Тривожний розлад особистості

Тривожний розлад особистості – Розлад особистості, для якого характерні почуття неповноцінності, соціальна замкнутість, підвищена чутливість до оцінювання з боку інших людей, уникнення соціальних контактів зі страху бути знехтуваним, приниженим або осміяним. Зазвичай розвивається у юнацькому віці. Проявляється в безлічі форм з дещо різною симптоматикою. Часто узгоджується з іншими розладами тривожного спектра. Діагностується на підставі бесіди та результатів спеціальних тестів. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Тривожний розлад особистості (уникне або ухиляється розлад особистості) – стійкі особистісні особливості, що виявляються в почутті неповноцінності, підвищеної чутливості до критики та уникнення соціальних контактів. Розвивається у юнацькому віці, зберігається протягом усього життя. Інформація про поширеність відсутня. Тривожний розлад особистості відносно недавно було виділено в окрему категорію, хоча уривчасті описи цієї патології зустрічаються в описах психічних розладів, складених ще на початку ХХ століття. Відзначається висока коморбідність із соціальною фобією, іншими тривожними та фобічними розладами. Лікування тривожного розладу особистості здійснюють фахівці у галузі психіатрії, клінічної психології та психотерапії.

Причин розвитку даного розладу поки не з’ясовано. Фахівці в галузі психічного здоров’я вважають, що тривожний розлад особистості є мультифакторним захворюванням, що виникає внаслідок спадкової схильності, особливостей характеру та темпераменту та стилю виховання. Дослідники зазначають, що хворі на тривожний розлад особистості ще в дитинстві важко переносять потрапляння в незвичні обставини, страждають на підвищену полохливість, сором’язливість і замкнутість. Разом з тим, сором’язливість та полохливість дитини зовсім не обов’язково є провісником розвитку тривожного розладу особистості. Психологи вказують, що боязкість перед соціальними контактами є нормальним етапом розвитку психіки, зустрічається у багатьох дітей та підлітків і в міру дорослішання часто безвісти зникає.

Фахівці також вказують на те, що багато хворих тривожним розладом особистості зростали в умовах постійної критики, неприйняття та відкидання. Зазвичай хворобливий досвід пацієнтів обумовлений стилем виховання та особливостями атмосфери у батьківській сім’ї. Відмінною рисою проблемного виховання є тісніше, ніж зазвичай, болісно міцне злиття між батьками та дитиною. Дитина, що у злитті з отвергающим значним дорослим, перебувають у дуже складної ситуації і постійно страждає від вираженої амбівалентності прагнень.

З одного боку, він постійно прагне заповнити нестачу любові та емоційної близькості. З іншого боку, відчуває страх перед відкиданням своєї ідентичності і відчуває необхідність триматися на відстані від батьків. Тривале перебування в таких умовах тягне за собою формування характерного мислення та поведінки – високої потреби у близьких відносинах при зовнішньому дистанціюванні та постійному страху засудження.

Ще в дитячому віці пацієнти, які страждають на цей розлад, виявляють полохливість і сором’язливість. Вони бояться знайомитися з новими людьми, відповідати біля дошки, бути в центрі уваги, опинятися в незвичних ситуаціях тощо. З віком ці особливості стають більш вираженими. У підлітковому та юнацькому віці хворі з тривожним розладом особи не мають близьких друзів, мало спілкуються з однолітками, старанно уникають участі у громадських заходах.

Вони вважають за краще проводити час на самоті, за переглядом фільмів, читанням книг та фантазуванням. Все коло спілкування пацієнтів складається із близьких родичів. Хворі з тривожним розладом особистості тримаються на відстані від оточуючих, проте постійне збереження дистанції обумовлено не відсутністю потреби у близьких контактах, а очікуванням критики, зневаги та відкидання. Пацієнти надзвичайно чутливі до будь-яких негативних сигналів, переживають через незначні критичні зауваження і часом трактують нейтральні слова оточуючих, як ознака негативного ставлення.

При цьому хворі з тривожним розладом особистості відчувають високу потребу в близьких відносинах, але можуть її задовольнити тільки в дуже дбайливій атмосфері – в умовах безумовного прийняття, схвалення та заохочення. Найменше відхилення від цього сценарію сприймається пацієнтами, як свідчення приниження відкидання. Некритичне сприйняття оточуючих у реальному житті трапляється дуже рідко, тому хворі з тривожним розладом особистості часто залишаються самотніми. Якщо їм все ж таки вдається створити сім’ю, вони обмежують коло спілкування своїм партнером. Догляд або смерть партнера стають причиною повної самотності та викликають декомпенсацію.

