитком різних ускладнень – від важких запальних захворювань сечостатевих органів до безпліддя, невиношування вагітності, передчасних та ускладнених пологів.

Урогенітальний трихомоноз викликає Trichomonas vaginalis – найпростіший одноклітинний організм, що вражає багатошаровий плоский епітелій. Оптимальними умовами для розмноження трихомонад є підвищена вологість, температура близько 36-37 ° С, кисле середовище pH 5,9-6,5. У жінок збудник зазвичай паразитує на слизовій піхві та вагінальній частині шийки матки, у вивідних протоках бартолінових залоз, уретральному каналі, скінових ходах, сечовому міхурі. У поодиноких випадках трихомонади викликають запалення матки та її придатків. Існує три способи зараження трихомоніазом:

• Статевий. Найчастіше інфікування відбувається під час незахищеного сексу з партнером, який хворий на трихомоноз або є безсимптомним носієм інфекції.
• Побутовий. Вкрай рідко збудник передається через забруднені предмети особистої гігієни, нестерильні медичні інструменти, рукавички тощо.
• Контактний. Новонароджені дівчатка можуть заражатись від матері при проходженні через інфіковані родові шляхи.

Важливу роль в інфікуванні та швидкій маніфестації захворювання відіграють сприятливі фактори. Ризик розвитку трихомоніазу підвищений у жінок, які нерозбірливі у виборі статевих партнерів, зловживають психоактивними речовинами, практикують незахищений секс.

Патологія належить до категорії багатоосередкових. Первинне інфекційне вогнище, як правило, розташоване на слизовій оболонці піхви. Мікроорганізм з поверхні епітелію швидко проникає міжклітинними просторами в підслизову сполучну тканину. У ділянці поразки розвивається запальна реакція, що клінічно проявляється ознаками специфічного кольпіту. У міру розмноження трихомонади поширюються низхідним та висхідним шляхом на розташовані поруч органи, викликаючи вторинний вульвіт, бартолініт, цервіцит, ендометрит, сальпінгіт, уретрит, цистит, пієлонефрит.

Швидкість поширення трихомонад визначається масивністю інфікування, імунним статусом пацієнтки, ступенем захисної реакції вагінального секрету, станом епітелію, наявністю супутньої мікрофлори. У 89,5% випадків збудник асоціюється з кандидозом та іншими мікроорганізмами, що викликають ІПСШ, – гонококами, хламідіями, уреаплазмами, мікоплазмами.

Клінічна класифікація трихомоніазу у жінок враховує давність зараження, характер розвитку хвороби та гостроту клінічної картини. Відповідно виділяють свіжий (з давністю захворювання до 2 місяців) та хронічний трихомоноз. Фахівці у сфері гінекології розрізняють три основні форми свіжого трихомоніазу:

• Гострий – з раптовим початком та яскравою клінічною симптоматикою.
• Підгострий – З менш вираженими симптомами.
• Торпідний – зі мізерними клінічними ознаками інфікування.

Про перехід захворювання на хронічну фазу свідчить наявність симптомів протягом двох і більше місяців. Залежно від наявності ускладнень розрізняють такі види хронічного трихомоніазу:

• Неускладнений – з розвитком запального процесу у нижніх відділах урогенітальної системи.
• Ускладнений – із залученням у процес внутрішніх статевих органів (матки та придатків).

Окрему форму трихомоніазу є безсимптомним носієм, яке спостерігається майже у третини інфікованих. Зараження деякими штамами Trichomonas vaginalis не супроводжується виникненням симптомів захворювання, причому жінка залишається джерелом інфекції для статевих партнерів. Безсимптомна форма може клінічно маніфестувати при зміні імунного чи гормонального статусу носії.

Під час інкубаційного періоду, що триває в середньому від 5 до 14 днів, немає симптомів. При гострій маніфестації інфекційного процесу пацієнтка скаржиться на свербіж в області зовнішніх статевих органів, часте хворобливе сечовипускання, різь та біль у піхві та уретрі, диспареунію. Статеві органи набряклі, з піхви виділяються рясні пінисті жовтувато-або зеленувато-білі білі зі смердючим запахом і домішкою крові. Температура підвищена до субфебрильних цифр. Порушується сон та загальне самопочуття. Деякі жінки відзначають біль у нижній частині живота.

