Цементома (Перірадикулярний остеофіброз)

Цементома – це утворення одонтогенного походження, що розвивається із сполучної тканини. Захворювання протікає безсимптомно. Досягши великих розмірів цементома викликає деформацію щелепи. Внаслідок витончення кортикальної платівки з’являється нерізка болючість. Діагностика цементоми включає збирання скарг, фізикальне обстеження, рентгенографію, ЕОД. Підтвердження діагнозу вдається одержати після проведення гістологічного дослідження. Лікування справжньої цементоми та цементуючої фіброми хірургічне. При періапікальній дисплазії та гігантоформній цементомі показано динамічне спостереження.

Цементома (перирадикулярний остеофіброз) – одонтогенна вада розвитку сполучної тканини. У дорослому віці цементоми найчастіше зустрічаються у жінок. Пухлина в більшості випадків локалізується в ділянці тіла та кута нижньої щелепи. При цьому в патологічний процес залучаються корені великих та малих корінних зубів. У дітей цементоми не пов’язані з корінням та схильні до необмеженого зростання. У дитячому віці частіше уражається верхньощелепна кістка. Зафіксовано випадки проростання доброякісного новоутворення у порожнину гайморового синуса та основу черепа.

Досягши великих розмірів цементома може призвести до перелому щелепи. Один з різновидів цементоми – періапікальну цементну дисплазію виявляють переважно у жінок негроїдної раси у віці від 30 до 50 років. Зуби, що асоціюються з поразками, незмінно вітальні та рідко мають реставрації. Поширеність становить від 1 до 5,9%.

Гігантоформна цементома є генетично детермінованим захворюванням, при якому множинні осередки ураження виявляють у кількох членів сім’ї. Достовірні причини інших видів цементом не виявлено, однак у клінічній стоматології вивчено низку факторів та подій, які можуть передувати появі освіти. В анамнезі пацієнтів із цементомою нерідко простежуються:

• травми порожнини рота: пошкодження слизової оболонки краями зруйнованих зубів, сколами пломб, погано підігнаними ортопедичними конструкціями, забиття щелепи;
• присутність сторонніх тіл: пломбувального матеріалу, інструментів, штифтів у кореневих каналах;
• хронічні запальні захворювання ротової порожнини: періодонтит, остеомієліт щелеп, актиномікоз ЩЛВ та ін.

Патогенез цементом залишається невідомим. Вчені припускають, що має місце реактивний чи диспластичний процес. На патологоанатомічному рівні при цементомі відбувається прогресуюча резорбція нормальної альвеолярної кістки із заміщенням її фіброзною тканиною, що складається з фібробластів, колагену та різної кількості кісткових або цементоподібних кальцифікатів.

Початкова стадія розвитку цементоми характеризується проліферацією фібробластів та колагенових волокон в апікальній ділянці періодонтальної зв’язки, внаслідок чого виникає резорбція мозкової речовини, що оточує апекс. На даному етапі на рентгенограмі видно зони розрідження кісткової тканини, що мають велику схожість з періапікальних осередків інфекційного трансдентального походження. Надалі під час другої стадії розвитку цементоми відбувається диференціювання цементобластів. Це, своєю чергою, сприяє появі ділянок підвищеної мінералізації. При третій стадії спостерігається осифікація фіброзної тканини. Поразка виглядає як кальцифікація обмеженої щільності, оточена вузьким радіопрозорим обідком.

У стоматології виділяють 4 основних типи цементом:

1. Справжня цементома. Пухлина розвивається без вираженої клініки. Найчастіше новоутворення діагностують випадково під час проведення рентгенографії зуба, пов’язаного із цементомою, або сусідніх зубів. При гістологічному дослідженні цементоми виявляють грубоволокнисту сполучну тканину з різним ступенем кальцифікації. Пухлина оточена оболонкою, що відмежовує патологічно змінені тканини від здорової кістки. Мікроскопічно новоутворення має схожість з остеоїд-остеомою, хворобою Педжета.
2. Фіброма, що цементується.. Захворювання протікає зі стертою симптоматикою. При розростанні цементома стоншує кортикальний шар кістки, від тиску на окістя виникає нерізка болючість. Гістологічно цементуюча фіброма є доброякісним новоутворенням, що складається з клітин і волокон сполучної тканини, що переплітаються між собою, з вираженими зонами мінералізації. Цементуюча фіброма, як і дійсна цементома, має зовнішню капсулу.
3. Періапікальна цементна дисплазія. Найчастіше локалізується у передньому відділі тіла нижньої щелепи. Характеризується появою множинних патологічних вогнищ, які не перевищують 1 см у діаметрі та не поширюються на кортикальну пластинку. У своєму розвитку пухлина проходить 3 стадії: остеолітичну, кальцифікуючу та зрілу. На рентгенограмі поряд із деструкцією кісткової тканини виявляють ділянки підвищеної мінералізації.
4. Гігантоформна цементома. Характеризується інтенсивною трансформацією сполучної тканини в цементну. На рентгенограмі виявляють ділянку округлої або овальної форми, щільно спаяний з коренем зуба. Ступінь щільності гігантоформної цементоми має велику подібність до структури твердих тканин зуба. Періодонтальна щілина не простежується, клітинних елементів практично немає.

