Трихотілломанія

Трихотілломанія – Розлад потягу, що проявляється імпульсивним вириванням волосся на тілі. Основний симптом – видалення волосяного покриву на голові, обличчі, руках, грудях, животі, ногах, лобковій ділянці. Хворі виконують депіляцію руками, пінцетом, шпилькою. Ритуал висмикування волосся доповнюється грою з ними, нав’язливим поїданням (трихофагією), обкусуванням нігтів (оніхофагією). Діагностика включає опитування та огляд дерматолога, бесіду з психіатром. Зі спеціальних методів використовується трихограма, анкетування. Лікування передбачає застосування місцевих препаратів, прийом психофармакологічних засобів, психотерапію.

Термін «трихотілломанія» походить з грецької мови, перекладається як «патологічний потяг виривати волосся». Інша назва розладу – аутодепіляція. Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду трихотілломанія у вигляді окремої патології віднесена до рубрики «Розлади звичок та потягів» (клас «Психічні розлади та розлади поведінки»). Є самостійним захворюванням чи симптомом неврозу, біполярного розладу, органічного ураження мозку, шизофренії. Поширеність аутодепіляції становить 1-5%, серед пацієнтів переважають дівчатка 11-16 років. Епідеміологічні дані неточні через прагнення хворих приховувати проблему. Випадки заперечення патологічного потягу часті серед чоловіків.

Прагнення висмикувати волосся формується при дії зовнішніх та внутрішніх факторів. До них відносяться:

• Психічні захворювання. Трихотілломанія може розвинутись на тлі депресії, неврозу нав’язливих станів, біполярного афективного розладу, шизофренії, деменції, розумової відсталості, органічної психопатії.
• Психологічні особливості. У недовірливих, вразливих, тривожних людей, які відчувають провину, необхідність зняти емоційну напругу реалізується через видирання волосся.
• Стиль виховання. Високі вимоги до поведінки дитини, шкільної успішності, тотальний контроль, гіперопіка, часті докори, критика сприяють формуванню почуття провини, заниженої самооцінки. Аутодепіляція стає засобом відволікання, самопокарання.
• Стреси. Інтенсивні травмуючі переживання здатні стати пусковим механізмом для трихотілломанії. Цей розлад часто дебютує після смерті близької людини, зміни школи, втрати роботи, переїзду, розлучення, акту насильства.

У патогенезі трихотілломанії розглядаються психологічний та фізіологічний аспекти. Поверхня шкіри добре іннервується густою мережею аферентних та еферентних нервових волокон. Завдяки високій чутливості вона стає фокусом зняття напруги, встановлення контролю над емоціями. Висмикуючи волосся, людина відчуває фізичний біль, який перемикає увагу з напруги, тривожності, пригніченості, знижує почуття провини, оскільки є результатом самопокарання. Завдаючи біль самому собі, хворий підсвідомо сподівається, що вимоги, закиди, критика, звинувачення оточуючих стануть менш вираженими. З іншого боку, у стресових, психотравмуючих ситуаціях власне тіло залишається єдиною сферою, що піддається контролю. Виконуючи аутоагресивні дії, люди реалізують невиражений страх, гнів, агресивність.

Трихотілломанія (ТТМ) поділяється на кілька видів. На підставі віку дебюту, характеру перебігу виділяють:

• ТТМ дитячого віку Виникає в дітей віком 2-6 років, часто завершується спонтанно до пубертатному періоду.
• ТТМ підліткового віку Розвивається у 11-15 років, протікає хронічно з рецидивами, асоціюється з неврозами, органічними ураженнями головного мозку.
• Бідомінальна ТТМ. Розлад проявляється двома клінічними піками: у дошкільному та підлітковому віці.
• дорослих ТТМ. Трапляється рідко, тече хронічно з частими рецидивами.

Існує класифікація трихотілломанії, заснована на особливостях процесу висмикування волосся. Розрізняють три види розладу:

• Автоматичне. Волосся висмикується несвідомо у процесі захоплюючого заняття, інтенсивного стресу. Хворі не пам’ятають своїх дій, на зауваження з боку оточення реагують подивом.
• Свідоме. Люди повністю зосереджені на дії, виконують її за правилами як ритуал. Характерно використання інструментів, утилізація вирваного волосся певним чином.
• Поєднане. Аутодепіляція виконується усвідомлено періодично (вранці, після душу, перед сном), неусвідомлено – у періоди стресу.

Розлад починається раптово. Діти дошкільного віку виконують аутодепіляцію несвідомо. Малята висмикують волосся під час перегляду мультфільмів, під час захоплюючої гри, творчих занять, а також у ситуаціях стресу – при раптовому переляку, сварці батьків, вислуховуванні докорів, критичних зауважень. Місцями ураження є лобно-тім’яні області, брови. Близько 10% дітей з’їдають вирване волосся. Виявити дії дитини неважко – вона їх не приховує, не маскує результат.

Школярі, підлітки виривають волосся, усвідомлюючи процес чи результат. Вони можуть критично ставитися до розладу, розуміють, що дії є ненормальними. Здійснюються спроби контролювати поведінку. Виривання волосся проводиться автоматично пальцями при виконанні рутинних дій – при читанні, письмі, телефонній розмові, перегляді фільмів, телепередач. Свідомо аутодепіляція виконується при підвищеній емоційній напрузі: підліток усамітнюється, готує інструменти (пінцет, серветки). Поширені області – волосиста частина голови, брови, вії, лобок. Вогнища порідіння, облисіння маскуються підлітками: хлопці, дівчата зненацька починають носити аксесуари – хустки, шарфи, капюшони, капелюхи, шапки. Іноді батьки випадково виявляють вогнище облисіння, відсутність фрагмента брови.