Проблеми при встановленні контактів з оточуючими посилюються через незручність і соціальну недосвідченість пацієнтів, які страждають на тривожний розлад особистості. Високий рівень внутрішньої напруги не дозволяє хворим розслабитись під час спілкування. Вони втрачають спонтанність, можуть виглядати дивними, незграбними, надто замкнутими та незрозумілими, підлещуватися перед іншими людьми або демонстративно уникати оточуючих. Іноді це провокує негативні реакції соціуму. Пацієнти зчитують ці реакції, зазвичай надають їм занадто багато значення і ще сильніше дистанціюються.

Кар’єра хворих із тривожним розладом особистості, як правило, не складається через виражену уникаючу поведінку. Їм важко встановлювати професійні контакти, виступати на публіці, керувати та приймати відповідальні рішення. Зазвичай вони обирають тиху, непомітну посаду, залишаючись “на других ролях”. Тяжко змінюють місце роботи. Важко сходяться із співробітниками. Напружені відносини та конфлікти у колективі можуть спровокувати декомпенсацію.

Через напруженість і очікування відкидання пацієнтам, які страждають на тривожний розлад особистості, важко довіритися навіть психологу або психотерапевту. Розповідаючи про свої проблеми, вони постійно переживають, чи сподобалися фахівцю, чи схвалює він їхню поведінку. Якщо пацієнтам здається, що психолог їх схвалює і приймає, вони закриваються і можуть перервати терапію. На консультаціях хворі частіше говорять не про бажання прийняття, а про побоювання пліток, глузувань і пересудів. Тривожний розлад особистості часто поєднується із соціальною фобією, іншими фобічними та тривожними розладами. Деякі хворі намагаються зменшити емоційну напругу, приймаючи алкоголь, що може призвести до розвитку алкоголізму.

Діагноз встановлюється на підставі бесіди з пацієнтом та результатів психологічного тестування. Як діагностичні критерії тривожного розладу особистості фахівці розглядають стійке відчуття напруги; впевненість у своїй соціальній незручності та недостатній цінності в порівнянні з іншими людьми; надмірне занепокоєння щодо неприйняття чи критики; небажання вступати у відносини без достатньої впевненості у симпатії та прийнятті партнера; обмеження у професійній діяльності та соціальному житті, зумовлені бажанням мінімізувати активні контакти з іншими людьми зі страху відкидання, критики та несхвалення. Для встановлення діагнозу необхідно мінімум чотири критерії з даного списку.

Тривожний розлад особистості диференціюють із соціофобією, шизоїдною психопатією, залежним розладом особистості, істеричною психопатією та прикордонним розладом особистості. При соціофобії спостерігається страх певних соціальних ситуацій, а чи не страх відкидання іншими людьми. При шизоїдному розладі особистості пацієнт прагне самотності, боїться наблизитися до інших і втратити особистість у злитті. При залежному розладі особистості переважає страх розставання, а чи не страх критики. При істеричному та прикордонному розладах виявляються явні маніпулятивні тенденції, хворі бурхливо реагують на заперечення, а не йдуть у себе.

Лікування зазвичай здійснюють в амбулаторних умовах, використовуючи спеціально розроблену програму, що включає елементи когнітивно-поведінкової терапії і психоаналітичної терапії. Застосовуючи психоаналітичні прийоми психолог допомагає хворому з тривожним розладом особистості усвідомити наявність і причини внутрішніх конфліктів, знайти новий погляд на власну біографію. Використовуючи когнітивно-поведінкові техніки, пацієнт за підтримки фахівця виявляє спотворення очікувань, формує адаптивніші патерни мислення та трактування того, що відбувається, вчиться вільно спілкуватися з іншими людьми.

Індивідуальну терапію тривожного розладу особистості зазвичай поєднують із груповими заняттями. Участь у груповій роботі дає хворому можливість удосконалити комунікативні навички та навчитися впевненіше контактувати з оточуючими у наближеній до реальності, але дбайливішої атмосфері психотерапевтичної групи. На заключному етапі терапії пацієнт, який страждає на тривожний розлад особистості, вчиться використовувати отримані навички у звичайному житті. Психолог надає йому підтримку у разі невдач, акцентує увагу на успіхах, допомагає розібратися у складних ситуаціях тощо.

Терапія завершується, коли нова поведінка перетворюється на стійку звичку. Прогноз при тривожному розладі особистості є сприятливим. Даний розлад піддається корекції краще за інші психопатії. Більшість пацієнтів істотно підвищують рівень впевненості у собі, успішно навчаються нових способів спілкування й у подальшому застосовують в реальному житті. Прогноз погіршується, якщо хворі з тривожним розладом особистості страждають на коморбідні психічні розлади, особливо – важкі і тривало поточні.