Для цементоми характерний безсимптомний перебіг. Відкриття рота у пацієнтів вільне, здійснюється у повному обсязі. Колір шкірних покривів не змінено. Слизова оболонка в проекції цементоми блідо-рожевого відтінку, без видимих ​​патологічних змін. При досягненні великих розмірів пухлини зменшується товщина кортикальної пластинки, внаслідок чого цементома чинить тиск на окістя. Це викликає появу нерізкої хворобливості під час розмови, під час їди.

У ході пальпаторного дослідження вдається виявити локальне потовщення кістки у зоні, що відповідає локалізації цементоми. Пухлина може проростати в слизову оболонку, що призводить до утворення перфораційного отвору, яке служить вхідними воротами для проникнення інфекції та розвитку запального процесу. Якщо цементома локалізується на верхній щелепі, доброякісне новоутворення може вростати в порожнину синуса гайморового, викликаючи характерну симптоматику гаймориту.

Постановка діагнозу цементому ґрунтується на даних анамнезу захворювання, скаргах пацієнта, результатах клінічного, рентгенологічного та гістологічного досліджень. При значних розмірах пухлини під час зовнішньоротового фізикального огляду лікар-стоматолог виявляє асиметрію обличчя. Шкірні покриви у кольорі не змінені, відкривання рота вільне. Слизова блідо-рожева. При пальпації спостерігається слабоболісна деформація ураженої ділянки кістки. Внаслідок проростання пухлини у слизову оболонку при відповідній локалізації цементоми може виникнути співустя. Якщо цементом невеликих розмірів, специфічні клінічні симптоми захворювання відсутні. Інструментальними способами діагностики є:

• Рентгенологічне дослідження. Для цементоми характерні два типи змін. У першому випадку рентгенографічно визначають правильної округлої форми плюс-тканину, що щільно нагадує тканину зуба, тісно пов’язану з його кореневою частиною. По периферії цементоми локалізується тонка смужка просвітлення, що відповідає зоні розрідження кістки. Періодонтальна щілина по колу кореня відсутня. У другому випадку на рентгені діагностують мінус-тканину. При цьому на тлі розрідження кістки виявляють зони підвищеної мінералізації.
• Електроодонтодіагностика. З метою проведення диференціальної діагностики періапікальної цементної дисплазії із запальними періапікальними змінами використовують ЕОД. На відміну від періодонтиту при цементомі життєздатність пульпи збережена, що підтверджується даними ЕОД діапазоні значень від 2 до 6 мкА.
• Морфологія біоптату. Вирішальними для встановлення діагнозу цементому є результати гістологічного дослідження. Виявлення цементоподібної тканини без ознак атипії підтверджує розвиток цементоми.

Захворювання диференціюють з хронічним періодонтитом, доброякісними та злоякісними одонтогенними пухлинами. Пацієнта обстежує щелепно-лицьовий хірург.

При виявленні істинної цементоми і фіброми, що цементують, проводять видалення пухлини порожнини рота з резекцією частини ураженої кістки. Зуб, залучений до патологічного процесу, також підлягає видаленню. Лікування періапікальної цементної дисплазії має свої особливості. Оскільки тенденції до активного пухлинного зростання немає, цей тип цементом вимагає видалення. Також не застосовують оперативний метод лікування під час діагностування гігантоформної цементоми. Пацієнту призначають регулярні огляди з метою спостереження за характером змін динаміки для своєчасного виявлення ускладнень.

При періапікальній цементній дисплазії уникають видалення зубів. Відторгнення склеротичних цементоподібних мас відбувається протягом тривалого часу і призводить до одужання. Формування поглиблення блюдцеподібної форми на ділянці ураженої кістки може прискорити відновлювальні процеси. Так як життєздатність пульпи збережена, ендолікування не проводять.

Прогноз цементно-кісткової дисплазії добрий. Пізніше виявлення істинної цементоми і фіброми, що цементує, призводить до розвитку ускладнень: порушення цілісності кістки, поширення пухлини на верхньощелепний синус, появі перфораційних отворів на слизовій порожнині рота.