Клінічна картина трихотілломанії у дорослих схожа з такою у підлітків. Переважає усвідомлене виривання волосся, спроби протистояти нав’язливим діям. Жінки приховують наслідки: віддають перевагу одягу з довгими рукавами, темні окуляри, роблять накладні вії, татуаж брів. Чоловіки заперечують наявність розладів, пояснюючи облисіння гормональними причинами.

Тривалий перебіг трихотілломанії ускладнюється поведінковими порушеннями – прагнення приховати патологічну звичку, відсутність волосся змушує хворих уникати соціальних контактів. Чекаючи глузувань, питань від оточуючих, вони воліють проводити час на самоті. Підвищується ризик розвитку хронічної депресії, фобічних розладів, анорексії, булімії, алкоголізму, наркотичної залежності. Серед соматичних ускладнень виявляються місцеві інфекції, які спровоковані частим контактом брудних рук зі слизовими оболонками, шкірою. Проковтування волосся призводить до непрохідності кишечника, викликаної утворенням «волосяного каміння» (трихобезоарів).

Основу діагностики трихотілломанії становить огляд, збирання анамнезу. Психіатрична оцінка розладу виконується методом клінічної розмови, спостереження за поведінкою пацієнта. Діагностичними критеріями є:

• Періодичність. Висмикування проводиться неодноразово, систематично, супроводжується втратою волосся.
• Опір. Пацієнт робить спроби припинення дій. Критерій є актуальним для підлітків, дорослих.
• Дистрес. Аутоепіляція супроводжується проблемами соціальної адаптації, негативними переживаннями.
• Відсутність інших хвороб. Видалення волосся не може бути пояснено іншим соматичним захворюванням або дисморфофобією (аутоепіляція для покращення зовнішності).

Психіатричне обстеження доповнюється анкетуванням. Використовується шкала аутоекстракції волосся, шкала тяжкості трихотілломанії. Для визначення психотерапевтичних цілей проводиться повне дослідження емоційно-особистісної сфери, внутрішньосімейних відносин. Дерматологічне обстеження включає огляд та трихоскопію – комп’ютерний метод діагностики стану волосся. Лікар-дерматолог виявляє такі ознаки:

• Вогнища облисіння. На бровах, волосистих ділянках тіла, голови виявляються області порідіння волосся, облисіння. Вогнища різної форми, множинні, поодинокі.
• Стан шкіри. У місцях облисіння шкірні покриви нормальні чи огрубілі, без лущення. Можливі струпи, гнійні пухирцеві утворення, еритеми, набряклість.
• Стан волосся. Визначається чітка позначеність усть волосяних фолікулів. Волосся різної довжини, обламане, має вигляд чорних крапок, щетини.

При огляді нігті пальців рук часто гострі, блискучі від тертя. Додаткове комп’ютерне дослідження виявляє знижену щільність, різну довжину, перекрученість волосся, кінчики (трихоптилоз), що січуться на короткому волоссі, комедоноподібні фолікулярні закупорювання, коротке пушкове волосся, волосяну пудру (залишки пошкодженого стрижня волосся), відсутність природно зміненого волосся (сусі). При диференціальній діагностиці лікарем-психіатром виключається висмикування волосся як симптом дисморфофобії. Також виключаються випадки аутоепіляції як виконання команди слухових галюцинацій. При запереченні факту висмикування волосся проводиться диференціальна діагностика з ендокринними захворюваннями (наприклад, алопецією).

Лікування розладу проводиться дерматологом, психіатром та психотерапевтом. Воно складається з наступних компонентів:

• Когнітивно-біхевіоральна психотерапія. Мета цього методу – заміщення патологічного поведінкового патерну адаптивним. На початковому етапі відбувається когнітивна переробка: усвідомлення позивів, потягів до виконання дії, розпізнавання ситуацій, що провокують, супутніх емоцій. Потім освоюються техніки релаксації, розробляються стратегії альтернативних способів поведінки.
• Психофармакотерапія. Дані щодо ефективності застосування препаратів спірні. Лікар-психіатр підбирає схему лікування з огляду на клінічну картину розладу, наявність супутніх психічних захворювань. Можуть бути призначені антидепресанти СІЗЗС, антагоністи опіоїдних рецепторів, препарати літію, анксіолітики, стимулятори ЦНС, нейролептики.
• Місцева терапія. Дерматолог складає план симптоматичного лікування. Призначаються антисептики, місцеві антибіотики, протизапальні, протигрибкові засоби (при вторинному інфікуванні), стимулятори росту волосся.

Комплексна терапія трихотілломанії дає добрий результат. Прогноз сприятливий, у дошкільнят розлад усувається швидше. Профілактика у дитячому віці заснована на правильному доборі методів виховання: дітям, схильним до тривожності, не можна пред’являти жорсткі вимоги, критикувати, звинувачувати, порівнювати з іншими. Важливо підтримувати їх, вселяти впевненість, навчати продуктивним способам впоратися зі стресом. Для людей різного віку рекомендовані дії, що дозволяють знизити емоційну та фізичну напругу – водні процедури, заняття спортом, творчістю.