При підгострому перебігу трихомоніазу пацієнтки помічають незначне збільшення кількості вагінальних виділень, решта симптомів зазвичай змащена. Торпідна форма захворювання протікає практично безсимптомно і перетворюється на хронічний трихомоноз або трихомонадоносительство. Поширення запального процесу на інші органи урогенітельной системи проявляється розвитком відповідної клінічної картини – болем унизу живота та попереку, слизово-гнійними виділеннями, порушеннями менструального циклу та репродуктивної функції.

Трихомоніаз у жінок найчастіше ускладнюється гнійно-запальними захворюваннями статевих органів: абсцесом бартолінових залоз, ендометритом, аднекситом, тубооваріальним абсцесом, параметритом, пельвіоперитонітом. Через формування спайок у малому тазі може розвинутися безпліддя. За спостереженнями фахівців, такі пацієнтки входять до групи ризику розвитку неоплазій шийки матки. У хворих на трихомоноз вагітність часто переривається мимовільно, навколоплідні води виливаються передчасно. Пологи зазвичай протікають патологічно, а дитина при проходженні родовими шляхами може заразитися трихомоніазом.

При постановці діагнозу необхідно враховувати клінічну симптоматику, дані епідеміологічного анамнезу, фізикальні та лабораторні дослідження. Зазвичай план обстеження включає:

• Огляд на кріслі у дзеркалах. При гінекологічному огляді слизова оболонка піхви і шийки матки виглядає почервонілою. У задньому склепінні піхви визначаються рясні пінисті виділення. Відзначається набряклість вульви та уретри.
• Мікроскопія та посів на флору . Трихомонад у мазку зі слизової оболонки піхви або уретри можна виявити під звичайним або фазово-контрастним мікроскопом. Посів нативного матеріалу дозволяє підтвердити наявність збудника з точністю до 95%.
• Серологічні та молекулярно-генетичні аналізи. Антитіла до збудника або фрагменти його генетичного матеріалу виявляють за допомогою РІФ, ІФА, ПЛР.

Гінекологічне УЗД, томографія та інші інструментальні методи діагностики відіграють допоміжну роль та дозволяють оцінити ступінь залучення до запального процесу органів малого тазу. Диференціальна діагностика проводиться з кандидозним, неспецифічним та гонорейним вульвовагінітом. За потреби пацієнтці призначають консультацію дерматовенеролога.

Лікування здійснюється в амбулаторних умовах, пацієнтці рекомендований статевий спокій та відмова від алкоголю. Показано етіотропну терапію сексуальному партнеру. Збудник відрізняється високою чутливістю до метронідазолу та інших похідних нітроімідазів, які не тільки діють безпосередньо на трихомонад, але й стимулюють вироблення інтерферону. Застосовується курсова комбінована терапія з одночасним призначенням препаратів внутрішньо та місцево (у вигляді вагінальних таблеток, свічок, кремів). При виявленні трихомоніазу у вагітної жінки проводиться місцеве лікування. При тривалому перебігу одночасно з етіотропною терапією вводиться протитрихомонадна вакцина, що стимулює утворення гуморальних та секреторних антитіл. Препарат посилює ефект протипротозойного лікування, захищає від пошкодження клітини багатошарового епітелію та запобігає реінфекції. Як додаткові лікарські засоби можуть бути призначені імуномодулятори.

Щоб підтвердити повне лікування від трихомонозу, виконується бактеріологічний контроль. Матеріал із піхви, уретрального каналу та прямої кишки досліджується через 7-10 днів після закінчення курсової терапії та протягом трьох наступних менструальних циклів (на п’ятий день від початку менструації). Для підвищення ймовірності виявлення трихомонад може бути проведена аліментарна, фізична чи біологічна провокація. Важливо враховувати, що у 90% пацієнток хронічний трихомоніаз асоційований з іншими інфекціями. Тому після своєчасного виявлення супутньої мікрофлори та визначення її чутливості необхідно призначити відповідне етіотропне лікування.

Прогноз сприятливий. При призначенні терапевтичних доз метронідазолу пацієнтки повністю виліковуються від трихомоніазу в 90-95% випадках, навіть резистентні форми захворювання піддаються лікуванню нітроімідазол II покоління. Для профілактики зараження необхідно утримуватися від статевих контактів із випадковими партнерами, використовувати презервативи, дотримуватись правил особистої гігієни. Своєчасне звернення до гінеколога з приводу появи характерної клінічної симптоматики після незахищеного сексу дозволяє вчасно розпочати терапію та запобігти розвитку серйозних ускладнень.